Кредит для батьків: тепер ще далі за межами реального

10
4 вересня 2009

дин п'яний вигадав, інший п'яний підписав" - так підсумувала свою розповідь про невеселі пригоди останніх днів молода викладачка польської мови Наталка, вона ж - мама маленької дівчинки.

Завдяки поправкам до пункту 40 невідомої широкому загалу "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" (від 15.06.09) її молода сім'я щойно втратила шанс придбати довгоочікуване житло, на яке збиралися гроші не один рік.

Цей випадок - один із перших серед непорозумінь та колізій, які можуть виникнути найближчим часом внаслідок чергової неузгодженої із законом інструкції. Тільки на цей раз недогляд Мін'юсту може зачепити дуже багатьох.

Адже завдяки нововведеним поправкам, батьки малолітніх дітей відтепер не можуть так просто здійснювати взагалі ніяких серйозних дій, які потребують нотаріального засвідчення чи державної реєстрації: оренда автомобіля, купівля житла, тощо...

Наталка Буяк з сім'єю вже кілька років як переїхала до Києва з невеличкого містечка, де і вона, і її чоловік (обоє - люди з вищою освітою, які навчалися як в Україні, так і за кордоном), не могли знайти роботу за фахом. У столиці ж з роботою проблем не було, і, маючи стабільну високу "білу" зарплату, люди вирішили нарешті купити власне житло.

Адже прикро щомісяця віддавати кілька сотень "зелених" чужому дядькові, якщо можна так само працювати на власний куток. Та оскільки придбати квартиру у Києві простим смертним значно тяжче, ніж сягнути Місяця, то повної суми, безперечно, у подружжя не було. Була половина, за рештою ж звернулися до комерційного банку.

Банк у червні дає згоду на кредит, сім'я вибирає квартиру, налаштовується на переїзд, вже все готово до акту купівлі-продажу. І тут настає липень - той злощасний місяць, коли набули чинності поправки до Інструкції.

Зокрема, у частині 3 пункту 40 відтепер йшлося: "Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі, договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини або відмовлятися від її майнових прав".

Ось в першу частину абзацу і вперся банк, почавши вимагати дозвіл від органу опіки та піклування. Жінка звернулася до відповідного органу і отримала відмову у дозволі. Відмова аргументувалася тим, що, оскільки їхня дитина має реєстрацію у рідному місті батьків, то вже житлом забезпечена, а отже купівля ще однієї квартири ніяким чином інтересів дитини не зачіпає.

Ситуація вражає: чому орган опіки мусить вирішувати, куди вкладати гроші і скільки квартир мати громадянам України? Здавалося б, опіка мусить втручатися лише тоді, коли маніпуляції батьків із нерухомістю призводять до погіршення умов проживання дитини...

Власне, такий дозвіл не передбачений чинним законодавством України. Виходить замкнене коло: банк хоче дозвіл, а опіка не може видати його в принципі, бо і форми такої не має.

Бюрократична машина кусає сама себе за хвоста, в той час як молода сім'я залишається без житла, хоча могла б оплатити половину золотих столичних метрів, та ще й була готова сплачувати банку чималі відсотки...

Із ситуації, схоже, існує кілька виходів. Найлегше, здавалося б, - приховати наявність дитини. Адже мати дитину в Україні, як виявляється, дуже невигідно.

Ще можна розлучитися і взяти кредит на ім'я батька. Або ж запропонувати опікунській раді хабара. Коротше, "голь на выдумки хитра"...

Тільки от прикро все це. Чому ми, молоді батьки, мусимо проявляти воістину захоплюючі зразки винахідливості, аби тільки отримати те, що гарантується нам Конституцією - право на житло, право розпоряджуватися власністю... А як же зазначена в тій же Конституції моральна підтримка материнства? Чому дискримінується саме така вразлива частина суспільства, як молоді батьки?

За коментарем ми звернулися безпосередньо до Міністерства юстиції. У відповідь прийшла відписка, втім із неї стало зрозуміло звідки "ростуть ноги" у дивного пункту Інструкції.

Виявляється, він взятий з статті 177 Сімейного Кодексу, однак при переносі з одного документу в інший було втрачено кілька слів. А з цими словами - і смисл. "Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини", - йдеться у статті 177.

Слова "такі правочини щодо її майнових прав", необачно випущені при складанні Інструкції, стали вирішальними. Адже купівля квартири батьками дитини ніяким чином не зачіпає майнових прав самої дитини! Що робити з цією плутаниною Мін'юст, на жаль, не пояснив...

На думку юриста Максима Глотова, розірвати зачароване коло можна і законним шляхом. Доводячи вищість Сімейного кодексу та законe "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" над Інструкцією.

"Виходом із ситуації може бути або приведення інструкції у відповідність до вимог закону, або ж рішення банку не вимагати такої довідки, бо вона насправді не є законною. Третім виходом із описаної ситуації є оскарження Інструкції Мін'юсту у суді як незаконної. Якщо позов розглядатиметься судом першої інстанції, то це по часу займе десь місяці півтори", - вважає правник.

Але проблема в тому, що ні банк, ні, тим паче, продавець, не будуть чекати, доки сімейство розбереться з якоюсь там довідкою. Продавцеві набагато простіше мати справу із людьми, малолітніми дітьми не обтяженими... Як, власне, і сталося у випадку із героями цього допису.

У нашій країні, яка так слізно біґбордами соціальної реклами закликає кохатися, поповнювати брак футболістів та не робити аборт, молоді батьки фактично вимушені боротися за виживання.

І справа не лише в тому, що пачка підгузників коштує під двісті гривень, тоді як щомісячна допомога становить 150. І навіть не в тому, що засмикане суспільство ставиться до дітей негативно в принципі, жбурляючи молодим батькам в обличчя заїжджену фразу "понаплодили тут".

І не в тому, що держава цим самим молодим батькам не поспішає допомагати. А в тому, що вона могла їм хоча б не заважати. Бо наразі навіть за умови, коли молоді люди здатні якось викрутитися з житлом, обов'язково вилізе якась інструкція, котра кине їх у юридичну яму.

Горе-інструкція напряму ударить лише по тих молодих батьках, котрі намагаються купити житло в кредит. Хоча довідка тепер вимагається у багатьох випадках, однак у приватних розмовах нотаріуси зізнаються, що це нонсенс, і що вони готові посвідчувати документи без неї.

Однак не у тому випадку, коли у договорі присутня третя сторона у вигляді банку, який боїться малолітніх дітей, як чорт кадила. Банк вимагатиме довідки твердо - "как бы чего не вышло".

Страшно подумати, скільки хабарів на цій нормативній суперечності буде зібрано!

Наталка Буяк, постраждала: Наразі чоловік написав скаргу на ім'я міністра юстиції. Іншого шляху боротися за своє право мати житло не бачимо. Хоча надії на міністра теж мало: скоріш за все, у відповідь прийде якась відмовка. Ще ми чекали, може банк змінить своє рішення і не буде вимагати такого дозволу, бо банкам теж невигідно втрачати гроші потенційних клієнтів.

Однак навіть після посилання на статтю у Сімейному кодексі, в банку нам відповіли, що вони ухвалили внутрішню постанову щодо довідки і вимагатимуть її.

Інакше, як через банк, ми не можемо купити житло, адже маємо тільки 50% вартості двокімнатної квартири. Теоретично, можна було б почати з нуля переговори в іншому банку, приховавши наявність дитини. Але в теперішній ситуації таких "інших", які дають кредит, є лише кілька. І там суттєво вищі відсотки.

"Українська правда. Життя" надіслала запит до Міністерства юстиції з проханням роз'яснити юридичну колізію, що виникла. Ми поставили такі запитання: Чи даватиме Мінюст якісь роз'яснення стосовно вищезгаданої Інструкції? Чи буде приведено Інструкцію у відповідність до чинного законодавства? Як діяти громадянам у ситуації, що склалася?

І отримали ось таку відповідь:

 
 
 

Автор - Анастасія Мельниченко, для УП

powered by lun.ua