Театр присутності: як вистави замінюють психолога та змінюють життя

22 листопада 2021

Імерсивний театр, або ж театр присутності, має на меті занурити людину в незвичні для неї обставини та вивести на діалог із самим собою. Іноді за цими діалогами приходять важливі висновки, виважені рішення та кардинальні зміни в житті.

Раніше ми вже розповідали про те, як працює імерсивний театр в Україні на прикладі uzahvati. А тепер ‒ розповімо вам реальні історії людей, для яких uzahvati ‒ це не просто імерсивний досвід.

Марія Антонова

"Про uzahvati я дізналась близько чотирьох років тому, бачила публікації у ЗМІ де люди ходять по місту в навушниках і слухають виставу. Тоді мене це дуже зацікавило, але на виставу я дійшла тільки влітку цього року. І не розумію чого я не зробила цього раніше", ‒ розповідає Марія Антонова.

Познайомившись нарешті з uzahvati, Марія відвідала вже дві вистави ‒ The Time та Remote Kyiv. І обидві внесли значні корективи в спосіб життя дівчини.

 

"Першою виставою стала The Time. Вистава починалась на пішохідному мості й далі вела через Бухту food station, де люди відпочивають, курять кальяни.

Коли я проходила там, слухаючи голос у навушниках, мені стало огидно від того способу життя, який я веду. В мене з’явилося бажання і внутрішня готовність кинути палити. Після вистави я не могла говорити і гуляла по центру міста 1,5 години мовчки, "переварювала" пережитий досвід. Думала про те, на кого та на що я витрачаю свій час", ‒ говорить Марія.

 

Потім був Remote Kyiv. Все починалось на кладовищі, а далі маршрут вів через лікарню. За словами Марії, в тих обставинах їй почало ставати дійсно страшно за своє здоров’я і майбутнє, і саме тоді вона зрозуміла, що абсолютно готова кинути палити, і… просто зробила це.

"Для мене було здивуванням, що це не вартувало мені надзусиль. Раніше мені постійно не вистачало дисципліни, але в процесі вистави і після неї просто перемикнутися щось у свідомості й зміни сталися абсолютно природно", ‒ ділиться своїм досвідом Марія, і додає: "Що після "Часу", що після "Remote Kyiv" я довго не могла заснути. Вистави дали мені стільки сильних і нових емоцій, що мені хотілось бігти марафон, стільки енергії було всередині!"

Внутрішнім діалогом із самою собою закінчився імерсивний досвід і для Яніни Дзюби.

Яніна Дзюба

"Захват! Саме з цим словом я живу вже декілька днів після вистави-променаду The Time", ‒ написала на своїй сторінці в Facebook Яніна ще у 2017-му році. Дівчина розповідає, що тоді їй пощастило відвідати одну з перших вистав-променадів, і вона про це не тільки не пожалкувала, а й пізніше ‒ наступного року ‒ привела на The Time подругу.

 

Свій імерсивний досвід Яніна навіть додала в топ-3 подій свого життя: "Феєрія почуттів, за силою та якістю схожих тільки на найголовніші події в моєму житті. Так сильно і гостро я відчувала, коли мій чоловік зробив мені пропозицію і коли народила нашу дочку."

За слова глядачки, саме настільки сильно дія вистави зачаровує, дивує та пронизує до глибини душі.

 

"Коли все закінчилося, і я зняла навушники, я не припиняла посміхатися. Світ залишився тим самим ‒ я змінилася".

Але, мабуть, найскладніше  це розмовляти з самим собою в моновиставі. Коли є тільки ти й голос у твоїх навушниках.

Катерина Коваленко

Саме таким досвідом з нами поділилася глядачка Катерина Коваленко.

"Банальна локація – супермаркет. Це місце, яке ми відвідуємо дуже часто, зазвичай пересуваємося по ньому зі своїми думками і накидаюємо в кошик "стандартний" пакет. Але цього разу супермаркет став для мене середовищем, що відображає моє життя: на бігу, не замислюючись, не помічаючи нікого і концентруючись на коробочках, кольорі ... і при цьому в інших завданнях.

Голос все знає, до мурашок прийшло усвідомлення, що описати і знайти смисли в такій динаміці неможливо, немає паузи, немає перемикання, немає тут і зараз", – ділиться своїми першими враженнями Катерина.

 

Імерсивний досвід MONO не став для Катерини каталізатором для радикальних змін, але зробив дещо не менш важливе дав час і можливість зупинитися і послухати свій внутрішній голос. За словами дівчини, вона вперше побачила, що в магазині, який відвідує кілька разів на місяць, є кілька кав'ярень, де люди неспішно спілкуються, дарують посмішки один одному і п'ють каву зі смаколиками. Є ресторан, в якому є величезний вибір. А ти ніби на величезній швидкості проїжджаєш, і все це зливається у сіру каламутну картинку.

"Для мене МONО – це зупинка! Зупинка для задоволення моментом! Для думок! Для тут і зараз!"

MONO створений за участі дружнього партнера uzahvati компанії Mastercard. І тепер пережити імерсивний досвід для одного можна не тільки знаходячись в Києві, а також і в Дніпрі, Запоріжжі, Харкові, Одесі, Чернівцях та Львові. Все, що вам потрібно це завантажити на свій смартфон застосунок 211 Steps, надіти навушники і просто слідувати інструкції.

 

А ще в арсеналі uzahvati нещодавно з’явилася нова вистава "S V O I", про яку ми також вже розповідали раніше.

Історія про "своїх" – це вистава, яка занурює нас у дитинство, і про свої враження від такого процесу розповіла глядачка Катерина Бова:

"Було багато про дитинство, дружбу, радість, легкість та безтурботність. А ще – про швидкоплинність часу, "своїх людей", шум дорослого світу і те, як витрачаємось на неважливе у своїх турботах.

Катерина Бова

Катерина зізнається, що почала плакати з другої хвилини так це було зворушливо, ностальгічно, що чіпляло кожну струну душі і піднімало різні теми з найдавнішого минулого.

"Ми спускалися з гірок на майданчику, грали у квача і навіть у "гарячу картоплю", кидаючи один одному маленький м'ячик. Взаємодіяли з дітьми, що дуже гралися і бігали в різні боки. Взаємодіяли із собою.

Мені здавалося, що весь цей час я тримаю за руку маленьку Катю, себе, багато років тому, і ніби хочу розповісти їй про найважливіші смисли.

А ще краще – дати ці сенси відчути, тримаючи в долонях двадцять із хвостиком років. Таких різних і по-своєму прекрасних".

 

Когось вистави uzahvati заставляють зупинитися і поговорити з собою. Комусь допомагають змінити життя. Для когось стають однією з найважливіших подій в житті. Кожен імерсивний досвід  індивідуальний і не схожий на жоден інший, проте спільне одне захват, який супроводжує кожного, хто дозволив собі це пережити.