Забобони: труси Ірени Карпи й аварії Васі Фролової
У кожного народу є свої традиції та вірування. Деякі з часом змінюються, інші - ні. Водночас у кожної окремої людини можуть бути свої особисті прикмети або забобони.
"Українська правда. Життя" поцікавилася у відомих українців про їхнє ставлення до забобонів та оберегів.
Телеведуча Василіса Фролова запевняє, що намагається не потрапляти "на вудочки примітивізму", але дехто вже вважає, що її зурочили. Нещодавно, за один лише місяць ведуча тричі потрапила в аварію, як то кажуть, на рівному місці: "Практично не рухаючись, максимум на швидкості 2 кілометри на годину в мне сталося три інциденти ДТП".
Василіса запевняє, що за 13 років водійського стажу в неї ніколи не було серйозних аварій, чим вона навіть хизувалася.
"Найцікавіше, що врізалися постійно в мене, тому тут не можна не звернути увагу на певні прикмети, забобони та вірування. Хтось взагалі каже, що мене зурочили, тому це перші застереження, на які потрібно звернути увагу. Я винесла з цього урок", - ділиться Василіса.
А перед знімальними процесами у ведучої є два правила: "Сходити в туалет та ніколи не напиватися". Крім того, у Василіси є талісман, але говорити про нього вона не наважилася: "На те він і талісман".
Дизайнер Олена Даць у забобони та прикмети не вірить, амулетів не має, натомість вірить тільки у хороше та добре. Водночас в її ательє серед дівчат є "своєрідний прикол, який стосується лише зимової колекції".
"Не повірите, це почалося ще з "Нових імен" 2006 року і продовжується до сьогодні", - розповідає дизайнер. "Поки ми не дошиємо до кінця зимову колекцію, не приходить весна. І навіть коли якась частина закінчена, а ми починаємо кроїти іншу половину, обов'язково буде холодно".
"У цьому році, коли ми створювали першу частину, було сонячно, а коли почали іншу - почався страшний сніг. Це триває вже протягом трьох років. Ми навіть з дівчатами сміємося: "Давай шити скоренько, щоб прийшла весна".
Письменники Брати Капранови дуже поважають забобони, "оскільки вони є продуктом народної творчості, а значить мають під собою тверде підґрунтя".
"Намагаємося дотримуватися тих, які побутують в Україні - не повертаємося, коли щось забулися, не любимо, коли дорогу переходить чорний кіт або жінка з порожнім відром, не любимо розбитих дзеркал, розсипаної солі тощо", - діляться брати.
"Не можемо назвати 13-те своїм улюбленим днем, хоч маємо у біографії два будинки №13, в яких жили, і нічого поганого про них сказати не можемо - мабуть, через те, що наша мама народилася 13-го і компенсувала це число для нас", - жартують вони.
"Зі специфічних наших південних прикмет - не наливаємо "в руку" (тобто в чарку, яка не стоїть на столі, а тримається в руках), не кладемо гроші на стіл, оминаємо "собачі ворота" тощо. Але головне - ставитися до цього легко і не робити з ритуалів трагедії чи комедії", - радять Капранови.
 |
| "Ми дуже поважаємо забобони, оскільки вони є продуктом народної творчості", - кажуть брати Капранови. Фото з сайту moemisto.com.ua |
На творчий процес забобони не впливають, зауважують письменники: "Мабуть, через те, що у творчості не буває однозначних удач і провалів, тому важко судити. Але за комп'ютер намагаємося сідати, помивши руки і по можливості думки - оце і всі правила".
Щасливі амулети до письменників приходять самі собою: "Іноді їх знаходиш, іноді вони з'являються буквально нізвідки. Здебільшого це якісь дрібниці, які можна носити з собою або тримати на робочому столі. Але кожен амулет має свій заряд щастя. Згодом цей заряд вичерпується і амулет кудись зникає так само, як і прийшов".
"Проте головне запитання для нас залишається відкритим - чи варто повертатися з дороги, якщо забувся вдома свій щасливий амулет?".
Дизайнера Тетяну Островерхову більше непокоїть настрій, ніж забобони:
"Я вірю, якщо чорна кішка перебігає мені дорогу - то це на вдачу. Стосовно творчості не можу однозначно відповісти, але точно впливає на мій настрій".
"Певних правил не дотримуюсь. Мене надихають на нові колекції цікаві люди, музика та кохання. Моїм щасливим талісманом є маленька скульптура янгола, яка завжди зі мною", - розповідає вона.
Співачка та письменниця Ірена Карпа переконана, якщо сильно чимось париться й переживає, значить все буде добре: "Ну, і ще - якщо сильно хочеться какати, то ти на правильному шляху. Мадонна он теж сере далі, ніж бачить, перед концертами".
"Студіки так перед заліками. Це нормально. І для здоров'я добре, і для публіки - перед ними митець виступатиме, а не мішок з гівном. Правила не забобонні загалом. Перед сценою молюся, розспівуюся, роблю енергетичні вправи (усе це одночасно - сміється)".
"Просто треба підняти свій загальний стан - ідеш же мінятися квантами, а не с... під фанеру дригати і на камери завчено кривлятися. В кіно коли знімалася, заникала собі шматок розбитої тарілки - забула віддати, може, то через мене воно ніяк у прокат не вийде", - зізнається письменниця.
 |
| "На концерти ліпше вдягати щось перевірене й везуче", - каже Ірена Карпа. Фото з сайту mtv.ua |
Коли ж Ірена Карпа починає писати книгу, то каже, що і сама не знає, що почала її писати - це процес стихійний. "Головне - не показувати дурню половину роботи, все мусить відстоюватися і ховатися, як добрий віскі чи дитина до хрещення", - розповідає вона.
"У мене є щасливі і нещасливі шмутки. Наприклад, любимі труси-шорти чорні, з рожевою щасливою свинею, що ванну з бульками приймає. Старі і віддані. Всі інші їхнього віку вже давно погубилися, канули у вічність (у всіх же таке з трусами і шкарпетками?), а ці живуть і радують. Якщо їх ненароком дістати з трусяного завалу і вдягти, то точно все буде добре в цей день", - ділиться письменниця.
"Ну і купа нещасливих є. Інколи вони на вигляд такі гарні, що шкода викинути, і не на всяку знайому налізуть, щоб подарувати. То так вони й сидять у шафі й скрегочуть зубами, чекаючи нової жертви", - додає Ірена Карпа. За її словами, це "переважно шмутки якихось топових марок і непоганих на загал дизайнерів, просто вони ще й тяжіють до буття незручними... Так - одягти на якусь світську паті й затрамбувати подалі".
"На концерти ліпше вдягати щось перевірене й везуче - є в мене джинси одні такі, і походи пережили, і курдівські пограбування (їх поцупили й вернули), і глямурні сесії, і ще доживуть, поки не будуть подаровані, як їхні брати у Бірмі охочим, але дуже ввічливим дівчаткам", - розповідає письменниця.
Своїм талісманом дизайнер Діана Дорожкіна вважає поцілунок доньки:
"Я ніколи заздалегідь не вітаю з днем народження. Так щоб вірити не дуже, але не люблю щось забувати, а потім повертатись. Тому що дійсно відчувається, що усі події цього дня не можуть дійти логічного завершення".
" |
| Діана Дороджкіна та сімейний талісман Фелікс. Фото з сайту .fashionshow.org.ua |
"Колекція моя знаходилася у різних приміщеннях. В одному з них я забрала колекцію та поїхала її фотографувати. Буквально через чотири години у сусіда зверху прорвало трубу і затопило саме ту площу, де я зняла колекцію".
"Якби там залишилася колекція, то мені не було б з чим їхати до Америки, реанімувати її я не змогла б. Я ніби відчувала, що щось має трапитись", - додала вона.
"Моїм амулетом-охоронцем є поцілунок моєї доньки. Я сама себе запевняю, що він завжди допоможе.Також своєрідним талісманом стала наша ігуана Фелікс".
Він, за словами Діани Дорожкіної, "завжди на усіх фотосесіях". Коли приїжджають клієнти, а дизайнер забирає Фелікса додому, вони питають:
"Ну, де ж твій Фелікс! Усі вже звикли, що повинен бути Фелікс, його обов'язково потрібно попестити, а головне нагодувати кульбабами. Тому останнім часом мої клієнти приходять з букетами кульбаб".
Режисер Алан Бадоєв не вірить в забобони та не б'є тарілки перед знімальним процесом:
"Я не вірю в забобони та й взагалі я не забобонна людина. На творчість це не може впливати жодним чином, бо я просто не вірю".
"Знаю, що багато режисерів перед зйомками підписують тарілки назвою даного проекту, потім уся знімальна група розписується, а в кінці тарілку розбивають. Якщо хтось перед знімальним процесом і б'є тарілки, то я цього не роблю. Амулетів та медальйонів у мене теж немає".
Письменник Ілля Стронговський повірив у забобони, коли одружився: "З народженням доньки я став суттєво забобонним, гадаю багато в кого так. Якихось власних "авторських" - точно не маю".
"Не виношу сміття ввечері, не викидаю хліб, кажу "тьху", щоб не зурочити і т.п. Але то не надмірно, бабуся в мене була затятою матеріалісткою і вірила тільки в цифри обласного бюджету, з яким колись працювала", - розповідає Ілля.
"Тобто шансів на появу таких традицій не було. А от як одружився, то дружина з тещею багато чого навчили - не зливати воду одразу після купання дитини, наприклад. Тобто це не мої забобони, але я їх дотримуюся, щоби не ображати почуття рідних", - ділиться письменник.
"Щодо творчості, то на голодний шлунок скільки не берися до праці, ніц не вийде, то вже штибу забобону. І зазвичай нічого творчого вранці. Навіть якщо є час і можливість, зранку писати чи малювати не беруся. Ввечері-вночі легше працюється. Тому зранку не погодувавши, на роботу мене мітлою не заженеш", - жартує Стронговський.
"Мені, як і кожному невротику значно спокійніше на людях, коли є за що схопитися - мені от спокійніше, коли можу щось крутити в руках - чи то люльку, чи то тампер від неї. І коли сидиш на сцені, слухаєш модератора чи колег, і раптом не знаходиш в кишені тампера, ручки чи запальнички, повертається давно забута паніка. Доки я не на сцені, таких проблем не виникає", - додає він.
"А як берешся до нового перекладу, то думаєш - як перша сторінка піде, так і вся книжка. Тому як би не йшло важко, перша сторінка має перекластися сходу. Інакше книжка не просунеться, і я її відкладу, принаймні на майбутнє. Так сталося з Кеном Кізі - і я взявся за Гантера Томпсона", - згадує письменник.
"З медальйонами в мене не дуже, якось крім пірсингу нічого не приживається. Мені раз-по-раз щось трапляється, що могло б стати амулетом, якісь монети, дрібнички, фенічки. Але як з'являється, так і губиться. Чи віддаровується. І стає комусь амулетом, чи ще чим, що приємніше", - додає Стронговський.
Хореографи шоу-балету КОКОS за амулети вважають татуювання, а в забобони повірили після зйомок пілотного відео.
Дмитро Мовчан:
"Ми дуже забобонні хлопці та ще й на додачу фетишисти. Не знаю, як забобони впливають на нашу творчість, а от певні правила мають перевагу.
Ми не спимо з дівчатами за два дні до концерту. Не п'ємо алкогольні напої, бо вже мали досвід, після чого зареклись цього не робити.
 |
| Мій талісман - це дві театральні маски, які набиті на лидках, - каже Дмитро Мовчан. |
Якщо казати про талісмани, то напевно, нас бережуть наші татуювання. Мій талісман - це дві театральні маски, які набиті на литках".
Вадим Любарський:
"Людям на концерті потрібно повністю розкритись, тому ми намагаємося не зрікатись правил. Я не можу стверджувати, що я забобонна людина, але щось в мені та й прокидається".
"Переважно думаю, щоб щось створити, потрібно щось пережити. Щодо фетишизму, то в цьому ми просто з "головою не дружимо".
"У Діми багато щасливих браслетів та фенічек, а в мене є одні улюблені труси, які одягаю на певні вечірки і концерти".
"Знаєте, напевно в забобони я почав вірити після нашого пілотного відео. Може і правда щодо тарілки перед знімальним процесом, як вона розіб'ється так і зйомки пройдуть".
"Все йшло якось не так, ми не могли зібратися в деяких трюках, які ми виконуємо роками. Спочатку думав, що не той день, потім може місце не те, а в кінці почав помічати якісь дивні речі".
 |
| Ліворуч Дмитро Мовчан, праворуч Вадим Любарський |
"Ми дуже стомлювались, від чого я навіть не знаю. Начеб-то погода хороша для зйомок, а коли починали знімати, вона різко змінювалася. Короче, це просто капець. Щось да і є в цьому правдиве".