Ірена Карпа: "Інтернет – це клоака, де кожне нічтожество має свої 15 секунд слави"

52
11 вересня 2008

Але на українському "емтіві" їй дуже швидко стало нудно. І тепер вона "хронікер" - співведуча та одночасно журналіст - у новому проекті Савіка Шустера.

- Ти ж не любиш політику, а працюєш у політичному шоу.

- Так, політику абсолютно не люблю - з її жирними дядьками, які один одного обсирають. Але, знаєш, це не так просто сидіти і обкладати цю жирну кучу, коли вона вправно розповідає добре завчений текст. Мені запропонували, і я погодилась, бо, по-перше, мені не байдуже, що в моїй країні коїться, треба якось розбиратися. А по-друге, це ж класно, займатися чимось новим.

- Коли ти відчула себе письменником?

- Я завжди людей питаю, ким в дитинстві вони мріяли стати. Бо вважаю, що мрію не можна зраджувати. Так от, я з самого дитинства знала, що хочу бути письменником. Потім я хотіла бути співачкою, але в мене не було такого сопрано, яке у школі котирувалося.

Ну, я все одно співала в хорі. Ще потім хотіла стати телеведучою. Але найперше бажання залишалося головним. І от поки всі однолітки бігали одне за одним та під юбки дивилися, я витягала на стіл для доміно в Черкасах великий такий загальний зошит і писала оповідання "Пригоди цуценятка Біла", як його вкрали, а він потім утікав.

А взагалі то я, напевно, не письменник, а друкар. Тому що найбільша радість для мене була і найбільший поштовх до створення текстів, коли я побачила, що на світі є друкарські машинки.

- Машинка у вас вдома була?

- Була в мами на роботі, через те я дуже любила туди до неї ходити. Там всі такі тьотки сиділи, інженери, а я друкувала свої книжки. Бо це виходило вже по-справжньому. Від руки написати будь-який дебіл може. А тут вже ніби видана книга.

Та найбільший вплив, напевно, був від Всеволода Нестайка, котрого і зараз кайфово перечитувати.

- Так, я йому в дитинстві листи писала, і була така щаслива відповіді читати.

- Справді? Круто! Ні, я боюся взагалі такого. І навіть зараз, коли я пишу Жолдаку, що в мене буде презентація книжки і я його запрошую, а він пише: "так, звичайно, я з задоволенням прийду", в мене шок.

Бо, якби мені на першому курсі сказали, що той Жолдак, якого я в бібліотеці виписувала... буде мене читати! Я б не повірила, сказала б, що це ви...

- А був якийсь перелом, коли тобі в таке вже повірилося?

- Ну, в мене такого не було, що я от прямо прокинулася знаменитою. Для мене це не так і важливо. Для мене важливо визнання якихось окремих авторитетних людей. Юрка Іздрика, наприклад.

Коли мого "Білявчика" погодились надрукувати у журналі "Четвер", то для мене це було таким великим щастям, набагато крутішим, ніж отримати гран-прі у конкурсі молодих авторів "Гранослов".

І то тоді було класно. Але коли такий прогресивний журнал тебе визнає, це було дуже круто. Правда, Іздрик потім всю дорогу казав, що все, що я пишу - фігня.

Але от нещодавно я була на фестивалі, прочитала там про свого пса оповіданнячко, і Іздрик сказав: "класний текст". І я знову була дуже рада. Оце такі віхи в моєму житті, саме вони для мене важливі.

"Політику абсолютно не люблю - з її жирними дядьками, які один одного обсирають"...
- Ти надсилала свої тексти в "Четвер"?

- Це навіть не я надсилала, а Алік Мох, продюсер "Перкалаби". Він просто був знайомий з Іздриком і сказав йому: "от подивися, є така дівчинка, вона пише". А Алік Мох був колишнім продюсером гурту "Фактично Самі".

- Тобто мрія стати співачкою почала здійснюватися раніше і допомогла письменницькому визнанню?

- Та я не переставала співати всю дорогу. То в хорі, то в якомусь духовному ансамблі десь там на четвертому голосі. Мене завжди ставили когось заміняти. Коли були красиві дєвочки з високим голосом, я була не красива, але з добрим голосом.

Тобто я ніколи не лажала, не фальшивила і зараз це збереглося, я в студії записуюся з перших дублів. І тут переломним моментом в моєму житті став Олег Артим, з яким я тоді познайомилася, а він був гітаристом і лідером цього гурту ("Фактично Самі" - "Життя")

Я написала тоді з ним пісню, абсолютно електронну таку, так і пішло. Хоча я й до цього складала пісні, їх ще тоді записував на студії Віталій Телезін, це чоловік і продюсер Лами, співачки, і то була така попса позорна - роки-віки, мрій-надій.

- Вмієш на чомусь грати?

- Лише трохи на бас-гітарі. Я вчилася співати - ходила на вокал. З тих грошей, що мені давали батьки на місяць, коли я була на першому курсі, я третину економила і платила за вечірню школу вокалу.

Займалася в університеті вокалом - так я подружилася з Кашею Сальцовою з "Крихітки Цахес". Доля до мене завжди була хороша, я зараз думаю - скільки класних людей виникало поряд.

І дуже важливо, щоб на першому етапі творчої реалізації поруч була якась авторитетна крута людина, яка б тебе підтримувала, вчасно хвалила і конструктивно потроху критикувала. Тому що зарубати на початку дуже легко.

От, будь ласка - виклади зараз щось в Інтернеті - і все тут же обісруть. Бо Інтернет - це така клоака, де кожне нічтожество має свої 15 секунд слави, лишає свої коментарі.

Для будь-якого митця важливо, щоб було декілька людей, які класні, яким ти довіряєш, і вони тебе підтримують. Тоді все буде добре. Тому що, якби я тоді зважала, як мені казали "твої вірші недоречні"... Зараз я й сама бачу, що те, що я писала про сенс буття у 18 років, перебуваючи в депресії, це був повний отстой, але зараз так думати не боляче.

А от коли ти пишеш і думаєш, що це геніальні речі, а тобі кажуть "до свіданія", тоді це дуже сильно ранить.

- Як ти обираєш видавництва?

- Дійсно, зараз маю змогу обирати, де видавати книжки. Але все банально - де більші гонорари, де краща дистрибуція, де поважають мій стиль. Часто бачиш, що в людей є бажання щось робити, але хтось потім поступово охладєває і починає з радістю штампувати поварьонні книги, бо це бізнес.

Каже: "Та на фіг паритися! Краще п'ять кілограмів галімих сосисок". А ковбасу з паперу легше продати - вона дешевша, її швидше куплять, ніж якісну та зроблену з м'яса.

"От, будь ласка - виклади зараз щось в Інтернеті - і все тут же обісруть" 
- Перший раз було головне, аби видали, так?

- Так, перший раз я була страшенно рада. Це було у маленькому видавництві в Івано-Франківську, якраз на Різдво. Не знаю навіть, чи зберігся в мене хоча б один екземпляр тієї книги.

Я йшла, тягла п'ятдесят книжок - мої авторські екземпляри, це було дуже важко, хоча вони були й тоненькі, по снігу тарабанила пакет...

Відчуття було класне - те, що було в тебе на компі простим файлом, стало книжкою. Не те, щоб слово стало плоттю, але щось дуже схоже. Якимось смішним тиражем - щось п'ятсот примірників, здається, але відчуття дійсно було дуже класне.

- Як думаєш, писатимеш увесь свій вік?

- Сподіваюся! Ця професія має перевагу, бо коли ти телеведучий чи співак, більше шансів швидко вийти в тираж, особливо всяким поп-зіркам. Хоча є такі, як кубинка Омара Портуондо, в якої така сила, що де там той вік. А мені напророкували недавно, що я буду жити вісімдесят п'ять років!

- Для тебе це багато?

- Так, я думаю, це дуже багато. Треба чимось займатися весь цей час!

- Моя бабуся нещодавно сказала: "Якби я раніше знала, що буду стільки жити, я б собі зуби повставляла"!

- Супер!

"А мені напророкували недавно, що я буду жити вісімдесят п'ять років!"
- На твоєму рахунку чимало фото еротичного характеру.

- Та я б не сказала, що дуже багато, десь три фотосесії. Знятися для чоловічих журналів мені запропонували нормальні фахові фотографи, і то видалося цікавим - якщо в тебе гарне тіло, і ти знімаєшся не в порно, а робиш фотографії більше схожі на витвір мистецтва, то чому б ні?

Звичайно, якщо це не та пошлятина, коли тобі до рота пхають полуницю, а соски вершками поливають.

- В тебе є наймані працівники?

- Так, є концертний менеджер. Взагалі, це страшенна біда, так складно знайти нормальну людину. Зазвичай шукаєш серед знайомих і все спочатку нібито в порядку. А потім людина просто краде весь гонорар групи і каже щось типу: "Я ето атправіла в благотворітєльний фонд вашей карми".

Через це я дуже не люблю працювати в команді, бо буває - сам викладешся на повну, а потім вийде фігня, бо хтось з команди залажає. В команді завжди є ризик, що знайдеться якесь "слабоє звєно".

- А в гурті?

- Ні, то інше. Гурт - це творча одиниця. Хоча теж бувають різні моменти через особисті стосунки. Якщо не знаходити спільну мову, нічого доброго не буде.

Всі фото надані Іреною Карпою

powered by lun.ua