"Якщо не я, то хто?!" Історія життя сироти, який загинув за Україну

Олександр Коровний втратив маму, коли йому було 7 років. Хлопчика забрала до себе жити бабуся. А коли Сашкові виповнилося 9, померла й вона. Так малий опинився у школі-інтернаті, де проживав та навчався.

Олександр не повинен був іти на фронт, адже він – сирота. Проте 28-річний чоловік не зміг інакше. "Всі мої друзі воюють, і я хочу", – говорив Сашко. І таки домігся свого.

Він захищав рідну Донеччину, де з’явився на світ і виріс. І там же і поліг – у бою за свою країну.

"Українська правда. Життя" розповідає його історію.

Мав потяг до знань

Олександр Коровний народився і до початку війни проживав у Слов’янську. Після закінчення школи-інтернату вступив на навчання в хіміко-технологічний коледж і випустився з нього з відзнакою. Сашко продовжив свою освіту в Донбаському педагогічному університеті на фізико-математичному факультеті. Водночас досконало опанував англійську мову.

Олександр Коровний

Оскільки хлопець був сиротою, то підтримати його фінансово було нікому. А жити на одну стипендію було скрутно. Тож для того, щоб мати можливість навчатись, Олександру довелось поєднувати університет із підробітками. Зокрема, підпрацьовував барменом. Так йому вдалося закінчити виш, після чого юнак влаштувався на роботу на підприємство.

Коли російські ракети почали руйнувати Слов’янськ, Сашко, як і більшість жителів, був змушений покинути рідне місто. Так він опинився на Заході України. Спершу приїхав у Хотин Чернівецької області. Там проживала як переселенка мати його товариша, який уже воював і був поранений. А потім жінка побачила на сайті "Прихисток" оголошення, яке опублікував житель Хмельницької області Микола Бровань. Він пропонував безкоштовне житло для людей, які втратили свої домівки і потребують даху над головою.

Так у червні Олександр Коровний прибув до села Кочубіїв Кам’янець-Подільського району та став проживати в будинку пана Миколи, який фактично замінив йому батька.

Сашко у селі Кочубіїв Кам’янець-Подільського району

"Став мені як син"

69-річний Микола Бровань розлучився з дружиною ще в молодості – такі перипетії життя. Тож самотньому чоловікові Сашко став як рідний син.

"Про батька Саша ніколи не згадував, а мені не зручно було питати. Він дуже скромний був, небагатослівний, але кожне його слово мало вагу. Він настільки чуйним був, добрим, порядним. Людина слова – як пообіцяє щось, то виконає неодмінно. Таку людину не можна не любити та не поважати. Він став мені як син", – розповідає Микола Бровань, який прихистив Олександра Коровного.

Зі Слов’янська до Кочубіїва чоловік приїхав буквально з порожніми руками: з невеличким пакетиком, в якому були лише документи. Жодних речей він із собою не мав. Бо єдина його мета була – якнайшвидше взяти до рук зброю та відбивати російську навалу.

69-річний Микола, який прихистив Сашка

Відразу просився на фронт

Коли почалася велика війна, Олександр відразу звернувся до військкомату, аби його взяли на фронт. Але йому відмовили, оскільки хлопець – сирота. Потім іще декілька разів молодий чоловік невтомно просився захищати рідну країну, і його наполегливість таки подіяла: в серпні 2022 Сашка мобілізували.

Після військового навчання Олександр Коровний потрапив до штурмового батальйону "Азов". Так захисник приступив до виконання бойових завдань під Бахмутом – саме там, де і хотів. Бо там також воювали всі його друзі з рідного Слов’янська. Там же, під Бахмутом, Герой загинув у бою з окупантами 18 січня.

"Не переживайте, дядь Коля. Товариші воюють, а я буду в тилу сидіти? Ні, це не про мене" – такі слова говорив мені Саша, коли я натякав йому, що мовляв, може, ти б не йшов, – плаче Микола Бровань. – Але втримати хлопця було неможливо. Рвався на передову з усіх сил. Йому й сусіди казали, що, може, він не йшов би воювати, адже мав право не йти, як сирота. Але Саша говорив: "Якщо не я, то хто?!"

На фронт Олександра проводжала вся вулиця. Адже ввічливого та завжди усміхненого молодого чоловіка люди полюбили.

"У мене було передчуття, що він не повернеться. Тому я й просив не йти на війну. А він мені відповів: "Не переживайте, ви ще будете згадувати мене тільки добрими словами". І так воно й сталося. Але шкода, що ці добрі слова звучать на адресу вже загиблої людини", – втирає сльози пан Микола.

Похоронений Олександр Коровний у рідному Слов’янську, в якому з’явився на світ і який захищав до останнього подиху. Спочиває Герой біля могили матері.

Олександр разом з побратимами

Золоті руки та щире серце

Живучи на Хмельниччині, Сашко не сидів без діла: постійно допомагав дядьку Миколі і на городі, і по господарству, і на кухні. Готував з особливою любов’ю, тож борщі та інші страви вдавалися неймовірно смачні.

"Дуже працьовитий був, любив городництво. Надзвичайно дбайливо доглядав за квітами – у мене їх повен двір, багато сортів. І Сашко буквально на кожному кущику обсмикував сухе листя. Так само за овочами – любив, щоб усе акуратно і рівно росло. А коли копав, то за ним жодної бур’янинки не лишалося, все вичищав. Я якось запитав у нього, чи зміг би він працювати в сільському господарстві, заробляючи цим на життя. А він відповів: "Для мене немає нічого складного, дядя Коля. Я перенавчаюся дуже швидко і легко".

А душа в Саши така добра, що був готовий віддати останнє. Колись у мене вийшов із ладу телефон. Поніс у ремонт, а мені відповіли, що можете його викинути, апарат уже непридатний. І от коли в мене з‘явився Саша, він запропонував мені віддати свій телефон у користування. Уявляєте? Проте я відмовився, бо нащо мені та дорога техніка. То він тоді взяв мій поламаний і буквально за 20 хвилин його полагодив! Отакі золоті руки! Я й зараз цим телефоном користуюся", – пригадує чоловік.

Поживши на Хмельниччині у родині абсолютно незнайомого чоловіка три місяці, Сашко якось зізнався:

"Нас накручували, що на заході погані люди живуть, злі бандерівці. А я ось на власні очі побачив і відчув, що тут зовсім не так, як нас лякали російською пропагандою. Зрозумів, що тут прекрасні люди. І що вся Україна прекрасна!"

Микола Бровань, який щиросердно прихистив у себе Олександра Коровного, гірко тужить за втратою. Адже своє коротке 28-ми річне життя чоловік прожив як Людина з великої літери. І загинув як Герой своєї країни.

"Він для мене став не тільки переселенцем-квартирантом, а й рідною людиною, дійсно сином, – втирає сльози пан Микола. – Саша мав серйозні плани на життя. А війна забрала у нього і плани, і життя. Мені не віриться, що Саша не переступить порогу моєї, своєї домівки і не скаже, як і раніше: "Дядя Коля, я повернувся''. Жаль і смуток огортає серце. Доброю та щирою людиною він залишиться у моїй пам'яті. Герої не вмирають. Вони журавлями відлітають у вічність".

***

На сайті "Прихисток" небайдужі українці можуть запропонувати житло для переселенців, розмістивши відповідне оголошення. Тож ВПО можуть знайти тимчасовий прихисток в будь-якому регіоні України чи за кордоном, на кілька днів чи на довший період. Система фільтрів допоможе легко підібрати варіант, який відповідає вашим критеріям, і швидко зв’язатися з власником.

Це повністю волонтерська ініціатива. Її у перший день повномасштабного вторгнення запустила народний депутат України Галина Янченко. Пізніше програма "Прихисток" отримала державну підтримку. Власники житла, які прихистили переселенців, отримують компенсацію від держави на сплату комунальних послуг – 900 гривень за людину на місяць. Зараз на сайті близько 16 тисяч оголошень. Сторінку перекладено 40 мовами.

Вікторія Ярижко, спеціально для УП. Життя