Таємниці королівського двору

142
19 січня 2010

У Львові в самому центрі міста Данилу Галицькому споруджено пам'ятник. Сидить молодий князь на коні в бойових латах, а постамент прикрашає королівська корона.

Відкрив 18-метровий пам'ятник у 2001 році міський голова Василь Куйбіда. На його виготовлення пішло 9 тонн бронзи і 60 тонн граніту. Тут улюблене місце фотографування туристів. Завжди людно. Поруч - один з найстаріших ринків Львова - Галицький. До нинішніх часів дійшла тільки зображення сина Данила Галицького Лева, засновника Львова.

Постать Данила Галицького досить суперечлива. Оскільки князь прийняв королівську корону від Папи Римського Інокентія IV, його ім'я в радянські часи довгий час замовчували. Але це не заважає сьогодні експлуатувати його символи навіть в передвиборній боротьбі. У свій час на вулицях обласного центру з'явилися плакати "Львів - королівське місто". Городяни повеселилися. Дороги в ямах. Будинки в аварійному стані, а місто - королівське.

Пам'ятник королю Данилу у Львові. Фото з Вікіпедії 
У минулому році у Львові вийшла книга, яку можна назвати проривом у вивченні історії короля Данила Галицького. На думку істориків, "Доба короля Данила" - наукова розвідка про епоху одного з могутніх галицько-волинських князів - стала книгою минулого року. І для цього можна знайти ряд причин.

По-перше, відомі вчені з Санкт-Петербурга, Києва, Варшави, Львова спробували по-сучасному осмислити постать єдиного українського короля Данила Галицького (1201-1264). Його ще називали князем Галицько-Волинським і великим князем Київським (1240). Отець Йосиф Мілян, представник Українського греко-католицької церкви, навіть порівняв Данила Романовича з Олександром Невським, час володарювання якого припадає на 1220-1263 роки.

Російська православна церква зачислила свого полководця до лику святих. Його іменем названі храми, Невського визнали покровителем Санкт-Петербурга. Постать Данила Галицького постійно применшувалась, особливо радянськими істориками. Вони возвеличували Олександра Невського, і немов би в тіні згадували галицького князя. На заваді стало прийняття ним королівської корони з рук Папи Римського та тісні зв'язки із заходом.

Як вважає банкір Степан Кубів, співзасновник мистецького фонду імені короля Данила, яке видало книгу, проблеми державотворення 800-річної давності характерні й для нинішньої епохи: "Пророчою була далекоглядність Данила Романовича: нині головна мрія давньо-українського дипломата і полководця, великого князя Київського - бути з Європою і бути рівним в Європі - є ще більш актуальною для нашого народу, аніж у далекому тринадцятому столітті".

Бояри-опозиціонери

У часи середньовіччя князь виступав уособленням усієї влади, а його двір був державним апаратом. Монархи, як тільки виникали загроза, разом зі своїм двором відправлялись на розборки.

Основу двору становила бойова дружина. У князя Данила Романовича двір був досить суперечливий, бо в ньому перебували галицькі й волинські бояри, які досить часто між собою ворогували. Вони виступали основною опозиційною силою, вважає доктор історичних наук Микола Котляр з Інституту історії України НАН, який досліджував особливості княжого двору.

Час від часу князь жорстоко розправлявся з боярами.

Данило Романович походив з родини пращурів Ярослава Мудрого. Його батько Роман Мстиславович зумів об'єднати Галицько-Волинську державу і контролювати велику частину Русі. Мати Анна за однією з версій була родичкою угорського короля.

Боярська опозиція була настільки сильною, що після походу угорського війська на Галич в 1212 році, підняла бунт і змусили малого Данила Романовича з матір'ю втікати з міста. Десятилітній княжич добре запам'ятав 1211 рік, коли галицькі бояри повішали князів -Ігоревичів.

Вперше в історії Русі боярин Володислав Кормильчич був проголошений галицьким князем. Але правив недовго. Потрапив в полон до угорських військ і помер на засланні.

Тільки зі взяттям в 1237 році Галича Данилові Романовичу вдалося повернути зібрані батьком землі.

Пізніше ще не один раз князеві довелося боротися з віроломством боярів.

Під час монгольської навали 1241 року вони не пустили Данила і його брата Василька до Дорогочина. Скориставшись панікою, почали захоплювати землі й роздавати своїм прибічникам.

Данило Романович постійно відчував протистояння з боку заможних феодалів, мусів рахуватися з їхньою думкою, брати когось до свого двору. Саме з допомогою таких інтриг вдавалося сварити між собою боярів і тримати їх в покорі.

Після битви під Ярославом 1245 року, коли князь здолав угорське військо і загони галицьких бояр, він надовго поквитався зі своїми опозиціонерами. Більшість ворожих Романовичам галицьких бояр було страчено.

"Ярославська вікторія підвела риску під соракарічною боротьбою Романовичів з антидержавним боярством, Угорощиною і Польщею за відновлення створеного Романом Мстиславичем Галицько-Волинського князівства. У 1245-1264 роках воно зробилось наймогутнішим, а Данило став повновладним государем Галицької та Волинської земель", - вважає історик Микола Котляр.

Основною силою була княжа дружина

Після монгольської навали князь Данило почав створювати потужне військо й відвойовувати захоплені землі. Основною силою була княжа дружина. До війська набирали з дитячих років. Служба була важкою, доводилось постійно тренуватися. Воїни отримували земельні наділи і могли зробити блискучу адміністративну кар'єру. Деякі навіть ставали боярами.

Озброєння дружинника коштувало добре стадо корів. Військо складалося з дружин та "списів" - невеликих підрозділів васалів князя. Було ще земське оточення, до складу якого входили сільське населення.

Дружина Данила Романовича за твердженням історика Леонтія Войновича становила понад 3 тисячі воїнів. Все військо разом з ополченням доходило до 30 тисяч чоловік. Більше воїнів не могли виставити ні угорці, ні поляки. Лише монголи мали змогу в одному місці сконцентрувати від 60 до 120 тисяч.

Князь Данило під час реформування війська ставку робив на індивідуальну підготовку воїнів. Поліпшили якість кольчуг. Вони стали майже удвічі важчими - до 10 кілограмів, але надійніше захищали воїнів від мечів та стріл.

Данило Романович у своїй дружині першим запровадив спеціальні "личини" та "кояри" для захисту коней. На озброєнні піхотинців з'явилися стріли-арбалети. Вони були досить ефективними при обороні галицьких фортець. Свою міць галицько-волинська піхота довела в 1257 році під час захисту Володимира, про що розповідається в Галицько-Волинському літописі.

Реформа торкнулася і технічного забезпечення війська. З'явилися станкові каменомети-самостріли. Вони могли метати камінь вагою до 50 кілограмів.

Данило Романович вперше застосував метальні машини. Він на рівні з монголами уміло застосовував швидкий маневр військами. За один день його військо з обозом навантаженим метальними гарматами в 1244 році здолало 60 кілометрів від Холму до Любліна.

Усю міць Данилового війська показала битва 17 серпня 1245 року під Ярославом. Претендент на Галицьке князівство Ростислав Михайлович, підтриманий угорцями і поляками, а також зрадниками-боярами з Перемишля, був вщент розгромлений. Полком лівої руки війська Данила Романовича керував його син Лев. Саме він вирішив долю битви, вдаривши у фланг угорців. Після цієї битви угорський король відмовився від претензій на Галицько-Волинську державу. А Лев Данилович обвінчався з його донькою Констанцією Белівною.

Цим актом родичання князь Данило доказав, що він ще хороший дипломат.

У пік своєї могутності Данило Романович в 1253 році приймає корону від Папи Римського Іннокентія IV і отримує титул Данила I - короля Русі. Це був відкритий виклик Золотій Орді. Отримання цього титулу означало посилення впливу Данила Романовича на інші території. Усе своє життя визначний полководець, як і його батько, намагався об'єднати усі землі і стати князем київським.

У 1262 році король Данило повертається з Угорщини і перестає визнавати зверхність Золотої Орди. Помер Данило Романович в 1265 році. Похований у соборі святої Богородиці в Холмі. Це місце з часом зрівняли з землею. Тому могилу досі не знайшли.

З королівської корони пізніше зробили митру для перемиських єпископів. Її сліди губляться під час другої світової війни. Це ще одна нерозгадана загадка королівського двору Данила I.

Чим хворіли галицькі князі

Львівський історик Юрій Гудима разом з лікарем-анестезіологом військово-

медичного госпіталю Західного регіону Іваном Банахом у своїй науковій розвідці спробували дослідити, від чого помирали галицькі князі.

Творцем Галицького князівства був князь Володимирко (1104-1153). Досить підступний і хитрий. Присягнувши угорському королю, не дотримав слова. Помер 50-річний чоловік після емоційної розмови з послом, який нагадав про дану клятву. Представився, скоріше всього, від інфаркту міокарда, або від розшаровуючої аневризми грудного відділу аорти.

Наступником Володимирка став його син Ярослав Осмомисл (1129-1187). Усе життя його турбували болі в лівому суглобі, кульгавість. Весь час дотримувався дієти, оскільки захворювання було невиліковне. Лікарі забороняли йому будь-які фізичні навантаження. У походи не ходив. Тому усі проблеми вирішував мовою дипломатії.

Князь Данило Галицький мав проблеми з очима. У 1253 році під час походу в Чехію захворів на очі і не міг керувати штурмом фортеці. Хвороба тривала 2-3 місяці й мала запальний характер. Скоріше всього це був аденовірусний, епідемічний кератоконюнктивіт.

Поки що віднайдено поховання тільки одного галицького князя Ярослава Осмомисла, останки якого дали можливість визначити причину смерті.

Мрія про фортецю на Високому Замку меру коштувала кар'єри

У сучасному Львові часто люблять повертатися до історичного минулого. Свого часу міський голова Любомир Буняк спробував побудувати на найвищій точці Львова князівський замок. Плани були грандіозні. З резервного фонду українського уряду намагалися вибити 18 мільйонів гривень. Вже розробили проект.

Тільки львівська інтелігенція не зрозуміла свого мера. Чий замок відновлювати? Данила Галицького чи Лева Даниловича. Або замок польських королів? Навіть ескізи з тих часів до нас і не дійшли.

"Повітряний замок" став для депутатів останньою краплею терпіння. І вперше за час незалежності в 2005 році львівського мера депутати достроково відправили у відставку. Пізніше через суди міський голова домігся скасування незаконного рішення. Але доопрацювати півроку Любомиру Буняку вже не дали.

 
Богдан Кушнір, Львів, для УП

powered by lun.ua