"У профтехосвіті залишаються на тиждень або на життя". Історії майстра та викладачки

"Аби вийшов хороший зварник, треба, щоби він переварив півтори тонни металу", — так якось сказали одному з героїв нашого тексту в інституті Патона.

Саме навчання в профтесі дає змогу набити руку настільки, щоби вже за 2–3 роки стати потрібним працівником.

"На останніх курсах учні часто підробляють. Вони отримують "живі" гроші й навчання відходить на задній план, тому ми трохи їх сваримо (посміхається). Водночас радіємо, що вони потрібні роботодавцям", — каже Олександр Снітчук, майстер виробничого навчання та викладач спецпредметів для професії "Електрогазозварник. Рихтувальник кузовів", завідувач НПЦ Квасилівського професійного ліцею, що на Рівненщині.

Після закінчення Квасилівського профтеху працевлаштовується 95–97 % випускників. Окрім цього, профтех дає змогу швидко отримати освіту, працювати та паралельно здобувати вищу освіту, якщо є бажання або потреба.

"Ми виконуємо важливу роль для України — готуємо кваліфікованого працівника, який вміє працювати руками та після трьох років навчання може досягти успіху, бо вже здобув професію. До того ж зараз є зміни до закону, що другу профтехосвіту можна здобувати безплатно — і це заохочення. Адже профтехосвіта — це основа ефективного зростання економіки", — впевнена Лариса Кацалап, викладачка інформатики та інформаційних технологій Державного професійно-технічного навчального закладу "Переяслав-Хмельницький центр професійно-технічної освіти", що на Київщині.

Ми поговорили з Олександром і Ларисою про те, як починався їхній шлях у профтесі, чого вдається досягнути з допомогою практики та чому профтехосвіта важлива.

Учні розкриваються, коли працюють руками

У школі Олександр сміявся зі своїх однокласників, які хотіли бути педагогами. Казав: "Ви що, здуріли? Ви бачите, як вони мучаться з нами?".

Згодом обрав фах зварника, бо тато працював з металом. Навчався в професійному ліцеї в Рівному, далі — у Київському професійному педагогічному коледжі. А тоді потрапив у Квасилів, де спочатку працював майстром.

Згодом заочно здобув ступінь бакалавра педагогіки та вищу освіту в Рівному за фахом "Основи інформатики та початкове навчання". Упродовж 6 років Олександр працював викладачем, але повернувся до роботи майстра.

"Мені цікавіше працювати з дітьми, коли вони щось роблять, а не слухають теорію. Так вони розкриваються. Навіть непосидючі учні, на яких скаржаться викладачі, у майстерні скеровують свою енергію в правильному напрямку", — говорить Олександр.

Майстерня для практики

У 2007 році, коли Олександр тільки прийшов на роботу у Квасилівський профтех, навчальний заклад виграв у канадському проєкті й отримав українське та італійське професійне обладнання для зварювання.

У 2016 році вдалося виграти ще і європейський грант і закупити обладнання на 47 тисяч євро. Техніка мала бути сертифікованою, енергоефективною, мультисистемною, а постачальники перевіреними. Тоді обрали одного з лідерів ринку — австрійське обладнання "Fronius". У такий спосіб заповнили половину від потреб.

Коли налаштували обладнання й почали створювати майстерню, в Україні почали впроваджувати навчально-практичні центри. Квасилівський профтех також потрапив у проєкт. У закладі повністю розібрали зварювальну майстерню і збудували нову.

Так, нарешті облаштували роздягальню з кабінками (це про комфорт, який важливий у будь-якій професії), кабінет на 16 робочих місць для вступних інструктажів і 15 мультисистемних робочих місць — на кожному апараті можна виконувати кілька різних операцій: аргонодугове, ручне дугове або напівавтоматичне зварювання.

А ще зробили припливно-витяжну вентиляцію. Раніше в майстерні взимку було холодно. Зараз вмикають припливно-витяжну вентиляцію, яка кондиціонує повітря й нагріває його. Також поставили апарат для плазмового різання.

Нині в НПЦ можна навчати всіх видів зварювання, які є в Україні. Але, насамперед, навчають електрогазозварників. Також проводять стажування для майстрів з усієї України, щоби ті підвищили кваліфікацію, і навчають людей, які хочуть бути зварювальниками чи просто вміти зварювати для своїх потреб.

Також у НПЦ проводять гуртки для інших професій. Наприклад, якщо студент, який навчається за фахом "муляр-штукатур" хоче вміти зварювати. Їх навчають після уроків.

Що нового вдається впроваджувати в закладі

У навчальному закладі вважають, що підтримувати свій імідж і бажання учнів вступати сюди, можна змінюючись і покращуючи навчальну базу.

"Ми бачимо результат. Останнім часом приходить більше свідомих учнів. А не так, як було раніше: "Йдеш у "бурсу", бо нікуди не можеш вступити", — каже Олександр.

Так, у грудні 2021 року відкрили ще одну майстерню для підготовки автомобіля до фарбування. Встановили професійну фарбувальну камеру й зробили мінімийку.

А три роки тому відкрили STEM-центр, тричі проходили курси від EU4Skills. Нещодавно реалізовували молодіжний проєкт — возили 10 учнів на тиждень у Польщу, щоби вони обмінялися досвідом із польськими студентами у сфері автомобільного транспорту. Там були екскурсії, діалоги, майстер-класи.

Про конкурси й особливості

Відколи Олександр працює у Квасилівському ліцеї, учні лише 2 чи 3 рази не посідали призові місця серед електрозварників на конкурсі World Skills Україна.

Олександр пояснює: у Європі конкурс відбувається інакше — участь беруть підприємці. В Україні ж відповідальність поклали на профтех.

Конкурс відбувається за міжнародними стандартами ISO, на які Україна переходить, залишаючи радянські. У ISO інші стандарти позначення, креслення, зварювання.

Так, на World Skills Україна, наприклад, виконують зварювання двох пластин вертикально або горизонтально напівавтоматичним зварюванням.

У світі відбувається розширена версія цього конкурсу — учні виконують два або три вироби: аргонодугове зварювання легованих сталей та алюмінію (це дуже складно).

Як зацікавити учнів професією

"Світ технологій не стоїть на місці. Коли ти навчаєшся на старому обладнанні, на якому є кнопки "вкл", "викл" і важіль регулювання, а потім стаєш за такий апарат, навряд зможеш ним керувати. Саме тому ми прагнемо, щоби наші учні навчалися на новій техніці. Зварювальні аргонодугові апарати, які є в нас, мають 50–60 налаштувань", — каже Олександр.

Наприклад, обладнанням "Fronius" можна керувати з додатка на телефоні: задати параметри, з допомогою блютузу надіслати їх на апарат і виконувати зварювання.

Окрім цього, коли учні вперше приходять на заняття до Олександра, він пропонує їм пошукати, наприклад, на OLX, які професії затребувані.

"Завжди є оголошення, що треба електрозварник. Зарплата стартує від 20 тис. грн. І це не у великому місті. Це — їхня найголовніша мотивація. А ще вони мотивуються, коли не просто зварюють дві пластини, а якийсь мангал чи інший потрібний виріб".

Студенти часто приходять із запитом зварити щось додому. Наприклад, сапку чи лопату для бабусі чи дідуся, комусь треба відремонтувати мотоцикл чи велосипед. Усе дозволяють робити в НПЦ під наглядом майстрів і з їхніми матеріалами.

А ще студенти можуть спробувати себе в різних напрямах і обрати, що подобається найбільше. Адже навчання на електрогазозварника ступеневе.

Спочатку учні навчаються на другий розряд електрозварника, а потім відбувається виробнича практика. Потім — на третій розряд і знову виробнича практика. Далі — на рихтувальника кузовів і мають ще одну виробничу практику, а далі — на електрозварника четвертого розряду й мають останню виробничу практику.

Тобто проходять 4 виробничі практики, упродовж яких набивають руку, поповнюють контакти, розуміють, що їм подобається, до них придивляються роботодавці.

"Я завжди наводжу студентам порівняння: "Як би добре ти не навчився їздити, коли виїдеш у велике місто, — це інші відчуття, потрібні навички та досвід". Так само зі зварюванням. Якщо майстер поставить нижчу оцінку, ніж в усіх, — це одна справа. А на підприємстві з’являється відповідальність. Треба розуміти, що матеріал дорогий, а тому, коли щось зіпсуєш, ніхто по голові не погладить. Це — збитки. І навпаки — якщо тобі щось краще вдається, ти отримуєш більшу зарплату, ніж твій колега".

Зрештою, каже Олександр, успішних випускників багато. Хтось відкрив своє підприємство, хтось ремонтує автівки, рихтує кузови, які "приганяють" з-за кордону.

"Вони часто до нас приїжджають, коли вже чогось досягають, й пропонують мені роботу, — сміється Олександр. — Багато випускників, які відкрили підприємство, забирають наших учнів на практику, а згодом і на роботу. Ми співпрацюємо."

Чому профтехосвіта важлива

"З 2016 року на профтехосвіту звернули увагу. Наш навчальний заклад дуже змінився — майже цілком перебудувався. Усі зрозуміли, що все тримається на працівниках. Коли на сцену вийде співак і не заспіває, це не стане сильним потрясінням, а коли на роботу не вийде водопровідник і не буде води, це помітять усі", — вважає Олександр.

Ці професії також гратимуть неабияку роль під час відбудови країни після війни, як і зараз, після руйнувань. Адже 80 % усього металу саме зварюють.

"Жоден будинок не побудується без зварювальних робіт. Поверніть голову і ви побачите решітку на вікні, стільчик, стіл, будинок. Це — руки профтеху".

До слова, під час війни Квасилівський ліцей неодноразово допомагав місцевому підрозділу ТрО — вирізали плити для бронежилетів, варили сейфи для зброї та патронів для ЗСУ.

Тоді як команда Переяслав-Хмельницького центру професійно-технічної освіти, де працює наша друга героїня Лариса, долучилася до плетіння маскувальних сіток, збирала й передавали продуктові набори, проводила акцію "Великодній кошик".

Кухарі й кондитери закладу випікають булочки й передають теробороні та ЗСУ, а майстри швейного відділення шиють спецодяг.

У профтесі — на все життя

Лариса Кацалап мріяла стати вчителькою лише в першому класі. Після закінчення 9 класів поїхала навчатися в Київський електромеханічний технікум залізничного транспорту за фахом "Електрозв’язок на залізничному транспорті".

На 4 курсі дівчина прийшла на навчальну практику в заклад, у якому зараз працює. Після цього директор закладу запропонував їй викладати інформатику.

"Колишній директор тоді сказав слова, які запам’яталися назавжди: "У профтехосвіті залишаються або на тиждень, або на все життя". І, певно, моя історія — друга, адже в цьому закладі я вже працюю 27 років", — каже педагогиня.

Вона навчає дітей працювати з електронними таблицями, базами даних. Студенти вивчають мультимедіа, веброзробку, роботу із сайтами, а далі обирають модулі за фахом.

Про предмет, проєкти, конкурси та їхню важливість

"На своєму першому уроці я кажу дітям: "Якщо ви хочете бути успішними, навчіть комп’ютер працювати вам на користь. Уявіть, що хочете влаштувати бізнес і виникає потреба створити рекламу — якщо маєте загальні вміння, можна зняти відео, зробити вебсторінку, видрукувати візитку, буклет чи флаєр.

Тоді як трактористи мають розумітися на сучасній комп’ютеризованій техніці, кухарі — вміти шукати рецептури, працювати з рекламою, технікою із програмним забезпеченням. Кравці — ознайомитися з програмами, з допомогою яких можна моделювати одяг. Усе це — про користь інформаційних технологій", — каже Лариса.

У закладі приділяють увагу розвитку учнів не тільки на заняттях, а й у позаурочний час. Наприклад, Лариса разом з учнями організувала проєкт "Інформатика в моїй професії". Це був загальноучилищний захід, на якому учні презентували, як інформатика може допомогти трактористам, кравцям, пекарям, електромонтерам.

Також був проєкт "Безпечний інтернет", у межах якого досліджували теми про кібербулінг, мобінг, фішинг, секстинг. Так діти вчаться аналізувати інформацію, відрізняти фейк від правди.

А ще знімали відеоінтерв’ю "Мій партнер — комп’ютер", де учні розповіли про використання гаджетів для самоосвіти. А під час "Поезії в навушниках" записували аудіовірші й накласти музику з теми "Аудіовізуальна обробка інформації". Так, створили невеличку збірку, яка допомагає вивчити той чи інший вірш.

Учні Лариси неодноразово брали участь у конкурсах і олімпіадах з інформатики. У 2018 і 2020 роках вони перемогли на обласних олімпіадах.

"А ще у 2020 році на професії "кухар" навчалася така собі Діана. Коли в нас була комп’ютерна графіка, я звернула увагу, що в дитини є талант. Тоді запропонувала їй узяти участь у міжнародному конкурсі з вебдизайну та комп’ютерної графіки. Вона надіслала свої малюнки та здобула друге місце в номінації "Краща 2D растрова графіка". Завдання педагога — вміти помічати таких дітей", — розповідає Лариса.

Лариса має також власні досягнення, як-от розробка електронного підручника про бази даних, який виборов перше місце, найкращий блог серед профтехосвітян Київщини, створення сайту для школи, впровадження змішаної форми навчання адміністрування платформи HUMAN школа.

Про урізноманітнення

"Урок буде цікавим, якщо має інтерактивні завдання. Наші студенти до цього звикли. У нас є сучасне обладнання, дошка, а в кожного учня — смартфон. Для перевірки знань я, наприклад, часто використовую інтерактивну програму Kahoot. Це така віртуальна гра з тестами".

Також Лариса використовує сервіс Learning Apps, на якому можна створювати кросворди, інтерактивні вправи, пазли, кросворди, й віртуальну дошку Padlet.

Нещодавно викладачка проводила інтелектуальну гру "Де логіка?", у якій змагалися команди дівчат і хлопців, відповідаючи на запитання. У закладі також функціонує "Клуб веселих і кмітливих", "Що? Де? Коли?". За словами Лариси, усе це "оживляє" заняття, робить їх динамічними та цікавими.

"Я люблю впроваджувати квести з використанням QR-кодів. Якось я перевела запитання у QR-коди, розвішала папірці в таємних місцях закладу і запропонувала учням впродовж дня шукати запитання й відповідати на них заради високої оцінки. Завжди є охочі. Це ж і цікаво, і повчально, і користь є", — розповідає викладачка.

Лариса постійно шукає можливості, у чому можна взяти участь і залучити учнів. Каже, у цьому допомагають соцмережі.

"Учні як ніхто вміють користуватися сучасними технологіями. Тож я намагаюся знайти новіші та зручніші аналоги програм. Як, наприклад, колись можна було створювати й редагувати зображення в Publisher, то тепер є Canva, яка краще адаптована до смартфона".

Лариса каже, що сучасний педагог профтехосвіти має любити свою справу, бути фахівцем, наставником, вміти простою мовою пояснювати складні речі.

"До нас часто приходять діти, яких недооцінила школа. Але в нас вони проявляють себе інакше. Адже їм цікавіше вивчати саме спеціальні предмети. Профтехосвіта може розкрити людину, якщо вона свідомо обирає свій фах і хоче бути майстерною", — завершує Лариса Кацалап.

Марія Марковська (Булейко), спеціально для "УП.Життя"

Ця публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу та його держав-членів Німеччини, Фінляндії, Польщі та Естонії у межах програми "EU4Skills: Кращі навички для сучасної України". Програма має на меті надати підтримку у впровадженні реформи профосвіти та модернізації інфраструктури обраних навчальних закладів. Програма EU4Skills працює на національному рівні та у 7 пілотних областях: Вінницькій, Полтавській, Запорізькій, Рівненській, Львівській, Миколаївській та Чернівецькій. Програма EU4Skills виконується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH та Kreditanstalt für Wiederaufbau (KfW). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю її авторів та не може жодним чином сприйматися як такий, що відображає погляди Європейського Союзу, його держав-членів та Програми.