Дорогою до Шацьких озер: як у Галичі врятували ведмедів Мира і Надію, а оленя Цезаря з пляшки вигодували

СПЕЦПРОЕКТ

Останній пункт призначення – Шацькі озера. Дорогою до них дізнаємось, як зробити ведмедів щасливими, вигодувати оленя із пляшечки і про те, що люди бувають більш дикими, ніж тварини.

Мир і Надія – брат і сестра. Вони народились, коли почалась війна, тому їх так назвали. Вони – ведмеді.

270-кілограмовий Мир спить у гамаку. Нині життю 4 ведмедів нічого не загрожує. Є ще 14-річна Маша і 18-річна Діна, мати Миру і Наді.

Вони живуть на території 2,5 га Центру реабілітації диких тварин Галицького національного природного парку, що на Івано-Франківщині, риють собі барлоги, шукають мурашники і горіхи, які працівники спеціально розкладають у важкодоступні місця і навіть впадають у сплячку. Це – показник того, що умови тут наближені до природніх.

У херсонському гідропарку було інакше. Там тварини були у клітці і розважали людей. Старого ведмедя, батька Миру і Надії, приспали. Він не дожив півроку до тієї миті, коли зоозахисники знайшли німецьких спонсорів і домоглися, щоб сім’ю перевезли сюди.

Ми – на шляху до Шацьких озер, але оминути це місце не наважуємось.

Як зробити ведмедів щасливими

Центр реабілітації – це близько 5 га площі серед лісу. Вже 12 років сюди звідусіль привозять хворих та покалічених тварин. Більшість з них після лікування випускають у дику природу.

Однак деякі більше не можуть добувати їжу самостійно. Тому залишаються тут.

Як-от, ведмеді. Працівники кажуть, що тварини шукатимуть їжу у смітниках. А в кожному селі є мисливець, який має зброю. Їхня доля у природі – стати шкурою, яка коштуватиме 1,5-2 тисячі євро.

Крім цього, ведмеді мають стереотипію. Це – розлад, який з’являється, коли тварини живуть у замкнутому просторі. Після цього вони можуть постійно повторювати якісь рухи.

Режим: Профі (1/120, ISO160), 5х

"Ходити по колу – це стереотипія. Або як було у київському зоопарку: ведмедиця розбила собі голову, бо постійно терла її об стінку. Діна теж часом нагадує собі часи в Херсоні і кружляє, а Маша може зайти в клітку і створювати рухи маятника. Але це у них, на щастя, триває нечасто і недовго", – розповідає Володимир, заступник директора з наукової роботи, ініціатор створення Центру.

Режим: Профі (1/100, ISO200), 5х

Основне завдання, каже, – залучати тварин до активного способу життя. Вони повинні гратися, бігати, конфліктувати, купатися. Для цього тут є все.

Ведмідь може піти до лісу, в другу секцію вольєру, розчавити колоду, з’їсти личинки, молоді бруньки, смолу із хвойних дерев, зняти кору, викопати барлогу. До прикладу, найбільший 2-метровий мурашник заповідника, ведмеді вже знищили.

Режим: Діафрагма (f5,6), 2x

"Позавчора ми їм згодували 12 кавунів, вчора – теж. Люблять яблука, сливи, моркву, рибу, морепродукти, штучний мед, згущене молоко. З їжею у них немає проблем. Ми уклали договір про надання благодійної допомоги з гіпермаркетом Metro. Якісний товар останніх днів придатності вони віддають нам", – каже Володимир.

Нещодавно німецький фонд проспонсорував створення електронного реєстру ведмедів, які живуть у неволі в Україні. Відтак, Володимир їздив в експедицію Західною Україною. Каже, близько 40 ведмедів люди утримують у жахливих умовах. Тварин тримають у колибах, ресторанах, відпочинкових комплексах.

"Ведмедів у неволі більше, ніж у дикій природі. Дика тварина повинна жити у дикій природі, а не у клітці. Правило єдине", – впевнений заступник директора.

Як оленя Цезаря із пляшечки годували

Екскурсовод Василь показує нам сіно, яке працівники заготовляють для оленів і муфлонів. Муфлони не водяться в Україні. Це – рогаті гірські тварини. Їх сюди привезли з лісгоспу.

Раптом муфлони починають активно "бекати" і бігти до сітки. Тварини побачили Оксану, працівницю, яка їх годує. До неї муфлони і олені лащаться, мов коти. Ми теж не втрачаємо можливості їх погладити.

"Ми собі балакаємо, не треба підслуховувати. Ми з ними знайшли спільну мову, правда, мої мацьоськи?", – сміється Оксана.

Жінка працює тут вже 3 роки. Каже, якби знала про Центр раніше, то від початку була б тут – дуже любить тварин. Усіх рогатих зараз не видно – сховалися в тінь, у лісі. З іншого боку ліс теж обгороджений сіткою, аби тварини не втекли. Йдемо вздовж сітки.

Автоматичний режим. Штучний інтелект – тварини, 1х

"Цезар, ходи до нас", – кличе Василь.

Величезний олень відкликається і граціозно йде до нас. Аж раптом починає бити рогами у сітку.

"Обережно, – попереджує екскурсовод. – Донедавна у нього роги були покриті шерстю, але він її зчесав до голих ріг, бо з вересня у природі між самцями починаються бійки за самок. Тому він трохи агресивний".

Автоматичний режим без штучного інтелекту. Ширококутний об'єктив, 0,6х.

Цезарові – 7. Загалом, олені живуть 15-20 років. Він зовсім не боїться людей, бо його сюди привезли ще маленьким. Браконьєри застрелили маму-оленицю, а він залишився.

"Ми його молоком із пляшечки годували. Тепер він тут найстарший. Потім ми привезли з лісгоспу двох олениць. Зараз у них сформоване стадо і 6 оленят", – розповідає Василь.

Автоматичний режим без штучного інтелекту. Ширококутний об'єктив, 0,6х.

Чому у хижих птахів стріляють, сови виколюють очі, і як тут опинився вовк

У ще одному вольєрі – лелеки. У декого з них – ампутовані кінцівки, у когось – поламані крила. Василь каже, у природі старші пташенята лелек часто викидають менших, якщо мало їжі. А люди їх приносять сюди. Кого вилікували – відпускають. А дехто залишається тут назавжди.

На лелек з однією ногою боляче дивитись. Йдемо далі.

Працівник центру також розповідає, що часто сюди привозять хижих птахів. Найчастіше – підстрілених. Їх, каже, не люблять мисливці і за найменшої нагоди вбивають. Вони – найбільші супротивники. Тому тут є фазани, яструби, орли, канюки степові, орлани, соколи.

Зліва згори – Автоматичний режим. 1х. Зправа згори – Автоматичний режим. Штучний інтелект – тварини. 2х. Зліва знизу – Автоматичний режим. 5х. Зправа знизу – Режим: діафрагма (f4). 2х.

Канюків і орланів привезли до Центру, конфіскувавши у вуличних фотографів. Люди, які цим займаються, вишукують гнізда у природі, забирають пташенят, вирощують і приручають їх сидіти на руці. Вони зовсім неадаптовані до природніх умов, тому випускати їх не можна.

Канюків, лелек і сов маленькими пташенятами сюди приносять найчастіше. Щороку їх виходжують і відпускаємо. Ми помічаємо, що в однієї із сов немає ока.

"Найчастіше сови травмуються від фар авто уночі. Вони засліплюють птахів і ті можуть наштрикнутись на гілку, як ця", – пояснює Василь.

Є тут і лисиці. Їх – 6. Більшість привезли із притравочних станцій, де на них тренують собак. Одна з лисиц виглядає задоволеною. Їй зробили драбину і гніздо на дереві після того, як помітили, що вона любить сидіти на гілці.

Автоматичний режим. Штучний інтелект – тварини. 7х.

Є також єнотовидний пес, який нині ховається у хатинці, дикі качки, чаплі, лебеді, зайці та черепахи. Більшість з цих тварин постраждали від рук людей.

Нещодавно тут були навіть дикі коти. Самець і самка потрапили у капкан на Закарпатті. У них були поранені лапки, їх підлікували – і випустили в гори.

Йдемо далі і бачимо знак "До вовка". Їх, каже Василь, було 2. Але один постійно намагався втекти, тому його випустили. Нині тут – вовчиця Петра. Маленькою її вилучили у браконьєрів і віддали до рівненського зоопарку, а звідти вовчиця потрапила сюди.

Звірі тут не завжди веселі і спритні, у кожного з них – своя історія і сила довіритись людині знову. На покалічених тварин дивимось з болем, на здорових – з цікавістю, на працівників – з гордістю. Зрештою, обіцяючи повернутись, вирушаємо до Шацьких озер.

Зліва – Автоматичний режим. 5х. Зправа – Автоматичний режим. 1х.

Як вночі та на світанку Шацькі озера – інші

В’їзд до Шацьких озер нагадує українські морські курорти: чути музику з клубу, яскраво світиться парк розваг із всеможливими атракціонами, видно магазини сувенірів і відкриті корти із шашликами.

Чим далі до лісу – тим тихіше. Ми живемо біля найвідомішого озера – Світязь. А ще від нашої садиби – 2 хвилини до води.

Автоматичний режим. Штучний інтелект – схід сонця. 1х.

Хоч і приїхали ми майже вночі, не гаючи часу, йдемо до озера.

Дорогу нам показує Ілля, йому – майже 20 і він працює тут охоронцем.

Каже, зазвичай люди сюди приїжджають максимум на 2 тижні, переважно із дітьми.

Без дітей найчастіше їдуть з наметами до менш людних місць.

Автоматичний режим. Штучний інтелект – схід сонця. 5х.

Зрештою, біля озера, куди прийшли ми, теж немає людей.

Після жвавої розмови про тварин із Галицького парку тут у нас виникає бажання просто мовчати.

Ми всідаємось на лавочки біля води, слухаємо квакання жаб і дивимось на те, як небо віддзеркалюється у прозорій воді.

А ще – тут видно зорі так, як їх ніколи не видно у містах, звідки приїхали ми.

Режим: Світло – Зірки, витримка – 33 сек. 1х.

З часом у когось виникає ідея шукати сузір’я. Завантажуємо програму, наводимо камеру на небо і роздивляємось. Он там – сузір’я Оріон, крутимось навколо своєї осі і знаходимо сузір’я усіх знаків Зодіаку, а там – вставатиме сонце.

Розуміємо, що схід сонця буде над водою і домовляємось зустрітись на цьому ж місці о 5:55. А ще – повторити таку подорож знову.