Сила поруч: як мережа ПОВЕРНЕННЯ відновлює ментальне здоров’я воїнів і їхніх родин
Війна змінила кожного, хто живе поруч із нею, – на фронті чи в тилу. Вона залишає сліди не лише на тілі, а й у серці. Тому сьогодні, коли в Україні є тисячі захисників і захисниць та їхніх родин, турбота про ментальне здоров'я є такою ж важливою, як лікування ран на тілі.
Саме цю місію взяла на себе всеукраїнська мережа центрів ментального здоров'я ПОВЕРНЕННЯ. Цей проєкт заснували Віктор та Олена Пінчуки. На сьогодні мережа об'єднує вже сім комфортних та інклюзивних центрів, де військові, ветерани та члени їхніх родин можуть отримати безоплатну професійну допомогу. Це місце, де замість осуду – прийняття, замість формальних висновків – щире розуміння, підтримка й можливість знайти себе знову.
Як це працює на практиці – розповідають ті, хто щодня допомагає або отримує допомогу.
"Ми створюємо центри, де люди можуть знову відчути спокій"
ПОВЕРНЕННЯ – перша в Україні мережа центрів ментального здоров'я, створена спеціально для військових, ветеранів і членів їхніх родин. Проєкт був заснований Віктором та Оленою Пінчуками, уже на початковому етапі передбачає відкриття 20–25 центрів по всій країні.
"Усі послуги – безоплатні, надаються амбулаторно, на базі державних медзакладів. Але головне – ПОВЕРНЕННЯ поєднує психологічну допомогу з освітньою складовою для всіх фахівців сфери. Ми будуємо не просто мережу, а систему, яка формує нову культуру ментального здоров'я в Україні для військових, ветеранів та їхніх родин", – пояснює Світлана Гриценко, керівниця проєкту ПОВЕРНЕННЯ.
ПОВЕРНЕННЯ – приклад ефективної співпраці держави й приватного сектору: центри створюються на базі державних медзакладів, забезпечуючи сучасні умови, комфорт і конфіденційність для відвідувачів. Усі центри відповідають високим стандартам інклюзивності.
В основі роботи кожного центру – мультидисциплінарний підхід. Команди складаються з лікаря-психіатра, психолога, психотерапевта й за потреби – кейс-менеджера, соціального працівника чи фахівця з підтримки ветеранів.
"Ці люди працюють не окремо, а разом. Вони узгоджують дії навколо потреб конкретного відвідувача й створюють для нього індивідуальний план відновлення. У нас навіть є мобільні команди, які виїжджають до громад, щоб допомога була максимально близькою до людей", – розповідає Світлана Гриценко.
Ключова ідея центрів ПОВЕРНЕННЯ – простір довіри та психологічної безпеки.
"Ми хочемо, щоб кожен, хто заходить до центру, відчував спокій і захищеність. Це не просто кабінет із табличкою "психолог". Це місце, де людині комфортно, – візуально, фізично, емоційно", – каже пані Світлана.
Інтер'єри всіх центрів мережі продумані до деталей: спокійні кольори, м'яке освітлення, приватність кабінетів, відсутність тригерних елементів.
"Психологічна інклюзивність означає, що кожен може почуватися в безпеці незалежно від свого досвіду чи травми. Розбудовуючи мережу, ми дбаємо не лише про те, щоб було красиво, а щоб середовище саме допомагало знизити рівень тривожності, і також було повністю інклюзивним", – додає керівниця проєкту ПОВЕРНЕННЯ.
Фахівці, які працюють у центрах, проходять спеціальне навчання з урахуванням особливостей спілкування з військовими та їхніми близькими. Це дозволяє не просто проводити консультації, а вибудовувати міцну довіру.
"Наші принципи – професійність, конфіденційність і доступність. Ми працюємо з підготовленими фахівцями, які дотримуються етичних стандартів і постійно вдосконалюються в межах освітніх програм проєкту ПОВЕРНЕННЯ", – наголошує Світлана Гриценко.
Для неї слово "відновлення" має особливий зміст.
"Відновлення – це не лише лікування. Це повернення людини до себе, до життя, в якому є місце для близьких, роботи, рівноваги й спокою. Як зазначив під час запуску проєкту Віктор Пінчук, "міцно стояти на ногах можуть і ті, у кого вони ампутовані, – справжня сила народжується в голові". Це про психічну стійкість і віру в себе, які допомагають долати наслідки війни", – додає керівниця проєкту.
Сьогодні в Україні вже працює сім центрів ПОВЕРНЕННЯ: у Дніпрі, Кропивницькому, Луцьку, Полтаві, Рівному, Тернополі та Хмельницькому. Кожен із них розрахований на тисячі відвідувачів щороку.
"У кожному центрі безоплатну психологічну допомогу зможуть отримати близько чотирьох тисяч захисників і захисниць. І ми вже бачимо, як люди після консультацій повертаються до роботи, до родин, до стабільного життя. Це – наш головний результат", – підсумовує пані Світлана.
Завжди можна перетворити травму на джерело сили
Центр ПОВЕРНЕННЯ у Хмельницькому відкрили раніше цього місяця, проте команда вже має чітке бачення своєї роботи. Його відвідувачі – військовослужбовці, ветерани та члени їхніх родин. Як розповідає лікарка-психіатриня й завідувачка центру Анаіт Болібрух, більшість із них стикаються не лише з психологічними, а й із фізичними наслідками війни: черепно-мозковими травмами, контузіями, ампутаціями, політравмами.
"Через ці переживання люди часто мають розлади адаптації, посттравматичний стресовий розлад, тривожно-депресивні стани, безсоння. Іноді трапляються складніші випадки – органічні ураження, когнітивне зниження. Діапазон звернень дуже широкий", – пояснює вона.
Одне з найважливіших завдань команди – вибудувати довіру. Адже часто військові приходять із відчуттям, що їх ніхто не зрозуміє, або не звикли відкриватися.
"Довіра – це перший елемент ефективної комунікації з відвідувачем центру ПОВЕРНЕННЯ. Це професійна навичка, яка формується з досвідом, але також і людська якість – наскільки ти здатен проявити емпатію та прийняття. Ми в команді багато працюємо над тим, щоб зберігати емпатію, запобігати професійному вигоранню", – каже Анаіт Болібрух.
Важливу роль у цьому відіграє мультидисциплінарний підхід: психологи, психіатри, психотерапевти, розглядаючи кожен випадок комплексно.
"У нашій команді є лікар-психіатр, клінічний і практичний психологи, а за потреби – соціальний працівник. Якщо психолог бачить, що випадок потребує медикаментозного втручання, він скеровує до психіатра. А психіатр, навпаки, може направити людину на психотерапію. Це дозволяє уникати перевантаження фахівців і надавати більш повну допомогу", – пояснює завідувачка центру.
Одне з питань, яке фахівці чують найчастіше, – коли саме "вчасно" звертатися по допомогу. Пані Анаіт визнає: визначити цю межу складно.
"У психотерапії слово "повинен" взагалі не працює. Ми виходимо з добровільності: людина сама має бути змотивована змінювати свій стан. Але важливо, щоб вона знала: така можливість є. Ми боремося зі стигмою, що звернення до психіатра чи психолога – це соромно. Саме для цього й створені ці центри, максимально віддалені від асоціацій із "класичною психіатрією", – додає фахівчиня.
Окремий напрям роботи – підтримка родин військових.
"Не завжди травма стосується лише того, хто її пережив. Ті, хто чекає рідних з війни, теж є учасниками цієї травми. Вони роками живуть у напрузі, страху, і самі починають відчувати психологічне виснаження. Ми допомагаємо їм зрозуміти, як підтримати близьку людину після фронту, як реагувати на її поведінку. Іноді просто пояснюємо, що певні реакції – це нормально для людини, яка пройшла через війну", – говорить Анаіт Болібрух.
Серед багатьох історій, які залишають слід, вона згадує одного відвідувача центру – молодого чоловіка, демобілізованого після важкого поранення.
"Він втратив руку й був переконаний, що для нього закриті всі двері – і робота, і особисте життя. Було дуже важко прийняти новий стан. Ми довго працювали над цим прийняттям, шукали способи адаптації, нові можливості. І зрештою чоловік відкрив власну справу. Його травма стала точкою сили, початком нового етапу життя, про який він раніше навіть не думав", – розповідає фахівчиня.
На думку лікарки, шлях до відновлення починається з прийняття себе.
"Для військових це, мабуть, найскладніше – прийняти себе зміненого, не такого, як раніше. Бо якщо людина не приймає себе, їй здається, що й інші її не приймають. Але коли це прийняття з'являється – починається шлях до відновлення, пошуку нової рівноваги й сенсу", – підсумовує пані Анаіт.
"Повернення до себе – це не забути, хто ти після того, що побачив"
Михайло служить у Збройних Силах України з 2014 року. Брав участь у боях за Донецький аеропорт, пройшов багато гарячих точок Донеччини та Луганщини. Має кілька поранень і контузій. Після служби у 2018 році звільнився в запас, але з початком повномасштабного вторгнення знову повернувся до війська.
Після чергового поранення Михайла госпіталізували в Дніпрі. Спочатку лікувався у психіатричному відділенні, потім у неврологічному. Саме там дізнався про центр ПОВЕРНЕННЯ – від психологів, які працювали з пацієнтами лікарні.
"Я навіть не знав, що є такий центр. Мені лікарі в госпіталі порадили звернутися, коли побачили, що знов почались панічні атаки, безсоння. Після 2014 року я вже працював із психотерапевтом – тоді теж були проблеми зі сном, заїкання, тривожність. А потім у 2023-му загинув мій брат. Це мене вибило. Я перестав спати, взагалі", – пригадує військовий.
У центрі Михайло пройшов близько десяти сеансів. Каже, що допомога була відчутною вже після кількох зустрічей.
"Я був готовий до роботи, бо знав, що без фахівців сам не впораюсь. А коли познайомився з завідувачкою центру в Дніпрі, Яною Станіславівною, одразу склалися приємні враження. Вона не лізла в душу, не ставила зайвих питань – просто дуже професійно зрозуміла, що треба опрацьовувати, а що краще не чіпати. І це спрацювало", – розповідає він.
Військовий зізнається, що після курсу терапії вийшов з іншим розумінням життя.
"Мені допомогли подивитися на ситуації з іншого боку, з якого я ніколи не дивився. Це не просто "заспокоїли", а пояснили, як працює психіка, як поводитися в соціумі. Бо для військових це дуже важко – повернутися додому й чути: "А чому ти не там?". Люди часто не розуміють, через що ми пройшли. І тут важливо, щоб тебе хтось навчив знову жити серед людей", – ділиться Михайло.
Найціннішим у центрі, каже він, стала не лише професійність, а й щирість команди.
"У центрі ПОВЕРНЕННЯ ти відчуваєш, що до тебе ставляться, як до людини. Не як у військовому госпіталі, де іноді навіть не бачать у тобі військового. Тут навпаки – приймають, слухають, хочуть допомогти. Це відчувається з перших хвилин", – з теплом згадує військовий.
Михайло активно радить побратимам звертатися до центру.
"Я всім кажу: йдіть. Це не соромно, це треба. У мене є друзі у Франції, у США, які служать, – там це обов'язково: після кожної місії кілька місяців працюють із психологом. Це нормально. І в нас би добре, щоб це теж стало нормою, навіть на державному рівні", – переконаний він.
Військовий також наголошує: допомога потрібна не лише тим, хто повернувся з фронту, а і їхнім близьким.
"Коли людина повертається з війни – це вже інша людина. Їй потрібно перебудуватись, але й родині теж потрібно навчитися, як правильно з нею говорити. Ми з дружиною теж ходили на консультації – після мого повернення були непорозуміння, яких раніше не було. Нам допомогли. І навіть коли загинув мій кум, дружині й дитині теж надали допомогу в центрі. Ніхто не відмовив, навпаки, підтримали максимально", – додає чоловік.
Наприкінці розмови Михайло замовкає на хвилину, підбираючи слова.
"Повернення до себе – це взяти себе в руки. Це не забути, хто ти після того, що побачив. Бо там, на війні, люди втрачають відчуття людяності: ні Бога, ні страху вже не бачиш. І якщо після всього цього в тобі залишається хоч трохи людяності – це вже великий крок. Хоча б перестати бути агресивним – це вже початок шляху до себе", – підсумовує військовий.
Ми живемо зовсім інше життя, ніж ті, хто не чекає з війни
Тетяна – дружина військового, який воює з перших днів повномасштабного вторгнення. Вона працює медсестрою, звикла допомагати іншим, але зізнається: коли всередині постійна тривога за чоловіка, навіть найсильнішим жінкам буває складно впоратися.
"Чоловік пішов добровольцем, ще у 2022-му. За ці роки я розхиталася емоційно. І зрозуміла, що без підтримки можна просто вигоріти. Такі центри, як ПОВЕРНЕННЯ, дуже потрібні – бо іноді просто не маєш сил чи розуміння, як пережити все це самій", – розповідає Тетяна.
Вона дізналася про центр від своєї колеги – лікарки-психіатрині, з якою колись працювала.
"Ми підтримували зв'язок, і вона просто сказала: "Приходь, якщо відчуваєш, що важко. Ми поруч, допоможемо хоч серед ночі", – згадує дружина військовослужбовця.
До новоствореного центру в Рівному вона прийшла майже одразу після відкриття. Робота, звісно, не дозволяє ходити часто, але планує відвідувати й далі. Тетяна зауважує, що вже бачить результат.
"Сім'ї військовослужбовців живуть зовсім інше життя. Ми прокидаємося й засинаємо з однією думкою: чи все гаразд? Коли зранку приходить хоча б "добрий ранок" – день уже спокійніший. Коли ввечері пише "живий" – можна дихнути. Ми постійно живемо в очікуванні новин, і це виснажує. Тому підтримка потрібна не менше, ніж самим військовим", – додає жінка.
Для неї відвідування центру – це спосіб "видихнути".
"Навіть проста розмова з психологом або з іншою жінкою, яка теж чекає свого чоловіка, вже допомагає. Ти розумієш, що не сама. Усі переживають схоже – і це дуже підтримує. На таких зустрічах дружини розповідають свої історії, діляться, як справляються. І коли слухаєш, усвідомлюєш, що не одна так живеш у постійній тривозі. Це додає надії, навіть якщо проблеми нікуди не зникають", – ділиться Тетяна.
Дружина військовослужбовця переконана: звертатися по допомогу – не соромно й не слабкість, а спосіб залишатися собою в умовах постійної невизначеності.
"Якщо сам не справляєшся – треба шукати фахівців. У центрах ПОВЕРНЕННЯ працюють професіонали, які ставляться з повагою, по-людськи. Іноді достатньо просто виговоритися, навіть виплакатись – і вже легше. А коли ще отримуєш пораду, як триматися далі, то з'являється надія, що ти зможеш пройти цей шлях", – наголошує вона.
Тетяна усміхається й додає тихо: "Ми чекали, поки цей центр відкриється. Чули про нього ще влітку. І коли він нарешті з'явився – ніби стало трохи спокійніше. Бо знаєш: є місце, куди можна прийти, якщо зовсім важко. І тебе там не залишать саму".
Мережа центрів ПОВЕРНЕННЯ надає фахову та безоплатну психологічну допомогу військовим, ветеранам і членам їхніх родин. Наразі центри вже працюють у Дніпрі, Кропивницькому, Луцьку, Полтаві, Рівному, Тернополі та Хмельницькому. Форма звернення доступна на сайті povernennya.org.
На першому етапі проєкту передбачено відкриття 20–25 центрів ментального здоров'я по всій Україні. Щороку вони зможуть надавати підтримку понад 100 тисячам захисників і захисниць та їхнім родинам.