Засновниця ДонорUA Ірина Славінська: Я взагалі боюся вигляду крові

Ірина Славінська - координатор та засновниця проекту ДонорUA, президент ВМГО "Асоціація молодих донорів України". Філолог за освітою. Захоплюється танцями, 5 років танцювала у балеті "Тодес".

Я не знала, що таке благодійність у контексті України, що можна займатися цим професійно та розвиватися у цьому. Я мала просте людське бажання робити щось корисне, але мене ніхто не підтримував – ані друзі, ані батьки, ані родичі. Ніхто не розумів, чому людина зі знанням двох іноземних мов та профільною освітою вкладає свої особисті гроші та час у благодійність.

Я працювала у Всеукраїнській асоціації донорів. Деякий час була там одночасно президентом, фандрайзером та оператором колл-центру. Постійно телефонували донори й пацієнти. Кожен дзвінок мене вбивав. Це були різні крики: "врятуйте мою дитину", "у мене тато помирає" та інші важкі слова, якими я дуже переймалася.

Настав момент незворотності – я просто вимкнула телефон, і мені навіть не було соромно. Я лежала з неймовірною депресією, але через місяць, оговтавшись, я зрозуміла, що потрібно щось змінювати і я хочу щось робити для цих змін.

Я вирішила створити систему. У соціальній мережі знаходила тематичні групи й писала волонтерам із різних міст. Я писала адміністраторам цих тематичних груп і пропонувала що завгодно, аби вони тільки приєднувалися до мене. Почала формуватися всеукраїнська мережа.

Спочатку ніякого результату не було: пройшла акція, зібрали кров, а що потім робити з нею? Було взагалі незрозуміло, що відбувається.

Стипендіати Фонду Віктора Пінчука запропонували нам створити власний мобільний додаток. Ми одразу дуже зраділи. Конкурс виграли й отримали грант у 20 тисяч доларів на реалізацію. Але це були нематеріальні гроші. Студенти швидко "здулися" – напевне вони мали запал саме виграти, а от як це потім реалізовувати – не розуміли.

Півроку я шукала команду, яка мені допомогла б створити цей мобільний додаток. Я ходила на різні хакатони, розповідала про ідею – могла розповідати годинами і буквально смикала за рукави різних спеціалістів, та охочих не було. Коли я зустріла Олександра Краковецького – для мене сталося диво. Він єдиний погодився мені допомогти.

На моєму шляху було багато перешкод та непростих і важких моментів, але коли з’явилися результати – зареєструвалися перші 500 донорів, коли почали звертатися лікарі – я нарешті усвідомила, що все недарма. Що це справді важлива та надзвичайна справа, яку ми робимо. На сьогодні ДонорUA є єдиною національною системою рекрутингу та управління донорами крові.

Я людина хаосу. Але попри все я ненавиджу, коли щось неструктуроване. Я докладаю нереальних зусиль аби структурувати те, що не має ніякої системи, і щоб мій мозок був спокійний. Це складно, та якщо це треба зробити – я просто беру і роблю.

Люди для ідеальної команди просто приходять у твоє життя. Мені шалено пощастило з командою. Саша (Олександр Краковецький – ред.), мабуть, єдина людина в Україні, яка б могла робити таке. Він об’єднує чудових людей, класних спеціалістів – це добрі, чесні і щирі люди.

Доводити все до логічного фіналу мені допомагає моя впертість і те, що я не люблю незавершені справи.

Я не маю жодної медичної освіти, та я хочу бути у медицині, але зовсім по-іншому – я непоганий менеджер і маю на меті максимально налагодити систему донорства в Україні. Я взагалі боюся вигляду крові. Хоча я донор уже сім разів.

Людина може зробити нереальні речі, навіть не усвідомлюючи те, яку силу вона має і що вона може. Просто потрібно вірити в себе.

Я не хочу зупинятися. Я хочу, щоб наш проект став міжнародним. Це дуже складно організувати, але ми намагаємося рухатися у цьому напрямку.

Мене страшенно надихають розумні люди. Я вважаю такими людьми і тих, хто любить свою справу. Це ті, хто не просто, як роботи, на роботу ходять з 9 до 18. Це люди, які є фанатами своєї справи і можуть чимось поділитися.

Я майже не користуюся блокнотами. Все зберігаю у ґаджетах.

Коли розмовляю по телефону, то завжди малюю якісь трикутники, квадрати або дублюю свій підпис.

Я випадково зранку знайшла свій перший блокнот із Асоціації (Асоціація молодих донорів – ред.), і він дуже символічний, адже тут залишилося багато спогадів саме про перші мої кроки у цій справі.

Ручки? Мені головне – щоб вони руки не мастили.

Правила надзвичайного від Ірини Славінської