Ірен Роздобудько: Я пишаюся, що мене назвали "Павичем у спідниці"

96
12 вересня 2009

Ірен Роздобудько не просто спілкуватися з аудиторією, яка її не читала. Такі люди сприймають її крізь штамп масової літератури. Щоправда, ті, хто читав її, схильні до іншого штампу: психологічна жіноча проза.

Прихильниці цієї письменниці складають абсолютно окрему групу відвідувачів "живих зустрічей". Після розмови з Юрієм Винничуком, коли за стіл сіла Роздобудько, аудиторія змінилася відсотків на 80. Але сприймали вони її слова натхненно, і питали у неї порад щодо того, яким має бути особисте життя жінки.

- Ви вважаєте себе письменницею, яка пише масову літературу?

- Так. Що таке масова література? Якщо говорити про це з повагою, то я така сама маса, як і присутні тут люди. І тому я б сказала, що пишу з повагою до своїх читачів, а не для маси.

Що стосується інших ознак... Якщо говорити про масову літературу, то такої у нас насправді немає. Масова література - це книга, яка виходить тиражем одразу 50-100 тисяч примірників. Якщо моя перша книжка виходить тиражем 10 тисяч примірників, то про яку масу можна говорити? Те саме можна сказати і про будь-якого нашого письменника.

- Вважається, що більша частина митців, яка намагаються продукувати масове мистецтво, насправді слухають музику, яку більшість народу не сприймає, читають ту літературу, яку більшість людей не розуміє. Ви і самі не раз згадували прізвища улюблених письменників, не схожих на вашу творчість. То ж чому ви любите читати одне, а пишете інше?

- Я скажу, як одна журналістка написала, і чим я пишаюся. Вона написала, що після прочитання книжки "12" вони зрозуміла, що Роздобудько - це Павич у спідниці. Я ж не пишу такі речі, які робить Донцова, яка випікає цілі млинці. Казати, що я пишу якусь слабку і чисто бабську прозу, - це значить образити моїх читачів, людей, які тут сидять.

Петро: Ірен ,чи не виникає у Вас сьогодні бажання попрацювати один день офіціанткою в ресторані ,або шпрехшталмейстером в цирку?

- Виникає... Але мої запити до себе трошки збільшились. Я змінила зараз трошки професію. Я зараз почала викладати в інституті кінематографії імені Карпенка-Карого на курсі сценарної майстерності, на курсі режисерів. Трошки на іншій сходинці, але теж зміна іміджу.

Мені зараз хочеться більше щось шпрехати студентам і давати їм якісь знання, хоча я цього не вмію, чесно. Коли мені запропонували, я страшенно злякалась, бо говорити про себе і книжки, як зараз, - це одне, а давати їм знання професійні, робити щось цінне - це для мене нове.

Але якщо завтра у мене нічого не буде, я піду працювати офіціанткою, я нічого не боюся.

Ярослав: Якщо ви українська письменниця, то чому пишете сценарії для російських фільмів? І не намагайтеся переконати, що російськомовний фільм теж український. Хіба ви бачили португальський фільм німецькою мовою?

- Я відповім словами письменниці Демської-Будзуляк. Колись я сором'язливо казала, що мені доводиться писати російською мовою, щоб продати продукт в Москву, щоб заробити на наше кіновиробництво гроші.

Вона запитала: а чому ти комплексуєш? Вони нас 300 років використовували, то нехай тепер платять. Тепер ми їх використовуємо. У нас немає кіноринку в України. Поки що. Ще треба років 5 почекати, коли він буде.

Але зараз Олесь Санін почав знімати абсолютно дивовижний повнометражний фільм за моїм сценарієм. Це український фільм з голлівудськими акторами, бо Олесь Санін на менше не згоден.

Мета - заробити гроші на те, щоб зняти своє. Це бізнес, це ринок.

Ачкарик: Що Вам не сподобалось в Парижі?

- Не була, не знаю. Але Париж у мене присутній у книзі "12". І коли моя редакторка прочитала про Париж і повернулася, то сказала: Ірен, я була по тому маршруту, який ви змалювали. Там все точно так само. А я кажу, Ви знаєте, я не знаю, не була. Так само і про Венецію казала: я там була, їздила, все так само золотом-сріблом окреслено. А я сказала: не знаю, я ще в Італії не була.

Питання з залу: у Ваших книжках майже всі головно герої повністю віддаються почуттю. І це переростає у страждання. Чи вважаєте Ви, що кохання залежить від страждання? Чи воно може бути щасливим?

- Я вважаю, що тільки через страждання можна прийти до справжнього кохання. Це взагалі стосується будь-чого: роботи, творчості. Якщо ти живеш у рожевих окулярах, ти губишся у цьому світі, ти не можеш оцінити людину, яка живе поруч з тобою.

Я вважаю, що треба пройти багато етапів, коли тобі дають по носі, коли тебе обманюють, коли в тебе визріває душа. Це в книжках у мене є, і я в книжках хочу і надалі про це говорити.

Я взагалі колись казала, що найкращі письменники з'являються від того, що вони вміють страждати і вміють тримати удар. Всі мої герої, зрештою, вчаться тримати удар.

- У  Вашому особистому житті які були причини страждань, і чи вони досі тривають?

- Ні, зараз у мене щасливе життя і щасливий шлюб (посміхається). Може, я не права, але коли людина виписує себе, своїх друзів, свої ситуації - це не є зразком літературної майстерності. Тому мені краще ототожнити і узагальнити досвід багатьох людей, якось все це перекрутити і видати якимсь твором.

 
Питання з залу. Невже взагалі всі герої у ваших книжках повністю вигадані? Чи можна в якихось героїнях побачити ваші риси характеру?

- В принципі, можна. Є дві героїні, я не буду казати які, що мені дуже-дуже близькі, але з якими я дуже-дуже сварюся, як сама з собою. Вони не вигадані насправді. Я коли їду в метро, я бачу людину. Я компоную її очі, рухи. Це не зовсім вигадана людина. Але я ніколи не виписую нікого портретно.

Перед тим, як я починаю щось писати, у мене виникає якесь питання, яке я починаю розкручувати. І часом психологічно потрапляю у дуже точні моменти. І потім багато моїх читачів мені кажуть: ви написали про мене. Це найкраща моя похвала від них і щастя. Ви написали точно так, як я думала, але я не могла висловитись. Тобто, не можна сказати, що вони всі повністю вигадані. Вигадані ситуації, які я хочу розкрутити.

Скажімо, у "Гудзику" у мене виникло запитання: чи може тонка нервова людина, максималістка збожеволіти від зради коханого чоловіка. Спочатку виникло це запитання, а потім пішла розкрутка характерів, колізій, які там відбуваються.

Питання з залу: Чи можете ви сказати, якими є смаки українського читача і як вони змінювались? І чи підлаштовуєтесь ви під смак читача?

- Про смаки не сперечаються. Дуже важко говорити про смаки. Я не знаю, як вони змінювались. Думаю, все покаже час. Якщо ті письменники, які зараз виникли, років через 10 залишаться - буде добре. Якщо ні, то воно змететься, як піна, і я буду з цим згодна.

Класику як читали, так і читають. Зараз з'явилося багато того, що називається сучукрліт. Це слово вигадав Сашко Бойченко, воно існує років 10. Жадан - теж сучукрліт, Прохасько, Таня Малярчук, Лариса Денисенко, Галя Вдовиченко, я...

Але разом з тим, існує і любов до зарубіжної хорошої прози, і так само любов до всіх тих хуліганів, що виникли зараз і страшенно дратують старших письменників, які нас викреслюють з різноманітних списків. Як мені Кокотюха колись сказав - тебе і Сняданко Яворівський викреслив із списків книжок на державне фінансування, а поставив свої твори.

Але ж це смішно. У мене хороша велика аудиторія, і це найголовніше.

Питання з залу. У ваших книжках завжди є однотипна героїня. Чи можна вважати, що взагалі кожна ваша книжка - це є продовження попередньої історії героїні, просто після певного часу?

- Але ж у мене є книжки, які написані від імені чоловіка.... Втім, знаєте, кожен письменник все життя пише один твір - навіть якщо це 20-40 книжок чи картин, але завжди це якесь продовження. Це стосується і музики, наприклад, не можна сплутати Моцарта і Баха, бо кожен написав свою історію.

Я люблю людей яскравих, готових до нового, я не люблю принижених людей, які трясуться над роботою і бояться зробити крок в сторону. Тому, можливо, якщо я люблю таких людей, це і є продовження таких образів.

Питання з залу. Ви коли починаєте писати твір, вже знаєте, як ця книжка буде продаватися?

- Ніколи. По-перше, я вільна людина, у мене не буде домовленостей писати по чотири книжки на рік. Я не думаю, як буде продаватися, я думаю, як читачі будуть сприймати. Я не готова до потоку книжок, як Дарія Донцова - хоч мене і назвали найбільш комерційно успішною письменницею.

- Чи змінюється масова література від глобальних змін в суспільстві?

Я думаю, що змінюється. Але загалом відбувається дуже полярна річ: є мінливі письменники, які постійно міняються і є оригінальними. Наприклад, та сама Таня Малярчук. З іншого боку, є потік апологетів того ж Жадана, який справді є перший, єдиний, класний, але за ним є цілий потік. Тобто, є нове, а є щось, що іде услід за кимось...

Я поки що не бачу людини, яка пише в моїй стилістиці - і масовий, і легкий, і психологічний, і трагічний. Хіба що Галина Вдовиченко створює мені хорошу здорову конкуренцію - і це привід для подальшого розвитку.

Проте мені страшенно близький письменник, його я вважаю братом по духу - це італійський письменник Алессандро Барікко.

Питання із залу. Які умови є найкомфортнішими для вас для написання книги, і з якою швидкістю ви пишете?

- Про умови... Насправді довкола має все бути в страшному безладі, шумі, мені потрібен хаос, я не можу спокійно писати, пити каву... У мене роман може виникнути від початку до кінця в маршрутці, а потім треба просто сісти і записати. Фактично роман я пишу від трьох місяців і до року. Для мене не має значення, як довго писати, часом пишу швидко, часом повільно.

Питання із залу. Коли чекати релізу Вашої наступної книжки?

- Це книжка оповідань - вона вже вийшла зараз. І пишу великий серйозний роман, він називається "Інакший". Але це буде приблизно через рік.

Питання із залу. Що ви слухаєте і що ви порекомендуєте почитати?

Я обов'язково дуже вам раджу Луї де Бероньера, дилогію "Війна та світло". І не лякайтеся, що вона така велика. Це дивовижна книжка, мене дуже вразила. І Алессандро Барікко. Колись я була дуже захоплена Фаулзом, але коли я зрозуміла, як це зроблено, він просто став для мене дуже хорошим, геніальним письменником. А от Барікко для мене лишається загадкою, незбагненним чарівником. Якби з'явилася така книжка про Україну - без волань, без власної трагедії! А він, будучи британцем, написав про греків, християн та мусульман. Ця книжка дуже легка, тому не треба лякатися. Прочитайте, і ви мене зрозумієте.

А музику різну люблю, я тільки дискотечне "бах-бах" не люблю. Наші групи мені фактично всі подобаються - і "Океан Ельзи", і ТНМК. Я люблю Моцарта, я ним лікуюся. Дуже люблю Леграна, Едіт Піаф, Володимира Висоцького. Це дає мені енергетику

Фото "Української правди. Життя" та ЖЖ-користувача antysyntez

powered by lun.ua