Михайло Іллєнко про себе, акторів і квантове пиво

59
19 вересня 2008

Від розмов про негаразди і занепад українського кіно вже нудить. Давайте поглянемо на це з іншого боку. Хто найбільше каже про труднощі зі зйомками? Ті хто майже не знімають.

На цьому інформаційному фоні активно виділяється класик Михайло Іллєнко, який не розповідає про проблеми, а просто знімає. І робить це за будь-яких умов, от і зараз він не сидить на троні знаного кінематографіста, а знімає кіно, організовує фестиваль "Відкрита Ніч", до речі, вже дванадцять років, є кореспондентом Національної Академії мистецтв і так далі до нескінченності.

Окрім всього названого він ще й декан кінофакультету КНУТКТ ім. Карпенка-Карого. Що ж він за один і намагалися ми з'ясувати у розмові.

Спілкування з Михайлом Герасимовичем дуже заспокоює. Його виваженість і розміреність лікує, бо прийшовши на інтерв'ю із високою температурою і майже без голосу якимось дивом виходиш після нього здоровим і щасливим.

- Михайле Герасимовичу, як сталося, що ви прийшли в кіно?

- Мої брати на той час вже працювали в кіно і іноді я бував на майданчиках, а це ж процес, який захоплює з першої дози. Юрій, його вплив я відчував найбільше, просто заразний!

Тобто людина, яка з Юрою спілкується, заражається його захопленнями. Так ставалося з усім: він починав малювати олійними фарбами - і я собі щось мазав, він займався різьбленням - і у мене з'являвся ніж у руках. І так до нескінченності.

Теж саме він робив і з іншими людьми. Наприклад, наш оператор Вілен Калюта не мав жодної академічної освіти, ніде тому не навчався, але так помалу став знімати  і перетворився на знаного митця, хоча навіть не підозрював, що коли-небудь цим займатиметься.

- А чим би Ви могли займатися, якщо б не кіно?

- Єдине про що я шкодую, що не став музикантом. Мені це дуже подобається і я б хотів цим займатися. Але кіно зачепило і не відпускає. Музика - це одне з того, що мене дуже сильно чіпляє емоційно.

- А яку музику слухаєте вдома?

- Дуже рідко виходить це робити. Але якщо виходить, то це Вася Club, з яким, на жаль, не був знайомий, "Мандри", Олег Скрипка. Іноді на дримбі заграю...От мені і музика (сміється).

Дуже люблю серйозну, неабияку музику. Дружина працює у балетній школі і, іноді, я їй раджу щось. Вона після того каже: "Я б сама не звернула на це уваги".

Зараз я дав першокурсникам таке завдання: у першій роботі використовувати тільки класичну музику. Це спричинило цілу хвилю протестів, намагалися навіть організувати заколот проти мене.

А згодом, в ході перегляду робіт стало зрозуміло, що це додало їхнім роботам якоїсь глибини і серйозності.

- До речі, кого Ви вважаєте своїми учителями в кіно?

- Однозначно братів. Більшою мірою Юру, меншою - Вадима. Та не тільки їх. Я навчався у такого майстра, як Михайло Ромм. Коли він зробив свій знаменитий "Обыкновенный фашизм", ми ходили, такі горді немов би ми безпосередньо його знімали.

На той час зняти таке кіно було дуже сміливим вчинком і ми пишалися нашим майстром.

Дуже багатьом речам мене навчили актори. Вони давали мені уроки не з теорії, а з практики. Я дуже радий, що доля мене звела на майданчику із Іваном Миколайчуком, Юрієм Мажугою, Віктором Павловим, Леонідом Куравльовим та іншими.

Актори взагалі дуже цікаві люди: вони потребують неабиякої уваги, лише тоді працюватимуть! Іноді обирають дуже специфічні методи привертання уваги. Один з акторів щоденно починав свій день з того, що з'являючись на порозі видавав такий афоризм, повторити який я не ладен - аж занадто не для друку.

Проте, як тільки він "зривав" усю увагу присутніх на себе, починалася серйозна і виважена робота, уже було не до тих веселих афоризмів.

Михайло Іллєнко: "Актори взагалі дуже цікаві люди: вони потребують неабиякої уваги, лише тоді працюватимуть! " 

- А як відбувається той магічний процес народження задуму нового фільму?

- Це мені не відомо. Якби я знав, як це відбувається, то продукував би фільми пачками і міг би тому навчити студентів.

Це щось таке випадкове і рідкісне, що найвдалішим порівнянням може бути хіба що квантова фізика, яка стверджує, що існує ймовірність появи у деякому відтинку простору пляшки пива, бо молекули зібрались там саме таким чином.

Єдиний раз, коли я чітко пам'ятаю, як народився задум, так це про "Кожен мисливець бажає знати...". Одного дня я ішов на кіностудію і побачив хлопця років 15-ти, що якраз підходив до прохідної. Йшов другий день набору масовки на студії, тож у мене це подиву не викликало.

Я трошки постояв і поспостерігав за ним і помітив, що позаду нього біг пес і намагався теж пройти через прохідну. І тут у моїй голові почали крутитись механізми. Я уявив собі, що хлопець прийшов на проби, але люди вже були не потрібні, шукали собак. Ну він побіг і притяг бездомного пса, натомість серед претендентів на роль були самі породисті з медалями. Звичайно ж, наш пес мав їх усіх переграти.

- А зараз у Вас механізми крутяться?

- У розробці новий фільм, але я вас прошу, нічого про нього не питайте. Професійні забобони, самі розумієте.

- Як вам нинішні молоді кінематографісти? Є на кого "глянути"?

- У нас є багато дуже серйозних і талановитих режисерів, тому віддати перевагу одному з них дуже важко. Сучасна ситуація з українським кінематографом складна, але існує дуже потужна група людей, яка, не зважаючи ні на що, знімає фільми, показує їх на фестивалях за кордоном, де вони відоміші ніж у нас.

Люди продовжують працювати. І я вважаю, що нам залишилося для прориву зовсім небагато, треба, щоб хтось взяв на себе сміливість зняти сильне кіно для глядачів. Треба, щоб глядачі "обірвали двері" українських кінотеатрів.

- А хто ж це зможе зробити?

- Я поки не знаю таких, які б взяли на себе сміливість начхати на відсутність законів, грошей, сил, сценаріїв і зняти фільм такого масштабу. Але я впевнений, що завдяки саме такій людині відбудеться прорив у нашому кіно. От така людина і отримала б премію "за найвагоміший внесок в український кінематограф".

Усі фото Людмили Шаповал

powered by lun.ua