Алжир: Скарби Магрибу, що тонуть у злиднях

2718
7 жовтня 2009
Місто Алжир розташоване на березі Середземного моря. Уздовж майже усього узбережжя тягнуться термінали портів
По всьому місту розвішені плакати з зображенням президента Алжира
Центр міста збудований у французькому стилі
Пейзажі Shanti town - бараки і напівзруйновані будинки
Подвір'я будинків виходять на смітник

аша країна - дуже багата, але люди - надзвичайно бідні". Це те, що ви чутимете від місцевих мешканців на кожному кроці в Алжирі. Одна з найрозвиненіших країн Африки справляє сумне враження на європейців - над країною ніби нависає туман невизначеності.

Алжир - це країна шалених диспропорцій і контрастів. 60-ті роки ХХ століття принесли алжирцям незалежність від французів, початок 90-х - мільйони нафтодоларів. Проте у ХХІ столітті тут можна побачити пейзажі, які більше нагадують кадри з фільму "Мільйонер з нетрів".

Мільйони з Сахари

Сьогодні Алжир живе за рахунок своїх природних ресурсів. Багаті запаси газу викачуються з-під пісків Сахари і двома газогонами експортуються у Європу. Танкери з нафтою пливуть в Америку. Назад в Алжир течуть долари і євро.

Обсяги нафти і газу, які викачуються з алжирської землі щороку, вражають. 95% валютних надходжень держави - від експорту цих ресурсів. Нафтогазові долари формують 60% бюджету країни.

На сьогодні золотовалютний резерв Алжира складає 145 мільярдів євро, а за кілька останніх років влада практично розрахувалася з усіма зовнішніми боргами.

Водночас країна майже на 100% залежна від імпорту. Алжир не має важкої індустрії, і навіть сільське господарство не розвивається. Продукти харчування завозяться з Європи. Благо, між Алжиром і ЄС діє угода про асоціацію з Євросоюзом, у рамках якої існує зона вільної торгівлі. На противагу сусідньому Тунісу, в Алжирі не розвивається і туризм.

"Квартирне питання" в Алжирі стоїть дуже гостро

Проте шалені прибутки від продажу енергоносіїв надихають владу на нові плани зі збільшення експорту газу й нафти, розробку нових родовищ і будівництво трубопроводів.

На фоні такого оптимізму країна потопає у злиднях і корупції. Середньою зарплатою в Алжирі є 15000 динарів - 150 євро на місяць. Але отримати і це важко - у країні катастрофічне безробіття.

"40% прибутків населення - у тіні. Ніхто не контролює ці гроші!", - каже колишній радник президента Алжира Мбарек Секай.

Він зізнається, що рівень корупції на всіх щаблях влади - дуже високий. Гроші, отримані від експорту енергоносіїв, просто не доходять до людей. Крім того, влада майже не інвестує у розвиток інших галузей виробництва.

Єдина державна програма, результати якої можна побачити на власні очі - це розвиток інфраструктури. В Алжирі активно будують дороги і житло. Проте останнього все одно катастрофічно не вистачає - люди живуть сім'ями по 5-7 осіб у дво- або трикімнатних квартирах. 

"Адміністративна система дуже забруднена корупцією. Влада декларує, що вона бореться з корупцією, але великих успіхів досі нема. На мою думку, нам не вистачає культури. Нам треба виховувати нове покоління, нових чистих лідерів. Можливо, тоді нам вдасться побороти цю проблему", - каже Секай.

На молодь в Алжирі покладають особливо великі надії, адже це ще один унікальний ресурс країни, який вона, втім, катастрофічно втрачає. За офіційною статистикою, 70-75% населення - це люди, молодші за 25 років.

"Цього року вперше за період незалежності 5 мільйонів молодих алжирців взяли участь у виборах президента. До того часу вони були пасивними. Але тепер вони хочуть змін - кращого життя, роботи, зниження корупції, зв'язків з Європою", - каже колишній радник президента.

Купка людей сидять під канадським іміграційним центром

Місцевий журналіст Саїд Шітур розповідає, що молодь намагається змінити своє життя за допомогою інтернет-технологій. Проте і тут до ситуації, як в Ірані, де молоді блоггери по-суті стали рушійною силою революції, алжирцям далеко.

"Якщо ви сходите у будь-яке інтернет-кафе у місті, ви побачите сотні молодих людей, які таким чином намагаються встановити зв'язок з Європою. Багато молоді шукає через інтернет роботу у Європі. Щоб отримати хоч якусь можливість, хоч якийсь шлях, хоч когось у Європі, з ким можна спілкуватися", - каже він.

"Влада не втручається у цей процес і не намагається повністю контролювати його, як, наприклад в Ірані. Адже неможливо контролювати дві речі - доступ до супутникового телебачення та інтернет", - додає Саїд.

В Алжирі процвітає кустарне виробництво

Проте активність алжирської молоді у боротьбі за свої права - лише у зародковому стані. Адже ті вибори, у яких взяла участь рекордна кількість молодих людей, інакше, ніж бутафорією назвати не можна. За кілька місяців до того президент Алжира Абделазіз Бутефліка ініціював зміни до Конституції, якими по-суті надав собі право пожиттєвого перебування на цій посаді.

У цьому питанні молодь була пасивна. Взагалі алжирці не бояться скаржитися на владу, проте реальної боротьби за свої права не відбувається. Людям легше втекти у Європу, ніж намагатися змінити щось у своїй країні.

Харага: Шлях смерті

Їх називають "харага". Це африканці, які намагаються нелегально потрапити у Європу через Середземне море. Територія Алжира стала транзитним шляхом для "харага" з усієї Африки, а його західний берег - стартовим майданчиком "шляху смерті".

Це люди, які назавжди прощаються зі своїм минулим - спалюють документи, кидають близьких і не збираються повертатися. В Алжир і Марокко стікаються "харага" з південних районів Африки - Нігера, Судану, Конго. Багато з них гине по дорозі, долаючи простори Сахари.

"Далі вони скидаються по 500 євро, купують надувний човен з моторчиком, беруть 4 каністри бензину і чекають хорошої погоди. Тільки сонце засвітило, тікають. В основному, - з Анаби в Італію та Іспанію", - розповідає один з алжирців.

Більшість "харага" стартує з Анаби. Вони чекають хорошої погоди, щоб втекти до Європи

Є два способи нелегально потрапити до Європи - їхати у судні, що перевозить вантаж, або скинутися з іншими "харага" і купити надувний човен з моторчиком.

У першому випадку певну суму доведеться віддати посередникам - les passeurs - які зведуть потенційних нелегалів з потрібними людьми, що "завантажать" їх у судно.

"Ці посередники наживаються на цих людях. Тому більшість з них намагаються об'єднатися з такими, як вони, і купити один човен на всіх", - розповідає журналіст Саїд Шітур.

Як правило, в одному човні може перепливати море від 10 до 50 осіб.

"Це божевілля! І в першому, і у другому випадку - це майже вірна смерть. Це великий ризик, тому що погода швидко змінюється. Більше того, часто їх заарештовує поліція", - каже Саїд.

За його словами, лише 60% "харага" допливає до європейського берега - інші 40% гинуть у морі. Їхні тіла регулярно знаходять біля берегів Алжира.

 У центрі старовинного кварталу Касба - смітник 
 
 У XXІ столітті сміття вивозиться на віслюках

Найближче до африканського узбережжя розташовані іспанська Андалусія й італійська Сицилія. Звідти алжирці намагаються дістатися Франції, Німеччини, а далі розбрідаються по всій Європі, аж до Англії.

У Європі "харага" намагаються знайти бодай якусь роботу. Нелегали в основному працюють у сільському господарстві, чорноробами, у сфері послуг.

"Це новітня форма рабства, ви розумієте?", - каже Саїд.

Працюючи у жахливих умовах, нелегали намагаються допомагати своїм родичам, що залишилися в Африці. Перший рік, як правило, заощадити бодай якусь копійку не вдається.

"Потім гроші передають через своїх друзів - тих, кому найбільше довіряють", - каже Саїд.

Статус нелегалів влаштовує не всіх, і вони починають шукати шляхи отримання документів. Хтось намагається легалізуватися, взявши шлюб з громадянином Євросоюзу. 

"У нас нема статистики, скільки людей щорічно покидає Алжир. Ніхто не знає. Звичайно, у нас є національне бюро статистики, але це державна установа, яка не хоче розкривати реальні цифри. Але їх тисячі", - каже Саїд.

Про масовий характер процесу втечі з африканських країн свідчать звіти патрульних служб, які ледь не щотижня виловлюють "хараг" з моря. Іноді їх затримує патруль і кидає у в'язницю, декого виловлюють рибалки. 

Ось одне з численних відео з YouTube, на якому рибалки рятують "харага"

Алжирська преса також заповнена повідомленнями про затриманих "хараг". Ось одна з останніх заміток, датована 4 жовтня: 45 алжирців, які намагалися втекти до Європи, були зупинені на Сході країни.

Прагнення втекти з Африки і дістатися Ельдорадо інколи межує з фанатизмом. "Вони кажуть: "Нехай мене краще з'їсть риба, ніж я залишуся тут", - розповідає один з місцевих мешканців.

Зрозуміти, що штовхає людей на такий ризик, важко. Навряд чи стимулом є лише бажання знайти роботу. Місцеві мешканці запевняють, що можливості працювати є і в Алжирі, але "харага" манять зовсім інші речі - блиск європейської цивілізації, порядок і свобода.

"Це особливість менталітету. Алжирці не хочуть працювати на будівництві. У нас зараз 40 тисяч китайців будують дороги і житло. Чому ми не можемо це робити? І за менші гроші, адже китайців треба привезти, застрахувати, забезпечити житлом...", - дивується алжирець Моххамед.

 
За його словами, "харага" стають не лише люди з села, які не можуть знайти роботу. Серед них с багато освічених людей, які не бачать перспектив у своїй країні.

"Навіть десь місцевій у пресі проскочило, що президент у розмові з послом однієї з європейських країн, сказав, що алжирська молодь - лінива і не хоче працювати. Це був скандал", - розповідає Моххамед.

Найлегше алжирцям адаптуватися у Франції - майже всі вони знають французьку мову. У Франції легально вже живе близько 5 мільйонів алжирців. Проте кількість нелегалів ніхто не може порахувати.

"Дуже важко зробити перепис населення, оскільки після громадянської війни багато людей з сіл і гір переселилося у міста", - розповідають місцеві мешканці.

Алжир: перлина біля моря, завалена сміттям

Столиця Алжира - це архітектурний мікс з доволі затишних вулиць центру, збудованого французами, напівзруйнованих унаслідок громадянської війни будинків і звичайних бараків.

 
 
Нагромадження маленьких будиночків - це так званий "shanti town". З цих халуп, втиснених у скелясті пагорби, звисає лахміття. Єдине, що нагадує про цивілізацію таких масивів - по кілька іржавих супутникових антен, розміщених на дахах будинків.

Після "чорного десятиліття" такі shanti town стали невід'ємним ландшафтом столиці Алжира. Упродовж майже десяти років у країні тривала громадянська війна. Рятуючись від терористів, населення тікало з сіл і осідало у містах. 

Приклад мусульманської моди
У мусульманській країні жінки відвойовують усе більше прав

Не менш контрастні й і культурні особливості Алжира. Мусульманська країна, яка 50 років тому вигнала французів, а у 90-х зіткнулася з радикальними ісламістами, зараз ніби залишилася між двома світами - арабським і європейським.

На вулицях столиці Алжира ви зустрінете дивовижну суміш - одні жінки у паранджах і хіджабах з проймою лише для очей, інші - у джинсах, які прикривають голову лише для форми. Інколи можна побачити приклади місцевої моди - жінки наносять доволі фривольний макіяж, а паранджу прикрашають блискучими нитками. Ще одна доволі незвична для мусульманської країни картина - жінка за кермом - тут абсолютно нормальне явище.    

Як пояснюють місцеві жителі, поведінка жінки залежить перед усім від її батьків, або чоловіка - якщо сім'я релігійна, вона виходить на вулицю лише у супроводі чоловіка. Європеїзовані ж сім'ї не мають нічого проти надання жінці більших прав.

"Зараз нам, чоловікам, вже треба боротися за свої права. Жінки працюють замість чоловіків в усіх сферах", - каже алжирець Мохаммед.

 
 
 
У місті дуже багато поліції. Усі поліцейські - озброєні автоматами. Криміногенна ситуація в Алжирі надзвичайно гостра - вдень на вулицях треба ретельно стежити за своїми речами, а про нічні прогулянки краще взагалі забути.

Крім того, у країні все ще присутнє відлуння війни.

"У горах сидять так звані терористи, але вони досить умовні. Є політичні угруповання, які нападають на військових. Але більше випадків простого бандитизму: перекривається дорога і декілька годин підряд 20 озброєних бандитів тероризують населення. Якщо знайдуть якогось військового, можуть його демонстративно вбити - перерізати горло. Досі вибухають бомби на пляжах", - розповідає Мохаммед.

 
 
Збільшенню кількості злочинів сприяє безробіття і не влаштованість молоді. 40% алжирців - незаміжні і неодружені. Таку ситуацію спричинила, зокрема, проблема житла.

"Сім'ї великі - по 5-7 дітей. Наприклад, старшому брату 40 років, а він ніяк не може одружитися, тому що живе з одній кімнаті з молодшим і ще з п'ятьма. Плюс калим за дружину треба платити...", - каже Мохаммед.

Одним з найнебезпечніших районів столиці Алжира вважається Касба. Тут живе найбідніше населення.

 
 
Мечеть у Касбі
Якщо у Касбі з'являється група туристів, їй обов'язково виділяється охорона - кілька людей у цивільному, які буквально відганятимуть від них місцевих жебраків.

Назвати це місце екзотичним не повертається язик. Це лише краплина у безкрайньому морі трагедії, яку переживає африканське населення. Люди у буквальному сенсі слова живуть на смітнику, відходи з якого вивозять на віслюках. Діти бігають за туристами з нав'язливим проханням "Дай динар", а вузькі вулички плавно перетікають в одну велику барахолку.

Водночас Касба - найстаровинніший район Алжира, зі своєю величною історією. Це Медина, традиційне ісламське місто, в якому знаходяться руїни цитаделі, старі мечеті і палаци.

Але уся ця старовина і краса потопає у злиднях. Місто Алжир, розташоване на березі Середземного моря, поки не стало курортною перлиною. Через брак фінансування, туристичні перспективи країни доволі туманні. Влада в Алжирі не дуже переймається інвестиціями у майбутнє.

Загальна інформація про Алжир

Алжир - друга за величиною держава Африки. 80% території займає Сахара.

Форма правління - президентська республіка. Населення - 32 мільйони, араби і бербери. Офіційна мова - арабська, але на рівні з нею вживається французька. Англійською не розмовляє майже ніхто. Релігія - іслам.

Член ОПЕК. Друга країна Африки за кількістю поставок природного газу після Нігерії і восьма - у світі. Нафтогазовий сектор дає Алжиру близько 95% валютних надходжень і формує 60% державного бюджету.

Алжир постачає природний газ Європі двома газогонами - в Італію та Іспанію. Алжирський газ забезпечує 11% газових потреб Європи.

Алжирська державна компанія Sonatrach є монополістом у нафтогазовому секторі. Над розробкою алжирських нафтогазових родовищ працюють великі енергетичні компанії світу. Тут уже присутні такі гіганти, як французькі "Газ де Франс" і "Тоталь", російські - "Газпром" і "Роснефть".

Поради туристам в Алжирі

Гроші: Євро чи долари на місцеву валюту слід міняти невеличкими сумами, оскільки в країні не існує зворотного обміну. Динар - неконвертована валюта. Тобто якщо на кінець поїздки у вас залишились динари, ви не зможете їх обміняти назад на євро або долари. Не зможете ви їх витратити і в duty free алжирського аеропорту. У ньому приймають лише євро.

Будьте готові, що у магазинах, ресторанах і навіть у готелі з вас намагатимуться здерти "по максимуму". Для туристів місцеві встановлюють окрему таксу на всі товари і послуги - у десятки разів більшу, ніж для своїх.

Якщо ви помітили у рахунку ресторану страви, яких ви не замовляли, або завищені ціни, не бійтеся торгуватися. Алжирці сподіваються на вашу неуважність, але якщо ви рішучо демонструєте свою незгоду, кількість нулів у чеках усе ж зменшується. 

Сувеніри: В Алжирі ви не знайдете стандартних сувенірних дрібниць - магнітиків, блокнотиків чи попільничок. Натомість у сувенірних лавках продають місцеву берберську кераміку, вироби з верблюжої шкіри і національний одяг. У звичайних магазинах і на базарах можна купити крупу для кус-куса, вино і фініки.

Правила поведінки: Жінкам не бажано ходити вулицями міста без чоловіків. Краще не провокувати місцевих мешканців відвертим виглядом - не слід одягати короткі спідниці і прикраси.

У місті слід стежити за своїми речами - місцеві злодюжки вихоплюють у туристів мобільні телефони, фотоапарати, зривають прикраси.

Про прогулянки вночі взагалі краще забути. Навіть якщо ввечері ви йдете містом великою компанію, до готелю вас супроводжуватимуть поліцейські.  

Будьте також готові до проблем з фотографуванням. Біля державних установ і в багатьох інших місцях це заборонено. Не можна також знімати поліцейських, а місцеві мешканці не дуже приязно ставляться до посиленої уваги збоку туристів.

Для журналістів, які приїжджають в Алжир з інших країн, потрібна акредитація у Міністерстві зовнішніх справ. Лише за наявності цього папірця ви зможете вести відеозйомку. 

 
Анна Григораш, Українська правда. Фото автора



powered by lun.ua