Київська модель: життя на стрьомі

Її подруга менеджер тільки що отримала замовлення на десять моделей для... того, щоб роздавати листівки на вулиці. В мої шістнадцять - приблизно стільки було цій дівчинці, яка намагалася виглядати серйозною перед директоркою - в промоутери йшли ліниві трієчники або ті, кому дуже треба було працювати.

Груди їм при цьому не міряли.

Зміст змінюється, назви ті самі. Що таке модель? Професія? Наявність папірця, який підтверджує реєстрацію в певній модельній агенції? Гарна фігура? Красиве обличчя? Доглянута зовнішність? Терпіння та бажання таскатися зі своїми фотографіями по кастингах та студіях?

А може, склад мислення - тобто відсутність інтелекту, чи ця характеристика все ж таки застарілий стереотип? Розібратись дуже складно. По-перше, серед українських дівчат майже неможливо знайти негарну. По-друге, модель зараз чи не найпростіший спосіб швидко і цілком пристойно заробити грошей на поточні витрати.

Це якщо ставитись до цього як до необтяжливого захоплення чи як до тимчасової роботи. Коли ж мова заходить про амбіції стати супермоделлю з європейськими гонорарами за зйомки, такі параметри як швидкість та пристойність щезають.

Український бізнес є український бізнес - без компромісів та без загальних правил. Модельні агенції постачають дівчат для чоловіків і жінок на "зустріч" і вечірки. Щоб дівчата менше вагалися, їм дійсно пропонуються за це контракти з іноземними замовниками.

Називаються найчастіше відомі назви міст, на кшталт, Мілан, Париж та Лондон. Але це всього на всього міста, в яких повно таких самих агенцій.

Самі працівники модельного бізнесу вже встигли звикнути, що до них приходять гарно вбрані дівчатка з обвішаними камінчиками шийками та працюють на корпоративах за тридцять доларів.

Їхні батьки приїжджають за ними ввечері на ренж-роверах та везуть перекусити у заклад, в якому за ці тридцять доларів можна хіба що колу купити. Дорослі дівчата і ведуть, і їдуть самі.

Іноді в модельні агенції приходять навіть дуже (як для модельної індустрії) дорослі дівчата, сідниці яких вже почав вивчати офісний целюліт. В деякому сенсі це розвага. І гроші, які можна тут же витрати. Витрачаються вони найчастіше авансом під час тієї ж самої праці.

Українських моделей рідко годують, навіть коли зйомки або покази тривають цілий день.

Відсторонене обличчя з поглядом у вічність - не для українських дизайнерів, менеджерів і подіумів. Київська модель відповідальна за чуже натхнення. З колекції Земскової-Ворожбит (представленої на Українському тижні моди)

Психологічно бути моделлю дуже важко. Це як чекати по телевізору "Сімпсонів" біля холодильника. Поки доживеш до кінця пісні чергового персонажа, з'їж від туги все морозиво і забудеш, чого чекаєш. Найгірше, що підеш по нове морозиво як раз за хвилину до початку мультика, а потім вже пізно.

Модель це річ. А річ беруть тільки тоді, коли вона потрібна. Дивно було б, якби річ турбувала хазяїна. От і модель як може розважає себе сама. Чекати доводиться більше, ніж працювати. А за чекання ніхто не платить.

Компенсувати його можна лише розмовами. Розмовляють люди про те, що в них відбувалося. А якщо відбувається лише чекання? Еге ж. Теми розмов утворюють кільце: одяг, їжа, чоловіки. Теми взаємопов'язані і одна з іншої витікають. Кільце вузеньке, повітря всередині мало, дихати важко. То ж, тяжка праця у моделей, я вам скажу.

Чекаєш на дзвінок від менеджера агенції з запрошенням на кастинг. Чекаєш в черзі на кастингу. Чекаєш на результати кастингу. Чекаєш репетиції. Чекаєш на дизайнера на репетиції. Чекаєш, поки закінчиться фантазія у дизайнера та адміністратора показу щодо варіантів твого виходу на показі.

Чекаєш примірки. Чекаєш на візажиста, чекаєш на закінчення його роботи над тобою під час його роботи над тобою. Теж саме відбувається з парикмахером. Чекаєш на вихід. Швидко перевдягаєшся і знову чекаєш. Чекаєш на таксі після закінчення показу.

Якось в очікуванні дизайнера я відкрила улюблений шматок з Жаданівської "Анархії ін Юкрейн". Зі мною були три моделі-колеги. Перша висловила співчуття: "Та не напрягайся, дома почитаєш! Давай порозмовляєм?"

Друга уточнила: "Якийсь детективчик?"

Третя зацікавилась найбільше, я перевернула для неї книжку, щоб вона змогла подивитись на обкладинку, де красувався і сам Сергій, і назва. Читала вона довго і зосереджено. Так, що я навіть перевірила, чи не написано там якогось вірша ненароком чи складного вислову маленьким шрифтом, так, що я не помітила. Ні, як і раніше - лише Жадан (тобто фото) і назва.

Трансліт українських слів дівчина напружено прочитала вголос по складах. Закінчила вона з полегшенням і, дякую їй дуже, про що та книжка, не питала. Отак, в епоху моментального та всеосяжного обміну інформацією, виявляється, можна дожити в Києві до двадцяти років, виглядати освіченою та досвідченою, і не знати, ні хто такий Жадан, ні нащо людям в Україні знати англійську.

Модельні агенції постачають дівчат для чоловіків і жінок на "зустріч" і вечірки. З колекції Вікторії Гресь, яку вона показала на УТМ

Оточення впливає на людину так само, як запахи - виходиш з макдональдсу, пахнеш (якщо це можна так назвати) картоплею, виходиш з брокарду, пахнеш дживанші.

Працювала я на одному показі з ранку до ночі чотири дні підряд. На п'ятий нарешті побачила друзів з іншої сфери. Викинула з голови весь цей модельний марафон і говорила про щось звичне для нас. Моя студентська подруга, яку я вважала дівчинкою доволі гламурною та не дуже заглибленою, несподівано почала на мене кричати: "Що ти кажеш таке! Ти що, знову з цими своїми модельками наспілкувалась?!"

Світська тусовка в купі з критиками ламали голови, чому Руслана Коршунова, довговолоса дівчина з рожевим яблучком ніна-річі (на рідкість приємний рекламний ролик, насправді), випала з вікна насмерть.

Один хлопець її кинув чи інший не догодив, чи перехвилювалась, що старіє. Все простіше. Мозок повинен працювати, а якщо його не живити, він виходить з ладу.

Київська модель має прийти на показ зі своєю косметикою та бути готова сама зробити собі мейк-ап, а краще - прийти вже з мейк-апом, його стандартна назва - "яскравий".

Одягу теж треба взяти побільше - доповнити дизайнерський костюм як мінімум взуттям.

Всі київські менеджери модельних агенцій мають такий високий тембр голосу при криках... Що краще вже принести свої туфлі на підборах. Їжа не завадить. Як казала мені бабуся в дитинстві: на день іди, на два хліба бери.

Я завжди перепитувала, хто це "два". Бабуся невтомно пояснювала, що це два дня. Та я сумнівалася, і недарма. "На два" - це на два десятка голодних та спраглих дівчат. Тому треба ще й воду тягти.

Київська модель має завжди посміхатись: щоб всі думали, що все добре. З колекції Земскової-Ворожбит (представленої на Українському тижні моди)

Отже, київська модель - це також вид спорту. На підборах (щоб менше нести з собою) в юбці і з великою сумкою на два відділення: два кіло косметики, два кіло яблук та води. А я зі своїми книжками та блокнотами у третьому потайному взагалі тепер можу штангу підіймати.

Кастинг в Європі: модель приходить в спортивній майці та джинсах, на ногах кеди, на обличчі лише денний зволожуючий крем. Волосся, за наявності, у хвості на затилку. Щоб не заважати дизайнеру побачити природну красу, образ та не відволікати від роботи своїми формами.

Кастинг в СНД: якщо тобі здається, що Україна в усіх сферах наближена до Європи, моделлю в Україні тобі ніколи не стати. Бо в української моделі нігті мають бути довгими, підбори високими, обличчя намальованим і усміхненим.

В Україні люблять, щоб ти посміхалася. Щоб всі думали, що все добре. Відсторонене обличчя з поглядом у вічність - не для українських дизайнерів, менеджерів і подіумів. Київська модель відповідальна за чуже натхнення.

P.S. Записано під час важкої праці :)

Всі фото Дмитра Ларіна