Як кінь, турист і пан Михайло охороняють зниклий Червоногород, водяні Заліщики і високі Товтри

15075
11 вересня 2019

Ми проїхали 4 області за один день, аби дізнатись про зникле місто, печеру, яка плаче, туриста, що піддивляється, і коня, що охороняє село зі схилів.

"Доброго дня! В’їзд до Червоногорода платний!", – зупиняє автівку чоловік із терміналом в руках.

"Доброго дня! Скільки коштує?", – запитуємо.

"Вас в машині небагато, то 40, – зазирає до автівки пан Михайло, як написано на бейджику, розраховує нас і віддає чек. – Гарного відпочинку!".

 Режим: діафрагма, f4.5. 2x.

Зараз ми – у Тернопільській області, прокинулись ще в Закарпатській, а їдемо у Чернівецьку. Завернути до зниклого міста Червоногород вирішили, коли побачили знак, що неподалік є фортеця.

Про те, що колись Червоногород був столицею Червоногородського князівства, нагадують тільки дві розвалені башти фортеці і руїни костелу. Їх видно при в’їзді. На карті міста давно немає.

"Тернопільщина – перелік для реставрації"

Життя тут вирувало з  X-XIII століття. Поки терасу в італійському стилі і 6 колон із фонтаном у дворі не знищила Перша світова війна.

Тепер тут – розкидані пляшки з-під пива, написи на стінах, бур’ян у зріст людини і кілька туристів. До розваленої фортеці не можна йти навпростець. Біля колишнього замку – дитячий табір "Ромашка", і його треба обходити.

 Автоматичний режим. Ширококутний об'єктив. 0,6х.

На території також є намети – сім’ї з дітьми приїхали відпочивати сюди на кілька днів. Оглянувши пам’ятки, роздумуємо над тим, чому місцину не можна привести до ладу і заробляти на цьому гроші.

Поки гуляємо територією, вслухаємось: десь шумить вода. Йдемо за шумом і знаходимо Джуринський водоспад, найвищий рівнинний водоспад України. Колись на його місці був млин.

Тут – значно більше людей. Хтось – купається, хтось – ходить босяка, а хтось – фотографується.

"Не дивно, що ви нічого про це місце не чули. В останні роки фірми почали включати його в екскурсії, люди трохи дізнались. Але все одно інформації мало", каже Дмитро, продавець сувенірів.

Палатка Дмитра настільки близько до водоспаду, що я його майже не чую. У нас ще довго шумітиме в вухах від води, а от продавець каже, що вже звик.

 Режим: Малювання світлом Динамічна вода. 1х.

"Обласна рада планує тут канатну дорогу, готельний комплекс. Але коли це буде? Влітку туристи є, але ось червень був дощовий, нікого не було. Тернопільщина – це перелік для реставрації", – зітхнувши, підсумовує Дмитро.

Хобі – охороняти

Виїжджаючи, зупиняємось біля охоронця пана Михайла. Виявляється, протягом 8 років гроші за в’їзд до Червоногорода забирала районна рада, однак територія кращою не стала.

Нещодавно село Нирків, до якого тепер належить Червоногород, створило сільську громаду. А всі гроші, які громада збирає за в’їзд, витрачає на прибирання та покращення території.

Михайло із напарником чергують тут позмінно. Чоловік має магазин у селі, а роботу тут називає хобі. Мовляв, болить душа за рідну місцину.

 Зліва згори – Автоматичний режим. 1х.
 Зліва знизу – Автоматичний режим. Ширококутний об'єктив (0,6х).
 Зправа згори – Автоматичний режим. Ширококутний об'єктив (0,6х).
 Зправа знизу – Автоматичний режим. 1х.

"Вже трохи грошей зібрали, робота почалась. Ви ж були, може, бачили, бо я туди не ходжу. Сміття там почали збирати, туалети ставити. У старих туалетах вкрали двері, то ми за ці гроші їх відновлюємо. Ми й директора самі обирали, він з усіма туалети чистить, не гидується", – пояснює пан Михайло.

Однак зізнається, що таке хобі – не з легких. Кожному, хто заїжджає, треба пояснити, що гроші пан Михайло не кладе собі до кишені.

"На мене і начальника поліції викликають і кого хочете. Я людям пояснюю, показую рішення сільської ради, видаю чеки, а вони не вірять. Є от нормальні, бачите, сигналить, дякує", – посміхається і махає вслід автівці охоронець.

За сьогодні пан Михайло заробив 2,110 гривень, пропустив 53 автівки. Це все фіксує термінал. Далі – гроші чоловік віддає бухгалтерці, а там – в банк. Частина коштів – податки, частина – для відновлення Червоногорода.

Протягом 20 хвилин, поки ми розмовляємо із охоронцем, проїжджає ще 5 автівок. Спостерігаємо, що без зайвих запитань гроші віддає тільки молодь. 

Запитуємо в охоронця, чи буває, що люди дають більше грошей, коли чують, для чого це. Не буває, каже:

"Один раз, коли я шукав 10 гривень здачі, то водій поїхав, бо не мав коли. А було таке, що приїхали 3 таксисти і не хотіли платити, кричали. Поїхали і не заплатили. А назад виїжджали, то почали мені мораль читати. Типу, чи це моя вода в річці, чи земля моя, чому я за неї гроші беру".

"Займатись цим місцем треба тим, хто його любить і знає"

За словами пана Михайла, позаминулого року Польща виділяла гроші на реставрацію замку і церкви. Тут є поховання видатних польських священиків. Втім, погодити це із місцевою владою не вдалося.

"Також тут хотіли побудувати новий храм. Заклали фундамент, залили. Але зупинили будівництво, бо докопали донизу, а там є підземні ходи. Піде ж під землю", – розказує охоронець.

Пан Михайло також каже, що кілька років тому в будинок між церквою та фортецею поселили трьох монахів, аби доглядали за пам’ятками. Ті влаштували бізнес – освячували автівки, які сюди приїжджали, брали за це гроші.

 Зліва направо – 0,6х, 5х, 10х. Автоматичний режим без штучного інтелекту. 

Охоронець впевнений, що займатися цим місцем мають ті, хто його справді любить і знає. Про деякі речі не розкаже ані путівник, ані туристи. Тут, каже, і печера є, яку скоро відкриють. Треба ще 50 метрів пробити, щоб був вільний вхід.

І водоспад є "Дівочі сльози". Ходять легенди, що колись дівчина з багатої сім’ї полюбила бідняка. Батьки забороняли їм одружуватись. Тоді хлопець пішов у монахи і жив у печері, де й помер. Дівчина довго, плачучи, ходила туди. Тому, кажуть, з каміння там з двох боків капає вода – дівчина досі плаче. 

"А в якій газеті це буде?, – запитує пан Михайло. – Я вас запам’ятаю і наступного разу пускатиму безкоштовно!".

"Та ми ще й доплатимо", – вигукуємо наостанок ми.

Заліщики – місто серед води, Товтри – село на камені

Від Червоногородського замку до Заліщиків – 29 км. Місцеві знають, куди треба показувати дорогу туристові – до оглядового майданчику.

Зсередини місто нічим не відрізняється від будь-якого іншого. Однак з Подільської височини видно, як місто оточене водою, річкою Дністер.

 Зліва – Автоматичний режим. 5х. 
 Зправа – Нічний режим. Ширококутний об'єктив (0,6х). 

"Та що ти там розглядаєш?", – роздратовано запитує жінка років 60 у свого чоловіка.

Той зосереджено дивиться у бінокль, збільшуючи кожен будинок. Підозрюємо, що з такою технікою йому видно і те, що відбувається всередині.

"Так, або їдемо, або дай і мені подивитись", – виголошує дружина чоловіка з біноклем.

Той без особливого бажання віддає його жінці. Ми ж вирішуємо повернутись сюди вночі, коли місто буде світитись, і світло з вікон відбиватиметься у воді.

Проїжджаємо село Хрещатик і сміємось, що "Хрещатик вже не той". Тут – не найкраща дорога і кілька будинків навколо. Спостерігаємо, як поперед авто біжить лисиця і тримаємо шлях до села Товтри Чернівецької області.

Там сподіваємось побачити Товтрівську стінку – каньйоноподібну долину.

"Та ж там мій город, – розповідає нам бабуся років 70 про кам’янисті схили у селі. – Вам треба їхати прямо, потім – ліворуч і повернути біля хреста".

Бабуся пропонує нам показати, де схили, але ми обіцяємо, що знайдемо їх самотужки. Втім, зробити це виявляється не так легко – хрестів у селі багато. Кілька разів повертаючи біля різних, все-таки виїжджаємо до схилів.

 Зліва – Автоматичний режим. Режим: захід сонця. 1х. 
 Зправа – Автоматичний режим. Режим: рослини. 1х. 

Вони справді відрізняють це село від інших. Схили нагадують скелі десь в Португалії чи на Мальті. Але знизу – не море, а село. Окрім городів, зверху тут стоїть хрест і лавочка.

Припускаємо, що після важкої праці на городі місцеві користуються цим місцем для відпочинку, аби послухати гавкіт собак, спів цвіркунів і подивитись на село. Тут – затишно.

А ще у хреста на схилі, як і в інших, без сумніву, є власна історія. Бабуся розповіла нам, що колись багатий пан загубився на вершині, поранив ногу і просив у бога допомоги, аби спуститись до села.

Тоді, за легендою, прийшов кінь, який і звіз його донизу. Хрест поставили коневі, який нібито обороняє село, бо бачить усе зверху.

Їдемо дивитись на нічні Заліщики і припускаємо, що у кожній точці Подільської височини, яка пронизує Тернопільську та Чернівецьку область, є власні вірні охоронці. Як-от, у Червоногороді – це пан Михайло з терміналом, у Заліщиках – туристи з біноклем, а у Товтрах – кінь на пагорбі.

 Нічний режим. 1х. 

Фото: Сергій Тимофєєв, рекламний і портретний фотограф. Працює з Huawei, Puma, Всі Свої, СпортЛайф, Сільпо та ін. 
Люблю людей, велосипеди, подорожувати та колекціонувати емоції.


Проект УП.Життя та компанії Huawei "Незвідана Україна" відкриває мальовничі куточки, про які мало хто знає.
Всі знімки в матеріалах зроблені фотографом Сергієм Тимофєєвим на смартфон компанії Huawei P30 Pro за участі компанії SPN Communications Ukraine