Місто, де вирішується доля Європи. Фото

Про останнє чути не так багато, як про славнозвісні штаб-квартири, але саме наїдки і напої складають туристичну славу місту "на болоті".

Брюссель отримав назву від "Брукселе" - "місто боліт". Він виник у VI столітті на торговому шляху між Кельном і Брюґґе і Ґентом.

"Болотисте" минуле Брюсселю зараз ніде непомітно, мілку річку в центрі ще в 19 ст. перетворили на закритий колектор.

Судячи зі звичайної міської забудови, саме ХІХ - початку ХХ ст. стали ключовими у розвитку сучасного міста, у ці часи прокладені основні вулиці, збудовані житлові і громадські будинки.

Свого часу король Бельгії (тут і зараз-конституційна монархія), задумав перейняти досвід перепланування Парижу бароном Османом. Таким чином Брюссель отримав "Королівську" вулицю - пряму, як стріла багатокілометрову магістраль від найбільшого в Європі Палацу юстиції, мимо Королівського палацу і парку, через міські костели у новий на той час район Схарбек.

Перпендикулярно цій вулиці йде інший прямий, як стріла, проспект. Його безкінечна перспектива переривається триарковими тріумфальними воротами та гігантськими симетричними будівлями музеїв у стилі неокласицизму, еклектики, що панував у Брюсселі на початку ХХ століття.

Більша територія Брюсселю зайнята типовими саме для нього 3-4 поверховими житловими будинками, схожими на сучасні таун-хауси, коли будинок має вікна у дворі і на фасаді, часто з великим скляним еркером у вітальні; бічні ж стіни - глухі, без вікон і туляться до сусідніх будинків.

Частина внутрішнього двору такого будинку є приватним майданчиком мешканців - виглядає так, ніби бічні стіни висотою 2 метри продовжили десь на 5-6 метрів вгиб двору - вийшла відкрита кімнатка, де можна посадити приватне дерево і насолоджуватись спілкуванням з природою, а можна забудувати, якщо сім'я розрослася.

Йоост (це ім'я) - господар 4-поверхового будинку з мансардою і житловими антресолями, у якому ми жили. Він - голландець, який одружився з француженкою, вважає себе типовим брюссельцем, представником середнього класу. Працює медбратом у госпіталі, дружина виховує двох дітей, чекає на третього. Скаржиться на життя - каже, інфляція дошкуляє - 3%! Вже стільки продуктів не купиш, як раніше, хоч обіцяли додати різницю до зарплати, а вона у Бельгії в середньому 1750 євро.

Зате оренда житла подешевшала, і бензин у Бельгії чи не найдешевший у Європі - менше євро за літр. Проте Йоосту бензин не потрібен - у них кожен член родини має власний велосипед, а найменшого малюка возить у спеціальній велокабінці, так само, як і продукти з маркету.

Бельгійці, як і більшість європейців, економні у споживанні, дуже раціонально використовують гарячу воду і тепло взимку. Якщо господарів нема вдома - батареї вимикають, середня температура надворі рідко опускається нижче -2 у найхолодніші часи.

Зате й сніг у них - рідкість, доводиться дрібно-дрібно нарізати використаний офісний папір - щоб хоч у Новий рік влаштувати "снігове" конфетті. Звичайно, папір не зразу потрапить до бачків для роздільного збирання сміття, але, може, хоч у свято поліція не буде наказувати за неправильну утилізацію.

Я, їдучи, замислювався - чому ж маленька статуетка (60 см заввишки) Пісяючого Хлопчика стала символом Брюсселя? І, здається, зрозумів - нічого осудного у цьому немає - природна потреба, взяти хоча б житло пересічного брюссельця: двері до санвузла на клямку не зачиняються, а по місту трапляються відкриті чоловічі пісуари - значить комплексів на цю тему у бельгійців нема, можна сміливо пити місцеве пиво - за порушення громадського порядку не притягнуть...

Які порядки - такі і символи. Нехай будь-які історичні байки розповідають про Хлопчика, але, якби його нахабнуватий вигляд не схвалювали брюссельці - не було б у них цього символу вже майже 400 років.

У Манекен-Піса (Хлопчика) є 517 костюмчиків, пошитих для церемоній. Весь рік, за винятком кількох днів, коли вбрання використовується за призначенням, костюмчики висять у музеї на площі Гранд-Пляс.

До речі, впертий характер бельгійців можна прослідкувати за кількістю реставрацій та відроджень головної площі Брюсселю: у 1695 році французьке військо прицільним вогнем гармат вщент зруйнувало Гранд-Пляс. Брюссельці відбудували все за кілька років, усі височезні шпилі, фронтони на будівлях гільдій човнярів, пекарів, пивоварів. Так само, як і після бомбардувань союзників у Другу світову війну. Сьогоднішній вигляд Гранд-Пляс майже такий, як кілька століть тому.

Так вже історично склалося, що Бельгія офіційно говорить французькою і фламандською (Йоост пояснив, що ця мова - така сама, як голландська, ну з невеликими відмінностями - як місцевий діалект).

Як на мене, мови цілком різні, проте у Брюсселі вони мають рівні права, і дітей змалку адаптують до мінімум двомовного середовища. Чому мінімум? Бо кіно і телебачення тільки субтитрує фільми, мова оригіналу зберігається, тому опанувати самому англійську чи німецьку не так важко.

А ще у Брюсселі живе близько 90 національних меншин з різних континентів - це справді мультинаціональне місто, де люди розмовляють різними мовами, нормально сприймають різний колір шкіри і віру один одного. У малого Базиля в школі у кінці рамадану уроки відвідує біля 10 дітей з класу.

Як різдвяний апофеоз толерантності - виставка вертепів у старовинному готичному храмі Святих Михайла і Гудули.

Чорне обличчя малого Ісуса доповнюють африканські Марія та Йосип - так таїнство Різдва бачить брюссельска громада з Конго.

Оригінально виглядають задвірки Вифлиєму у чеської громади - на горизонті видніється Карлів міст, шпилі Старомістської площі, Святе сімейство за версією громади з Гаїті нагадує ритуальні статуетки шаманів, японські і китайські учасники вертепу теж мають неєвропейські обличчя.

А от українці вирізнилися відходом від загальної теми - у центр поставили тризуб, поряд козака з козачкою, шаровари-вінки-вишиванки, ікону. Яскраво і запам'ятовується, хай знають наших.

Звичайно, є туристичний Брюссель - приємно лоскоче нюх аромат гарячих вафель з різними начинками: шоколадом, полуницями, ківі, вершками.

Привітно зазивають туристів яскравим упакуванням і вітринами магазини бельгійського шоколаду, хочеться покуштувати морських чудовиськ, що звисають клешнями мало не до ваших ніг на вулиці ресторанів і кафе, поблукати середньовічними вузькими вуличками району Саблон.

Проте є й інше місто - європейський "манхеттен". Щільні висотні "резервації" у 30-40 поверхів посіли місце, що утворилося після тотального знесення кількох старих кварталів.

Такий район є в районі Північного вокзалу, у районі Південного вокзалу - звідки погодинно відходять надшвидкісні потяги у Париж та Лондон, Амстердам та Кельн. У нових будівлях - представництва міжнародних промислових гігантів, офіси Європарламенту, Єврокомісії і багатьох інших євро-органів.

Вражає і транспортна система сучасного міста. Під рівнем залізничного полотна знаходиться автовокзал, ще на рівень нижче у землю - лінія трамваю. Під центральною станцією метро ще два рівні трамвайної колії. Таким чином - на поверхні - лише пішохідні виходи та автомобільні дороги. Все дуже ущільнено і раціоналізовано.

Не забули і про інвалідів, людей з обмеженими потребами: рельєфні вказівники, пандуси є в усіх громадських місцях, транспорті.

А от штаб-квартира Північно-Атлантичного Альянсу примостилася на міській околиці. Мабуть з міркувань безпеки повітряного простору? Високий паркан, правда прозорий, кілька рівнів шлагбаумів на в'їзді, знак з проханням вимкнути фари, бетонні відбійники...

Та й сама архітектура довгих триповерхових будівель сувора і одноманітна, крім емблеми НАТО - зірки-компасу, прикопаної в землю, та прапорів країн-членів блоку ніщо не створює враження непересічного туристичного місця, яке конче необхідно відвідати кожному.

Зате європейські органи влади демонструють свою відкритість і прозорість навіть у структурі будівель, скляних фасадах, експозиційних планшетах про історію і сучасне країн-учасниць Союзу.

Що не завадило місцевому безпритульному розкласти своє лежбище якраз навпроти Єврокомісії. Я поцікавився: що держава робить для таких людей. Кажуть, якщо втратив роботу, медичне страхування і житло, знайти себе у Бельгії досить важко. Таким помагає хіба що церковна громада - годують раз на день за невелику плату.

Вздовж Північного вокзалу тягнеться брюссельська вулиця "червоних" ліхтарів. Вітрини, де несуть службу представниці найдревнішої професії, не такі яскраві, як у Амстердамі - там це справжній туристичний культ. У Брюсселі все виглядає значно прагматичніше, без зайвого "лоску", просто праця за гроші.

Останнім часом столицю Бельгії з робочими візитами почали відвідувати поляки, що вже не потребують отримання візи. Польські робітники за меншу плату, ніж місцеві роблять ремонти у помешканнях, працюють на прибиранні сміття, допомагають у господарстві.

Проте, поняття "євроремонт" мабуть більш характерне для нашої країни. У Бельгії в більшості випадків не прийнято перетворювати приміщення на "стерильні" кімнати з ідеально рівними стінами, якийсь елемент "патини" старовини чи недбалості постійно присутній у будинках після ремонту.

А от ще один з нових символів Брюсселю - макет атомної решітки заліза, збільшений у 160 мільярдів разів - Атоміум, після нещодавнього ремонту яскраво блищить на сонці дзеркальними кулями.

У цих кулях - виставкові зали, ресторани, з'єднані ескалаторами. Подібне зображення чуда технічного прогресу можна отримати у вигляді листівки чи принта на футболці або ж сумці, можна навіть придбати зменшений макетик.

Не знаю, як хто, але я пам'ятаю цю решітку з уроків хімії - у шкільній лабораторії уже був такий наглядний макет, правда нікому в голову не приходило зробити з нього виставковий атракціон. Нічого, є ще ціла таблиця Менделєєва!

Ось такий він, Брюссель, що пробуджує навіть приспані емоції, залишаючи по собі лише приємні згадки. І ще: сюди хочеться повернутися знову, щоби відчути себе частинкою (хай маленькою) об'єднаної Європи.

Тут можна щоразу знайти щось нове і цікаве, Брюссель є відправною точкою для подорожей іншими містами Бельгії: четвертого за величиною порту у світі - Антверпену, старовинних міст на каналах - Брюґґе і Ґенту.

Усі фото автора

Автор - Олег Гречух, для УП