Олесь Ульяненко: "Якщо з цієї ситуації не виплутаюсь, буду просити політичного притулку"

245
18 березня 2009

Знаний український письменик Олесь Ульяненко, автор більш ніж 20 романів ("Знак Саваофа", "Син тіні", "Богемна рапсодія", "Серафима", "Квіти Содому", "Зимова повість", "Вогненне око", "Дофін сатани"), лауреат малої Шевченківської премії 1997 року за роман "Сталінка", останнього місяця опинився в епіцентрі скандалу.

Роман "Жінка його мрії", за висновком співробітника Національної експертної комісії пані Ковальської визнаний порнографічним.

Якість цієї експертизи нагадує один старовинний анекдот про пані Ковальскі: "От щастить пані Ковальські, і чоловік, і коханець, і вчора в під'їзді згвалтували".

Але у видавців погано з почуттям гумору і "Клуб сімейного дозвілля" вилучив "Жінку його мрії" з продажу. Досі не зрозуміло - чи то письменник став жертвою бюрокатів, неякісної експертизи, або це помста.

Жорстка нон-конформістська проза і раніше мала скандальні наслідки - за роман "Знак Саваофа" письменник отримав анафему від УПЦ Московського патріархату. Такого ще в незалежній Україні не було, щоб Шевченківських лауреатів записували в порнографи.

- Роман "Жінка його мрії" визнали порнографією, що робитимете?

- Ситуація зайшла в глухий кут. Мені знайомі передали телефон Костицького (прим. голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі), нібито він хоче мені допомогти, порадити юриста, щоб я зміг розійтись з видавництвом.

Мабуть в НЕК злякалися, тому що пішла сильна хвиля, вони цього не чекали. Ситуація не зрозуміла, все залежить від видавництва, яке поводиться по-свинськи, хоча мали б мене, як свого автора, захистити.

Видавець мовчить, він порушив свої обов'язки, вилучив книжки з продажу, хоча для цього не було юридичних підстав. Як мені пояснив Курков, постанова нацкомісії не має юридичної сили, тим більше не було кворума, одна людина вирішила і написала нісенітницю. Можливо хтось натиснув зверху.

Мій роман - не порнографія. Те, що має художню цінність, не може бути порнографією. Що я думаю з цього приводу? Бачу політичну складову.

 
Зайдіть в книгарню і подивіться скільки там "порнухи": Шекспір, Бодлер... Ви бачили, що 13-річна дівчинка Аліна Гросу робить на естраді? Це - жах! Хіба це не порнуха?

- Як Ви взагалі ставитеся до порнографії?

- Я вважаю, що і порнографія, і проституція - такі штуки, з якими можна боротися, але не можна побороти. Хай мають окреме місце для дорослих людей, як в цивілізованих країнах.

- Будете судитися з нацкомісією?

- Навіщо? Треба разбиратися з видавництвом. Нехай вони або виконують свої зобов'язання, або розривають контракт. Чекаю на те, що видавництво оголосить свою позицію. Там чекають на екпертну комісію, а вона тягне час.

- Вы морально готові судитися?

- Я би не хотів цього бардака. Хочу щоб моя книжка була в книгарнях. Втім, судитися треба тому, що сьогодні задавлять мене, завтра вас. Переб'ють нас, як комах. Події починають розгортатится як в Білорусії або Росії, де міцно закручують гайки.

Українська інтелігенція триндить про сильну руку. До чого це може привести? Буде кумовство. Захотіли - книжку видали, захотіли - заборонили. Я так розумію, були гроші для цієї коміссії, вони їх розтринькали, а коли питання торкнулося того, де гроші, вони кинулися шукати жертв.

- Як ви себе почуваете в якості забороненого письменника?

- Є зацікавленість, люди питають, де книжку можна дістати. Кажу, що у мене є набагато кращі книжки, вони продаються, купуйте їх. Насправді приємного мало. Ситуація на мене тисне, я в такому стані, що писати не можу, хоча почав новий роман. Тупо приходжу додому, годую кішку, дивлюся DVD і все.

Мені кажуть, от який піар тобі зробили. Такого піару мені не треба. Мені і раніше його вистачало. До скандалу за місяць встигли продати 5 000 примірників.

- Скільки дали інтерв'ю за останні два тижні?

- До біса, мабуть 20-ть інтерв'ю.

- У героїв "Жінки його мрії" є прототипи?

- Так. У головних героїв, але вони вже давно не працюють в органах. Взагалі багато реальних речей. Дещо домислене, тому що я робив містичний трилер про майбутнє, порожнє місто і як раз вгадав цю порожнечу, що зараз настала. Писав роман в 2006 році і як раз попав в 2009.

- Чула, що це тільки на перший погляд Ви випадково підпали під роздачу, а насправді це помста з боку СБУ.

- Випадок виключається. Взагалі, як віруюча людина, я не вірю в випадки. Комусь дорогу переїхав.

В "Жінці його мрії" спецагенти - гомосексуалісти, збоченці, а міліціонери торгують наркотиками. І це харківському ментовському місту не подобається.

Швидше за все, хтось натиснув на видавництво.

Юрко Покальчук, царство йому небесне, писав набагато відвертіші сексуальні штуки, чомусь на Покальчука ніхто не наїзджав.

- Може, комісія була в іншому складі?

- Чому інших письменників ніхто не чіпає? Тому що всі відомі письменники причетні до якихось органів.

Колись Ахматова сказала Мандельштаму: "Наші поети думають, якщо вони дружать з НКВД, за ними не прийдуть".

Так і наші письменники дружать з міліцією, СБУ, з можновладцями, і думають, що за ними не придуть. За ними першими і прийдуть.

- Та невже за Курковим теж прийдуть?

- Андрій занадто розумна людина, щоб за ним прийшли.

- Не розумію, що всі ці люди роблять в комісії з моралі: Бенюк, Вовкун, Курков. Дзюба був дисидентом, що з ним відбулося? Це ж жалюгідно...

- Ніхто з комісії не пішов, крім Куркова.

- Він тільки про це сказав, але його прізвище досі є на сайті НЕК... Важко уявити, чому творчі люди йдуть до організації, яка де факто займається цензурою. Чого їм не вистачає?

- Це психологія хохла: бути начальником, хоча б маленьким, кудись пристроїтися. Коли я в армії служив, всі з України лички таскали. Всі хочуть застрахуватися, щоб хоч кудись але запросили.

Сама ситуація в країні - совок, і з совка за 17 років не вилізли. 300 років були залежні від метрополії - Москви, і ментальність ця, холуйська, досі за нами: тупнули ногою і всі заховалися.

Як тільки почався скандал, де наші українці подівалися? Не українці, а хохломони. Мене відразу підтримали росіяни і євреї. Поет Олександр Моцар. Письменники Сорокін, Хургін, Горчєв. А потім вже наші почали виповзати. Хоча ні, Бриних відразу написав статтю. Дуже допомогла Лариса Денисенко. Але де усі інші?

- Ви думаєте, що це пов'язано з постколоніальним станом свідомості? А може з чимось ще?

- По-перше, це суто українська зелена жаба.

- Хіба все так безнадійно? Але на презентації книги Жадана збирали гроші на адвоката.

- Так. І ще журнал "ШО" підтримав, тобто Олександр Кабанов, він російськомовний поет, живе в Україні.

Олесь Ульяненко. Фото Світлани Савельевої
- Гадаєте, заздрять? Хочуть бути на вашомі місті?

- Кокотюха так і сказав. В цій країні довго ще так буде. Якщо з цієї ситуації не виплутаюсь, буду просити політичного притулку. Бо просто здохну з голоду. Я живу книжками, літературою, зараз мені скрізь позакривали клапани.

Жодне українське видавництво, крім "Фоліо", зараз не працює. А з "Фоліо" у мене стосунки не склалися. Я можу довести, что Красавицький робить додруківки моєї книжки. Можу за руку його впіймати.

"Клуб сімейного дозвілля" теж нечестно поводиться. Письменник незахищенний перед видавцем. Друкуюсь тільки у новому журналі "Маніфест". В інших українських літературних журналах публікації призупинилися. Вони чекають, чим все закінчиться, посадять чи вб'ють мене.

- Ви готові до кар'єри дисидента?

- Не знаю до чого я готовий. Не буду миритися, як писав, так і буду писати. Якщо ситуація ахова, то хто повинен говорити про це? Письменник.

- Якщо б таке трапилося з кимось з ваших колег, то як би ви себе поводили?

- Я би писав петицію президенту, прем'єр-міністру, підняв би галас, фонд зробив. Коли Робер Музіль бідкався, його колеги-письменники заснували фонд. Треба письменникам робити свій профсоюз, бо інакше нас передавлять.

- Ви такий жорсткий автор, як вам вдалося отримати Шевченківську премію? В 1997 році була більш ліберальна ситуація, ніж зараз?

- Виходить що так, що Кучма був більш ліберальний, ніж наш пчєловод. Ющенко займається тим, що відбудовує гроби. Кучма не розбирався в деяких речах, і не ліз туди. А цей чоловік ні в чому не розбирається - сільський хлопчик, який "вийшов замуж" за американську бабу, і встромляє носа куди його не просять.

- З чим пов'язана консервативна хвиля?

- Всі хочуть повернутся до традицій, яких ніколи не було. Я не повірю, що у нас була велика Київська Русь. Якби тут була така імперія як Рим, то нам у спадок лишили б велику цивілізацію. У нас немає нічого свого. Але все повертається в патріархальність - вишиванки, шаровари.

Я не проти, хай це буде. Але зациклюватися на цьому 300-400 років неможливо. Уявіть собі - в сучасній Франції аристократи ходять в латах і жабо...

- А як мало б бути?

- У нас ментальність ХVII століття. Бачиш людину, здається сучасна, нормально вихована, починаеш спілкуватися, натикаєшся на стіну нерозуміння, що мужик з вилами, що інтелігент - різниці немає.

Київ зробили сільским містом. Весь колгосп перейшов в депутати і носить костюми від Армані. Нормальні люди емігрували. Решті треба щось робити. Вихід час покаже. Може на двадцятому українському президенті щось і буде, якщо третя світова війна не накриє.

- Про що буде новий роман?

- Вирішив написати про село, там така сімейка мутантів задрочує все село, не дає жити в спокої.

- Маєте реальні прототипи?

- Підіть на вулицю, побачите (посміхається). Я хочу відійти трошки від жорсткого реалізму, тому що я починаю втомлюватися від нього - у мене про це більше 20 романів.

- Що думаєте з приводу сучасної української літератури?

- Якщо чесно, українську літературу читати не можу. Я більше читаю іноземну літературу, фільми намагаюся дивитися, тому що мене останнім часом, років 5-6, цікавить кіно.

- Мені дуже сподобався сценарій, який ви зробили з Володимиром Тихим "Дикі коні"...

- Спасибі Ганні Павлівні Чміль, вона його запорола. "Сталінку" стягнули росіяни і зробили "Жмурки". Ми з Володею Тихим написали сценарій "Сталінка".

Володя його показував різним продюсерам, в тому числі Сельянову, той сказав: добре, але застаріло. А потім бачу в "Жмурках" всі мої фішки.

- А чому Ви не цікавитесь тим,  що колеги пишуть?

- Нецікаво, на третій сторінці починаю куняти. Кіно дивлюся, у мене, напевне, візуальне бачення світу. Різне кіно люблю. Чогось зараз прикайфував від Мікі Рурка. Кіно - це розвага, так було, так і є тепер.

Хоча його можна зробити мистецтвом, але не для багатьох. Кіно - це масова продукція, яка повинна приносити гроші. І література - те ж саме.

- Чому сучасна українська література відбулася, а інші види мистецтв - ні? Там просто є окремі митці, але немає повноцінного процесу.

- По-перше, книжка менше коштів бере. Легше видати книжку, ніж зробити фільм. Наше поетичне кіно зафакало. Всі лають американське, але воно так зроблене, комар носа не підточить.

З українських режисерів шаную Андрія Дончика, в ньому відчувається майстер. І в "Кисневому голоді", і в "Украденому щасті", що я за Д'яченків переписав. Подобається Володя Тихий, він режисер такий твердий, впертий.

Жодного разу не був у нього на знімальному майданчику, але, напевно, всі бояться навіть дихати. На жаль, кіно в країні робити невигідно, легше гроші вкрасти.

- Може справа в тому, що немає тих, кому воно потрібне, немає амбіцій.

- Режисерів вистачає.

- Ні, я про гроші. Колись від россійського продюсера чула, що в Росії завжди буде кіно, бо там вистачає закомплексованих заможних чоловіків, які хочуть витрачати власні гроші на кіно.

- Традиція в них є така, купчішка бороду ікрой намазав, і - ех, отстєгну-ка я скоморохам дєнєг. Це є. У них традиція: скоморохам дать, ніщім, таке юродство. У нас сидять на власних бабках.

 

Автор - Аксінья Куріна

powered by lun.ua