Голий Михайлов – найбільш відомий художник-виходець з Радянського Союзу.
Михайлов - єдиний російський власник премії "Хазельблад" (аналог нобелівської для фотографів).
Михайлов запрошує жити до Харкова, а сам постійно в Берліні.
Михайлов-2008 і 1995: знайдіть різницю.
Ілля Чічкан розмістив на виставці свого вчителя кілька фото – і теж він на них без нічого.
Чічкан подякував Михайлову голим тілом.
А тут навіть без ліфчику, який, напевне, належить його дівчині, художниці Маші Шубіній.
Художник Кирило Проценко - один із тих, хто лишився одягненим.
Кінокритик Аксінія Куріна: спочатку вино, потім доміно!
Режисер Влад Троїцький в своєму театрі актрис теж частенько випускає на сцену голими.
Недешевий художник Максим Мамсіков ховає прибутки в рюкзаку.
Гончарова-Березницька: солодкі обійми жінок без роздягання.
Демонічний погляд порнографічного Ульянова.
Березницька повертається.
Так-от голий Михайлов - найбільш відомий художник-виходець з Радянського Союзу, єдиний російський власник премії "Хазельблад" (аналог нобелівської для фотографів). Той, хто першим почав фотографувати бомжів і займатися трешем у фото.
Скільки гадаєте йому років? 70! Саме час виставлятися на публіку голяка.
70 йому виповнилося днями. У рідному Харкові митця вшанували бліц-фестивалем сучасного мистецтва "Боб-фест" (Боб - друге ім‘я Михайлова), а у столиці скромно - виноградним соком, шампанським та шматками білого торту.
Дійство відбулося у крихітній галереї неподалік від штабу ICTV. Цікаво, що журналістів цього телеканалу Михайлов не привабив, хоча деякі камери таки були.
Камери і богема. Логічно було побачити на виставці сучасних художників Максима Мамсікова та Кирила Проценка, який, окрім того, що малює, робить дизайн для ресторанів Києва.
Вперше після тривалої перерви на людях з‘явилася галеристка Людмила Березницька, що дало підстави думати про її повернення.
Кілька років тому Людмила відкрила галерею у Берліні, де, до речі, живе останніми роками й сам Михайлов, і закрила галерею тут, у Києві. Не закрила точніше, а довірила керування нею своєму синові - тусовщику Жені.
Та Женя більше тусувався, аніж керував галереєю, от і покерувався - тепер мама повертається. Це лишень припущення, та ж надто вже неквапно і по-царськи поводилася пані Березницька на виставці.
Привабила виставка "Я не я" і шанувальника агресивної порнографії Толіка Ульянова. Він також розміщує свої фотографії "голяка" на своєму сайті про сучасну культуру та у своєму ЖЖ.
Ілля Чічкан розмістив на виставці свого вчителя кілька фото - і теж він на них без нічого, одним лише листком прикривається чи колбою пластмасовою, або ж стоїть у ліфчику, який, напевне, належить його дівчині, художниці Маші Шубіній, - тобто, вважай без нічого.
Фотографи перешіптувалися, що нічого особливого у фото не побачили, мовляв, з‘їхав дідусь з глузду. Не помітили лише, що всі автопортрети датовані 1995 роком - тим самим, коли ці самі фотографи ледь з-під столу вийшли, під який пішки гуляли.
А Борис Михайлов цілувався з усіма і анітрохи не соромився. А що йому?! Одна з його фотокниг входить до десятки найкращих на планеті, роботи його нині висять у найпотужніших музеях світу, друкуються у поважних каталогах.
Він є титулований, був епатажний і звинувачений не раз у порнографії, а лишається простим дядьком у звичайному светрі, який і досі не може звикнути до розвалу Союзу.
А ми потрохи звикаємо і ним пишаємося.
Всі фото автора.
