Шлях письменників на біл-борди: "Хочу стати справжньою супер-пупер-зіркою"

8
16 вересня 2008

Скрізь лізуть в очі банери в Інтернеті, пролазять у вуха бульварні новини з радіо в маршрутці. І от вже усім відомо як звати дружину Кличка, скільки важив при народженні син Олександра Пономарьова і якого нового бойфренда завела собі Ані Лорак.

Але от біда - ніхто не знає скільки років Марії Матіос, не кажучи вже про все інше - бо про письменників жовта преса не пише.

А чого?

Письменники самі зацікавилися тим і в рамках третього Літературного фестивалю на 15-му Форумі видавців у Львові провели на цю тему напівофіційну балачку. Такий собі круглий стіл "Чого жовті видання не пишуть про нових бойфрендів українських письменниць?"

Власне письменниць на круглому столі було дві - Яна Дубинянська і Олена Захарченко. Та тема аж занадто важлива і не бабського розуму це діло! Тому скільки було жіноцтва серед присутніх, питання не ключове.

Модератор круглого столу Артем Захарченко на початку довго пояснював, мовляв, українські письменники пишуть, переважно, для своєї тусівки. Особливо молоді. І наклади книжок в 1,5-2 тисяч - ганьба для будь-якої європейської країни. А для того, щоб митцями зацікавилась масова аудиторія - треба на неї вийти. Через ті ж таки бульварні видання.

Йому одразу заперечив президент Всеукраїнського рейтингу "Книжка року" Костянтин Родик. Він колись намагався зробити глянцево-жовтуватим журнал "Книжник-ревю". Після чого той одразу перестав видаватися.

Пан Родик урок засвоїв і тепер, під час дискусії, став усіх переконувати, що жовта преса - вона ж давить на примітивні інстинкти, а книжки - то інтелект! Їх не можна пасивно сприймати, як спорт, або музику. І тому навіть якщо щодня публікувати мармизи письменників, купувати більше книжок не стануть. Хіба що потім розкрученим митцям влаштовувати виступи.

Уявляєте цілий стадіон народу, який прийшов послухати нові думки Оксани Забужко про Лесю Українку?

І взагалі, закликав журналіст, усі, хто так рветься на жовті шпальти, не розуміють, що рвуться в неволю. Власний приватний простір треба охороняти. А його дружина, Галина Родик, згадала про Валерія Шевчука, який відмовляється від інтерв'ю тільки для того, аби зберегти собі зайву годину для творчості.

Молоді писаки секунди три обдумували приклад Шевчука.

І вирішили, напевне, що він їм не приклад.

Бо ж вони переконані, що тільки гарна морда на обкладинці блискучого журналу приверне увагу мас до творінь морди, і творіння стануть купувати. І продавці книжкового магазину, здивовані таким піаром, переставлять книжки морди та його товаришів по перу з полички над плінтусом на вітрину магазину.

І видавець розплачеться від радості і наступну книжку морди надрукує тиражем не півтори, а цілих дві "тищі" примірників...

Крім того, жовта преса зробить професію письменника престижнішою. А хіба ні? У всякого таланта з'явиться ще один стимул - не тільки чекати смерті і канонізації в шкільному підручнику, а ще за життя спожити слави, ще до того як вмре.

Це, звичайно, розплодить графоманів, але ж і покращить якість їхніх текстів....  Може навіть виведе кого на рівень "хароша попса". Бо ж буде конкуренція!

Давайте зробимо сайта - підсумував заступник головного редактора "Телекритики" Отар Довженко. Про життя письменників, про скандали і плітки, хіба в такого видання не буде читача? Ті самі 2-3 тисячі осіб, що купують українську літературу. А це вже - ринок!

Такий самий, як в опікуваного Отаром проекту "Дуся", що пише про скандали з журналістами.

Народ закричав - давайте-давайте, будемо читати! Але ж це не вирішить справи - не додасть письменникам нових читачів.

Заради слави можна й трусики приспустити
Гість з Польщі Славомір Схути розповів, що саме такий тусовочний сайт - один-єдиний - є в нього на батьківщині. І що тільки два-три польські письменники, на зразок Манули Гретковської, потрапляють на сторінки інших жовтих видань.

Але ж це - несправедливо! Учасники столу так і рвалися навести приклади цікавого богемного життя своїх колег, розповісти, кого з ким бачили в ліжку... Про це вони дуже люблять попліткувати в своєму колі. Але на камери вони не назвали жодного прізвища. Мовляв, на газети в суд подають, а я просто в пику отримаю.

Он, єдина спроба написати про коханок Сергія Жадана обернулася свого часу неймовірним скандалом.

Щоправда, ця небезпека - не така страшна. Адже українські бульварні видання не мають класичних папарацці з довгофокусними об'єктивами. Вони друкують, в основному, те, що їм зливають піарщики. Щоправда, це часто коштує грошей.

Дмитро Лазуткін зметикував, що не письменницька це справа - самого себе рекламувати, зрештою, йому платять тільки дрібний гонорар, а прибутки за книжку отримує видавець.

Чого ж він нічо' не робить, лежить, як стара корова, і чекає, поки йому в рот самі яблука падати почнуть. А що вони не падають - то видавець позіхає і каже: "Що ж.... бачите - ваша книжка не продається...."

І обламаний літератор сам починає ворушитися, безкоштовно працювати піар-відділом, ведучи старанно блог, на інтерв'ю перебиваючи журналіста, сам розказуючи цікаві штуки, про які його ніхто не питає, і влаштовуючи дискусії, на зразок нинішньої.

Тут усі митці затихли. Бо надій на активність українських видавців мало...

Паузою скористався для своїх розпитувань вчитель фізкультури, який прибіг подивитись на молодого поета Дмитра Лазуткіна, бо той же ж коментував олімпіаду в Пекіні - "шо ж це за чувак такий?"

Кращої ілюстрацію для теми, здається і не треба...

До речі - а скільки ж, все-таки, років Марії Матіос?

Всі фото Олександра Мордерера з офіційного сайту фотографа

powered by lun.ua