Зручне місто: як комунальний дитячий діагностичний центр стає прикладом доступності

662
12 жовтня 2018

Підкажіть, як пройти до діагностичного центру? питаємо у молодої мами на вулиці.

А от біля автобусної зупинки перейдіть дорогу і одразу вийдете до нього, підказує вона.

Аби швидше знайти будівлю, Даша складає свою тростину та бере мене під руку.

***

Посеред житлових висоток за кованим парканом стоїть сучасна п’ятиповерхова будівля Київського міського дитячого діагностичного центру. У дворі карети швидкої допомоги.

Довкола затишний парк з вимощеними плиткою доріжками та жовтогарячими вказівниками.

 

Частину тутешніх дерев висадили мешканці навколишніх будинків.

Так, що тут у нас пишуть, –  каже Дарія Коржавіна простягаючи руки до жовтогарячої таблички на воротах закладу.

 

Дарія Коржавіна – співзасновниця громадської організації "FightForRight", журналістка, членкиня політичної партії та мати чотирирічної Маргарити.

Пальці дівчини зосереджено зчитують з опуклих крапок шрифту Брайля назву центру.

 

Аби комфортно прочитати напис, дівчині доводиться присісти навпочіпки.  

– А де ж тут зайти? – дещо розгублено питає експертка з доступності, адже на табличці немає вказівника, який би допоміг незрячій людини зорієнтуватися та пройти кілька кроків праворуч до привідчинених воріт.

– Що тут у нас? Хм, навіть так..., – мимрить чоловік старшого віку пильно дивлячись на нас, поки ми з Дашою намагаємось протиснутися у тридцятисантиметровий проміжок у воротах.

Дівчина розкладає білу тростину та намацує грибовидним наконечником контрастну тактильну плитку з пухирцями.

 

Таке маркування допомагає зрозуміти людині з вадами зору, що на шляху перешкода.

Далі плитка з поздовжніми напрямними смугами, які ведуть прямо до входу Сімейної амбулаторії.

Таке рифлення повідомляє про напрямок руху.

 

Прямо сходи з жовтим маркуванням. 4-5 метрів праворуч від них пологий пандус.

На вході розсувні двері з контрастним маркуванням, аби слабозорим людям було легше побачити прозорі двері.

 

Перший поверх

– Підійдемо до реєстратури, це куди? – пропонує Дарія Коржавіна та мало-помалу звертає ліворуч по напрямних смугах та впирається у дерев’яну стійку.

 

Перед Дашею сидить жінка старшого віку та кілька секунд мовчки дивиться на неї, аж поки не вирішує звернутись.

– Що ви хотіли? – каже реєстраторка.

– Підкажіть, чи можна у вас зробити МРТ дитині? – відповідає Коржавіна.

– Ні, тільки комп'ютерну томографію. Талони є, – вже привітніше відповідає жінка.

– Чудово! А підкажіть, до басейну у вас усі можуть ходити? –  продовжує дівчина.

– Тільки діти дошкільного віку. А так, до нас їдуть з усього Києва, – в тому ж дусі відповідає реєстраторка.

– Ага. А адміністрація у вас де?

– На п’ятому поверсі.

– Дякую.

Тактильне маркування на підлозі приводить Дашу до рельєфної мнемосхеми план першого поверху з позначками, які мають допомогти зорієнтуватися та самостійно пройти до потрібного кабінету та приміщення.

 

Такі мнемосхеми є на кожному поверсі.

– На першому поверсі басейн кр… , як? – затинається дівчина.

– "Крокі" – назва його, – допомагаю зрозуміти напис.

– Номер чотири – це у нас водолікування, от тут, – експертка веде пальцем знизу від підписів шрифтом Брайля до цифри чотири вгорі на мнемосхемі та вказує на розташування процедури.    

Аби незряча людина могла краще зчитати інформацію, така схема має кілька умовних позначень.

Ліфт – дві опуклі стрілочки у формі трикутника, які показують напрям вгору та вниз.  

Шлях зображений пунктиром зі стрілкою в кінці.

Цифрами позначені приміщення, які мають спецпризначення: кафе, басейн, фізіотерапія, конференц зала, лабораторія і таке інше.

 

Окрім схеми поверху, є загальний стенд, який допоможе зорієнтуватися, на якому поверсі, які спеціалісти та процедури.

Аби людина з вадами зору могла самостійно знайти інформаційні стенди, номери кабінетів та назву, стіни діагностичного центру облаштовані контрастними дерев’яними панелями, завширшки 10-12 сантиметрів та завтовшки 2 сантиметри.

Вони є на кожному поверсі та вздовж усіх стін.

– Вони мають знати про те, що у них таблички написані з помилками, – здивовано каже експертка та продовжує, – отут замість "людей, що користуються кріслами" написано "кршлами" і не ліфт, а "іфт".

 

В цей час мама з сином чекають на ліфт. Хлопчик з цікавістю підходить до нас, мати невдоволено тягне його за руку до себе.

Озираючись, повідомляю Даші, що загалом в холі чотири ліфта, один спеціалізований.

– І от знову нас виокремлюють! – напівжартома реагує експертка з доступності.

– Це через те, що це єдиний грузовий та широкий ліфт у будівлі, в якому є маркування шрифтом Брайля, – привітно озивається працівниця центру середніх літ зі світлим кучерявим волоссям.

– Це я так з іронією кажу. Відповідно до універсального дизайну, такого виокремлення не повинно бути. Простір пристосовується, аби було комфортно та зручно всім, – вступає в діалог Дарія Коржавіна.

 

Кнопка виклику ліфта виділена контрастно, щоправда, розташована зависоко, дитина або людина на візку навряд зможе самостійно скористатися нею.

Про прибуття ліфта повідомляє звуковий сигнал. Їдемо на п’ятий поверх.

 

Тут так само при вході висить мнемосхема, від неї до дверей ведуть контрастні направляючі смуги на яскравих однотонних стінах.

На другий раз Даші простіше користуватися вказівником та розуміти, який маркер, що означає і куди рухатися далі.  

 

Вона пробує самостійно йти коридорами, орієнтуючись за допомогою смуг на стінах. Так упирається у диван та знаходить табличку з підписом кабінету.

– О, Боже, мені сюди точно не треба! – відсахується дівчина від напису "Кабінет забору крові".

Також тут є лабораторія, конференц зала, стерилізаційне відділення та адміністрація.

Реконструкція

Таким Київський міський діагностичний центр був не завжди. Зміни почалися наприкінці 2015 році, коли головним лікарем став Андрій Семиволос.

– Як вам вдалося зробити таке з поліклінікою? – з приємним здивуванням питає Дарія Коржавіна у керівника центру. – Медичні заклади України – це останнє, що я хотіла відвідати без нагальної потреби.

 

У червні 2016 року до центру приїхав мер Києва Віталій Кличко. Тоді головний лікар скористався нагодою та розказав міському голові про проблеми поліклініки.

Оце як зазвичай у нас зустрічають високопосадовців розказують як все добре і які всі щасливі.

А я почав розказувати правду – тут дах тече, тут треба комунікації замінити, а тут треба переоблаштувати, з твердістю в голосі розповідає керівник центру.

Нам потрібно було, аби Кличко на камери сказав, що виділить нам кошти з міського бюджету і виділив, – згадує Семиволос.

 

Восени 2016 року до центру запросили експертів зі Всеукраїнського громадського об’єднання "Національна асамблея людей з інвалідністю України", які провели аудит доступності приміщень та прилеглої території для маломобільних груп населення.

Коли ми тільки взялися за це – за голову хапалися, бо не знали, як це все має бути.

Почали читати, розбиратися, з експертами спілкуватися. Це зараз ми такі розумні і я вже ходжу і бачу хиби. А тоді тільки пробували, – жестикулюючи, розповідає головний лікар.

До кінця року реконструкцію закінчили.

Дистанційно відвідати заклад можна на сайті центру, зазирнувши у 3D-тур.  

В той же період тут запустили у тестовому режимі проект "Поліклініка без черг" (Детальніше про це УП.Життя писала тут).

Оскільки діагностичний центр приймає пацієнтів з усього Києва, черги були величезні.

Участь у цій програмі допомогла зменшити скупчення відвідувачів та знизити рівень знервованості у пацієнтів та у працівників.

Тепер на кожного пацієнта в середньому виділяють по 30 хвилин.

Андрій Семиволос для дитячого діагностичного центру став кризовим менеджером, який вивів заклад на інший рівень.

Сьогодні ми складаємо конкуренцію тутешнім відомим приватним клінікам, бо наші лікарі не гірші за їхніх та умови маємо хороші. До того ж, безкоштовно. Не все ідеально, але ми розвиваємося, – ділиться Семиволос.

 

Головною місією використання універсального дизайну у поліклініці на Урлівській, 13 головний лікар вбачає у демонстрації того, як має бути і що все можливо, навіть за бюджетні кошти.

І якщо хтось зробить будь-який мед заклад доступнішим та зручнішим, ніж вони – він буде цьому дуже радий.

Анна Чуданова, журналістка, спеціально для УП.Життя

"Зручне місто" – спецпроект за підтримки ГО Центр "Соціальна дія" про універсальний дизайн. Ми покажемо, де в Києві вже успішно використовуються елементи універсального дизайну, як він працює та кому приносить користь.

Здійснено в рамках проекту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Democracy Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

powered by lun.ua

Головне на сайті