Шана різноманіттю: як це – бути парою з інвалідністю

Пісенний конкурс "Євробачення-2017", який цьогоріч відбудеться у Києві, має цікаве гасло – "Celebrate Diversity/Шануймо різноманіття".

Різноманітним і неповторним роблять наш світ у першу чергу люди.

В очікуванні музичної події "Українська правда. Життя" та Коаліція з протидії дискримінації розповідають вісім історій про те, як люди потрапляють під безглузде визначення: "Не такі".

Це – наша спроба показати, що в Україні є дуже різні люди, не схожі на інших; які відрізняються за тією чи іншою ознакою; мають свої унікальні проблеми чи інше світосприйняття. І все це не заважає їм жити повноцінним життям без жодних самообмежень.

Перша наша героїня – Яна Панфілова – народилася з ВІЛ-позитивним статусом. Друга, Кіра Строгетьська – трансгендерна дівчина.

Сьогоднішні наші герої – закохана пара на візках.

Віталій та Уляна Пчолкіни – закохана пара на візках

Вона водить автомобіль, веде новини на каналі NewsOne, займається волонтерською діяльністю, кохана і закохана жінка з інвалідністю.

Він забезпечує сім'ю, облаштував зручне родинне гніздо та завжди підтримує свою кохану дружину. Він тримає її міцно за руку, пересуваючись на візку.

Спочатку Уляна Пчолкіна пересідає в автомобіль на водійське місце, підіймаючи себе з візка на руках. Потім обережно бере руками свої ноги і перекладає їх в середину авто і відкриває двері біля пасажирського місця. Далі – черга чоловіка Віталія Пчолкіна сісти у машину.

Спочатку Уляна Пчолкіна пересідає в автомобіль на водійське місце, підіймаючи себе з візка

Дівчина спритно розбирає візок, кладе його на заднє сидіння, відчиняє двері біля пасажирського місця

Вона підтримує його за плече, він спирається на двері й забирається до салону. Після цього дівчина знову сідає у свій візок, об'їздить автомобіль, кладе візок коханого чоловіка у багажник, потім пересідає назад у авто і досить спритно розбирає свій візок та кладе його на заднє сидіння.

Уляна підтримує Віталія, щоб той потрапив до салону

Після цього дівчина знову дістає свій візок, об'їздить автомобіль, кладе візок коханого чоловіка у багажник, знову так само сідає на своє місце водія

І вони вирушають у магазин.

"Я роблю все це спритніше, ніж будь-хто інший. Хоча допомогти намагаються постійно", – каже, посміхаючись, Уляна Пчолкіна. Буває, що й гроші кидають, якщо стоїш і чекаєш когось на вулиці чи каву п'єш. Це дуже дратує.

Пара розповідає, що допомогти намагаються постійно

Однак буває, що й гроші кидають, якщо стоїш і чекаєш когось на вулиці чи каву п'єш

Дівчина вже 9 років за кермом та 12 років – у візку. Безглузда аварія – мотоцикл вилетів з дороги в яр. Вона встигла згрупуватися та перекинулася через голову. Хребет зламався на рівні грудей.

Лікарі казали: "Ходитимеш через рік". Але за рік Уляна навчилася лишень самостійно вдягатися.

І зрозуміла – ходити не буде. Треба навчитися самостійно жити на візку.

У якийсь момент виникло навіть бажання наковтатися таблеток – стало шкода маму, не хотілося бути для неї тягарем. Адже тоді ще був живий рідний брат, який хворів з дитинства.

"Спробу покінчити з життям робила, але вчасно врятували. Брат підійшов і сказав "Ти не маєш права! Адже ти залишилася живою, отож живи!" . Мені стало соромно за свою слабкість...", – згадує Уляна.

Дівчина вже 12 років у візку. Безглузда аварія – мотоцикл вилетів з дороги в яр

До активного життя повернув реабілітолог. Після операції він сказав, що спочатку будемо лікувати голову, а потім – ноги.

Лікар завжди розмовляв з дівчиною, як з рівною, та не давав їй спуску. Працювали багато. І вже через півроку лежачого життя Уляні можна було змогла сісти.

"Мені можна було сидіти тільки 15 хвилин. Якось мій реабілітолог повіз мене та інших пацієнтів клініки на футбол. Я сиділа на старезному візку і це було дуже незручно. Пам'ятаю, Владислав Ващук мені дав автограф. Це був перший крок в суспільство!", – розповідає дівчина.

А коли змогла стати на ноги та трішки постояти, вони з лікарем це відсвяткували.

До активного життя Уляну повернув реабілітолог. Сказав, що спочатку будемо лікувати голову, а потім – ноги

Ходити повноцінно при такій травмі було, на жаль, неможливо. Тож дівчина почала вчитися жити на візку.

Одразу зрозуміла, що професія актриси, про яку мріяла раніше, відпадає. Міркувала, чим би хотіла займатися. Подумала, що могла б вести новини. Адже там показують ведучих не в повний зріст.

Але тоді то була просто думка. Тільки за десять років Уляна потрапила на тракти (коли дивляться, як ведуча працює в студії прямого ефіру. – авт.) на ведучу новин. Це було випадково, дівчина просто сподобалась продюсерам і вони вирішили ризикнути і запросити Уляну спробувати себе.

Йшла на них – і сама не вірила, що це робить. "Яка з мене телеведуча", – думала дівчина. Але все-таки приїжджала на проби щоденно.

Вже майже два роки Уляна Пчолкіна працює ведучою новин на телеканалі NewsOne. Часто гості, які приходять на ефіри, кажуть, що вона – героїня. Але Уляна так не вважає. Нічого героїчного в її житті немає.

Вона просто живе. І впевнена: якби не травма, то так і не знайшла б себе, не стала цілісною людиною.

Уже майже два роки Уляна Пчолкіна працює ведучою новин на телеканалі NewsOne

Часто гості, які приходять на ефіри, кажуть, що вона – героїня. Але Уляна так не вважає

Уляна впевнена: якби не травма, то так і не знайшла б себе, не стала цілісною людиною

Нема нічого героїчного, на її думку, й у тому, що в 2012 році вона почала займатися карате на візках. А вже через два роки стала першою чемпіонкою світу з карате серед людей з інвалідністю.

Водити машину навчилася, бо без неї важко пересуватися містом для людини у інвалідній колясці. А між зустрічами та різними громадськими заходами, в яких дівчина бере активну участь тим більше. Автомобіль переобладнаний для ручного керування.

Уляна зовсім не боїться сідати за кермо. І мотоцикли теж любить. "Триріччя своєї травми відсвяткувала, катаючись по Києву на мотоциклі разом зі знайомим. Я люблю адреналін, люблю дивитися своїм страхам в очі",– говорить дівчина.

У 2012 році Уляна почала займатися карате на візках

Вже через два роки дівчина стала першою чемпіонкою світу з карате серед людей з інвалідністю

А ось відносин з чоловіками після травми навіть не уявляла. Поки не поїхала до санаторію у Саках, де побачила, якими щасливими і закоханими можуть бути люди з інвалідністю.

"Коли мама мене туди привезла і залишила, я навіть не могла сама вдягнутися. У санаторії для цього були нянечки. Одного разу мене чекали на прогулянку хлопці, а я не могла вийти, бо чекала на нянечку, яка мусить мене перевдягнути. А потім вирішила: скільки вже мені бути залежною від когось? Пішла до дівчат, які вже все вміли самі робити і попросила їх мене навчити", – пригадує Уляна.

Після того дівчина зрозуміла, що для любові немає ніяких перешкод. Проте вирішила, що не зустрічатиметься з чоловіками на візках. Коли в сім'ї дві людини з інвалідністю, – це занадто.

Колись Уляна вирішила, що не зустрічатиметься з чоловіками на візках, але доля вирішила інакше

Якось виникла симпатія з хлопцем зі спільної компанії друзів. Однак тільки-но відносини посерйознішали, він злякався, що Уляна – на візку. Не розумів, як вони жити будуть разом.

З Віталієм Пчолкіним Уляна познайомилася вже заміжньою.

"Мій перший чоловік був волонтером, не з інвалідністю. Ми познайомилися під час роботи разом на волонтерських проектах. І через 7 місяців одружилися. Але щось не склалося в нас. Просто якоїсь миті я зрозуміла – не моя це людина, зовсім", – каже Уляна.

Віталія дівчина побачила у реабілітаційному центрі, куди вона прибула як волонтер від громадської організації, допомагати людям з травмами.

"У центрах реабілітації я розповідала, що на візку жити можна, і жити повноцінно. Говорила про табір для людей з інвалідністю", – згадує дівчина.

Тоді запам'яталися Віталікові величезні очі. Хлопець сидів і нічого не міг робити сам.

Вперше Віталія дівчина побачила у реабілітаційному центрі, куди вона прибула як волонтер. Каже, що запам'яталися його величезні очі

"А я одразу впізнав Уляну, тільки-но вона увійшла до палати де зібрали нас на зустріч. Колись я був у санаторії, і вона приїздила з іншими активними людьми з інвалідністю. Чомусь запам'ятав її. Може, тому що ім'я незвичне", – починає пригадує Віталік.

Каже, що тоді про дівчат взагалі не думав. Не уявляв, як можна з кимось зустрічатися, коли він сам навіть зуби почистити і до туалету сходити не в змозі.

У хлопця перелом шийного відділу хребта – невдало пірнув у море.

"Там, де ми з друзями пірнали, було не дуже глибоко. Раніше пірнав навіть туди, де було води по коліно – і нічого. Тут якось просто невдало відштовхнувся. Пам'ятаю тільки, як вода мене підійняла на поверхню, потім хтось з хлопців пірнув і врізався в мої ноги. Тоді я зрозумів, що не відчуваю ніг. І рук теж", – розповідає Віталік.

У Віталія перелом шийного відділу хребта – невдало пірнув у море

Друзі його витягли на берег, вдягнули, посадили та пішли шукати авто. В лікарні Віталій пам'ятає, як робили рентген, і що було дуже боляче.

Після травми була суцільна боротьба за життя. Хлопець думав: "Нічого, ще півроку полежу, а потім встану на ноги". Однак через рік він не міг навіть одягнутися без допомоги батька та сестри.

Після півроку лежачого життя почав працювати.

"Це вийшло випадково. Тато з сестрою подарували мені iPhone, так як пальці не працювали і сенсорний телефон був єдиним варіантом. Вони тоді тільки з'явилися. Його треба було перепрошивати. Спробував самотужки – по екрану почали стрибати якісь цифри.

Зайшов на сайт, через який його купили. Написав, яка в мене проблема, і попросив поради. А потім власноруч з цим розібрався і все полагодив. Відразу ж написав на форумі цього магазину, як я все зробив – і запропонував звертатися до мене, якщо в когось виникнуть проблеми", – говорить хлопець.

Після півроку лежачого життя Віталій почав працювати

До нього стали звертатися люди. Платили по 200 гривень за перепрошивку. Потім інтернет-магазин запропонував роботу – модератором їхнього форуму за дві тисячі в місяць.

"Я ще не міг сам зуби почистити, а вже почав працювати", – усміхається Віталій, ніби сам до кінця не розуміючи, як воно так склалося.

Уляна каже, що вона усім ставила у приклад Віталія. Що людина практично нічого не могла робити сама – у нього всі пальці на руках не працювали. І при всьому цьому він заробляв гроші.

Віталій ще практично нічого не міг робити сам, але при всьому цьому заробляв гроші

У таборі активної реабілітації жив в кімнаті з інструктором, який допомагав і вчив. Він також був на візку – і при цьому мав дівчину, власну справу і навчався.

Якось він спитав у Віталія, що в нього з дівчатами, чи зустрічається з кимось? Після нетривалої дискусії сам же відповів на своє питання: поки хлопець не навчиться сам себе обслуговувати, які можуть бути дівчата... Це були дуже важливі слова.

По поверненню до Києва Віталій почав вчитися самостійно вдягати штани і шкарпетки.

"Я прокидався о восьмій ранку – і до дванадцятої години одягав штани. Інколи тато говорив, мовляв, давай, я допоможу, мені ж це не складно. І ось така турбота насправді розбещує. Ти думаєш: а й справді, нехай він. Я ж півдня одягаюся, а потім півдня відпочиваю від цього", – згадує Віталій.

Однак у якійсь момент він вирішив – далі так не можна. Треба вчитися бути самостійнім.

І навчився.

Віталій зараз може і одягтися, і нарізати овочі й фрукти спеціальним ножем з ручкою в яку "вмонтовує" свою руку. Цією ж "залізною рукою" можна дістати будь-яку річ, якщо вона лежить на високій поличці.

Замовив Віталій пристрій в Америці. Його придумав і змайстрував хлопець з інвалідністю.

"Американці таке навигадують. Навіть зробили так, що на скейті люди на візках можуть кататися", – говорить Уляна.

Зараз Віталій може нарізати овочі й фрукти спеціальним ножем з ручкою в яку "вмонтовує" свою руку

Цією ж "залізною рукою" можна дістати будь-яку річ, якщо вона лежить на високій поличці

Замовив Віталій пристрій в Америці. Його придумав і змайстрував хлопець з інвалідністю

Після того Віталій почав потроху відвідувати різні заходи, які влаштовувала громадська організація. І там час від часу стикався з Уляною. Вони потоваришували. Почали разом відвідувати концерти.

"Коли мені телефонував Віталік і кудись запрошував, я все кидала і йшла з ним. З ним було дуже цікаво і легко. Ставилася до нього спочатку, як до свого брата... А потім він запросив на концерт Red Hot Chili Peppers. І там я його поцілувала. Не знаю, чому… Захотілося", – каже сьогодні дівчина.

Віталію давно подобалася Уляна, але він знав, що вона заміжня. Знав і про те, що з чоловіком не все добре. Проте зробити крок першим не наважувався.

Після поцілунку вони не розмовляли два дні. На третій Віталій написав дівчині sms. Вона відповіла. Потім почали зустрічатися.

"На той момент я вже вирішила для себе: як би не склалося у нас з Віталієм, від чоловіка я в будь-якому разі йду", – зізнається Уляна.

Уляна для себе вирішила: як би не склалося з Віталієм, а від чоловіка – йде

У табір активної рабілітації в Євпаторії вони їхали вже не просто як друзі. Втім, демонструвати почуттів їм було не можна. Адже Уляна була організатором табору, а Віталій – учасником. Але хлопець знаходив можливість, щоб залишити їй або якийсь подарунок, або букет польових квітів. "Де він їх брав, не уявляю!?" – дивується Уляна.

А Віталій тільки посміхається.

Останнього вечора у таборі хлопець запросив кохану на романтичне побачення на березі моря. Дістав термос з чаєм, шоколадки.

У Київ закохані поверталися вже як пара.

У Київ закохані поверталися вже як пара

Віталій одразу запропонував жити разом, адже влаштовувати побачення було трохи не зручно. Уляна спочатку не горіла бажанням переїздити до нього, погодилась залишитися на декілька днів, і все – додому вже не повернулася.

Три роки вони просто прожили разом. Не до одруження було. Спочатку закохані переїздили від батька Віталія до мати Уляни, поки продавалося житло в Києві і будувалося власне доступне житло в передмісті.

"Я хотів зробити пропозицію не банально у кав'ярні. Але не міг вигадати, що саме хочу влаштувати. Поки не побачив інформацію про святкування дня вишиванок, де темою було українське весілля.

Написав організаторам, що хочу зробити пропозицію коханій, і що ми на візках. В результаті мою пропозицію включили до програми. Хоча я хотів просто якось зробити пропозицію. Навіть пандус на сцену побудували", – розповідає Віталій.

Віталій розповідає, що хотів зробити пропозицію не банально у кав'ярні

Уляна ні про що не здогадувалася, того дня просто дивилася концерт. Поки знайомий не попросив її знайти Віталія, який нібито дає інтерв'ю. І ось дівчина стоїть за лаштунками сцени, бачить свого милого з букетом троянд. Він щось говорить, але слів вона не чує, бо звук спрямований на глядачів і тоне у галасі натовпу біля сцени. І потім пам'ятає тільки, як її запрошують на сцену – і ведучий питає, чи вона згодна… і далі одягає сама собі на палець обручку.

"Віталік не міг власноруч одягнути обручку. Але вже перед весіллям ми стільки тренувалися, що під час церемонії він все зробив", – хвалиться дівчина.

Весілля теж було незвичайне. Весільне агентство шукало пару закоханих на візках. Це був пост у Facebook і друзі просто закидали Уляну з Віталієм цією інформацією. Закоханим не хотілось потрапити в якийсь безглуздий піарівський проект, тож вони не одразу наважилися з нею зв'язатися.

А потім таки вирішили зустрітися. "І вона одразу ж мені сподобалася. Справжня фея кохання", – згадує Уляна.

Весілля у Пчолкіних теж було незвичайне

Організаторка весіль шукала пару закоханих на візках, місце для святкування надали безкоштовно

Всі організаційні моменти, локацію, спеціалістів тощо взяли на себе організатори. На весілля молодята витратили приблизно 25 тисяч гривень. Багато допомогли друзі. Власне святкування було не на вихідних.

Молодята танцювали весільний танок під пісню "Молитва" рок-гурту "Бі-2".

"А вже у суботу ми вдягли футболки з бджілками – і пішли до РАГСу розписуватися", – говорить Уляна Пчолкіна.

Уляна не уявляє свого життя без Віталія. З ним вона – просто дівчина, кохана жінка. З ним вона як за кам'яною стіною.

"Все в нас вирішує Віталік. Він якось сам поїхав до табору, і я просто не знала, що мені робити без нього – нібито в мене руку забрали. Що б не робила, завжди думала: а що на це скаже Віталік", – зізнається Уляна.

В їхній квартирі хлопець все облаштував якнайзручніше. На кухні – трішки нижче робоча поверхня, раковина, полиці. І обов'язково під столами і раковиною вільний простір, щоб можна було під'їхати на візку.

В їхній квартирі хлопець все облаштував якнайзручніше

Під столами і раковиною на кухні є вільний простір, щоб можна було під'їхати на візку

Робоча поверхня, раковина та полиці на кухні Пчолкіних трішки нижче, ніж роблять зазвичай

Ванна кімната теж облаштована зручно

Уляна хазяйнує на кухні. Віталік робить закупи у магазині. Часто вони роблять це удвох.

Довелося й трішки повоювати з забудовником, щоб зробив у всіх під'їздах нормальні пандуси. І двері широкі, а не 50 сантиметрів, як вони побудували – у такі не те що візок, а й людина з пакунками не пройде.

Віталію довелося трішки повоювати з забудовником, щоб зробив у всіх під'їздах нормальні пандуси

Домоглися також встановлення широких дверей, щоб пройшов не тільки візок, а й людина з пакунками

Родина Пчолкіних мріє про власний будинок і дітей.

[L]"Діти цілком можливі, я вже навіть обстеження пройшла. Єдине, що зупиняє – фінанси. З нашими потребами мусить бути досить міцна фінансова база перед тим, як народжувати дітей. А виносити дитя не складно. В цілому, всім жінкам не дуже зручно с животом ходити", – говорить Уляна.

Вона знає, що в неї є неймовірно сильна чоловіча підтримка, міцне плече і любов.

І чоловічі руки, які її ведуть. Адже коли Уляна розмовляє по телефону, і руки зайняті, – не зупинятися їй допомогає Віталій.

Вона знає, що в неї є неймовірно сильна чоловіча підтримка, міцне плече і любов. І чоловічі руки, які її ведуть

Олена Куряча, Юлія Вебер, спеціально для УП.Життя