Люко Дашвар стала наступницею Ірени Карпи

Книжкова премія видання "Літакцент" не настільки резонансна, як, скажімо, "Книжка року" за версією ВВС. Тому що тут жюрі відбирає справді якісну, і не дуже масову, не дуже "тусовочну" літературу. Серед номінантів на неї зазвичай багато прізвищ, незнайомих широким верствам українців.

[L]І тільки антипремію "Золота булька", яку дають найбільшому літературному пшику року, всі впізнають і чекають. Бо такого не робить більше ніхто. Минулого року її отримала Ірена Карпа, і, замість проігнорувати, сварилася на засновників конкурсу ледь не в кожному інтерв'ю.

Отож, 27 січня половина людей у вщерть забитому залі книгарні "Є" прийшла туди для того, щоб дізнатися, кому буде вручено бульку цього разу: Люко Дашвар за книжку "Рай. Центр" чи Олесю Ульяненку за твір "Жінка його мрії"?

Пікантності додавало те, що остання книжка була широко "розпіарена" Нацкомісією із захисту моралі, як порнографічна, через що автор свого часу просто шалено переживав. І ось тепер на цю книжку вішають іще й "низький творчий рівень".

Письменниця Яна Дубинянська і видавець Іван Малкович

Але давайте все по черзі: попереду було дві "серйозні" номінації. І друга половина залу прийшла туди саме заради них.

Головний редактор "Літакценту" Володимир Панченко велеречиво розповідав, як складно було жюрі обрати з трьох високохудожніх книжок-фіналістів одну найкращу.

Бо ж вибір стояв між психологічним романом Людмили Таран "Дзеркало Єдинорога", збіркою поезій Тараса Федюка "Горище" та підлітковою пригодницькою книжкою Володимира Рутківського "Джури-характерники".

В цей час за його спиною рухалися дві бронзові постаті - пофарбовані міми, хлопець і дівчина. Вони цілком успішно допомагали не занудьгувати тим слухачам, які не звикли до серйозної літератури: удавали із себе забронзовілих натхненних письменників, обіймали Панченка за плечі і просто корчили гримаси за його спиною.

Потім вони ж почали виносити на сцену книжки-номінанти. У залі сиділи всі три їхні автори, і, схоже, для кожного з них результат був справді сюрпризом. Після символічного розривання конверту переможцем оголосили... дитячий роман.

Володимир Рутківський виявився геть немолодим дядечком. Він отримав призові п'ять тисяч гривень, і став оповідати, що його книжка описує самі витоки козацької спільноти - XV століття, і пригоди молодих хлопців, які біля тих витоків стояли.

Переможець у номінації "Художня література" Володимир Рутківський

Протягом його промови й сусідній залі весело походжав, час від часу зазираючи крізь отвори у стінах, його видавець Іван Малкович. А члени жюрі хвалили книжку за помірковану, не надуману чортівню і політкоректне ставлення до татар, які показані ледь не однією з українцями нацією.

"Скоро у нас політкоректність доведуть до такого маразму, як у Сполучених штатах", - тихо прокоментувала зі свого місця президент Форуму видавців Олександра Коваль.

Переможець у номінації "Краща літературна критика" Роман Піхманець

Потім бронзові міми стали виносити книжки-номінанти на премію у сфері літературної критики. Там перемогла праця Романа Піхманця "Іван Франко і Василь Стефаник: взаємини на тлі доби". Аудиторія запам'ятала цю роботу завдяки двом деталям.

По-перше, відомий поет Віктор Неборак, на правах члена журі коментуючи книжку, зазначив, що її автор колись "вписував" його в аспірантському гуртожитку в Києві.

А по-друге, "вписаний" митець зацитував звідтіля фрагмент спогадів Стефаника, де оповідалося про вибори 1897 року до Віденського парламенту до якого балотувався Іван Франко, а Стефаник був його довіреною особою.

По "карусєлі" на той час іще не йшлося, зате методи задурювання мізків електорату лишилися ті самі: поширення фальшивих листівок від імені кандидата, а також інформації про те, що "мужицький" кандидат Іван Франко - насправді єврей Френзель, про що свідчить рудий колір його волосся. Окрім того, українських селян просто вбивали і катували, щоб залякати.

Листок з прізвищем лауреата "Золотої бульки" витягували не з конверта. Щоб здобути його, довелося лопнути велику, у пів людського зросту, гумову кульку. Прозвучало справді оглушливо, аж у сусідній залі заплакала мала дитина.

Премію отримала харківська белетристка Люко Дашвар - авторка попсових і досить-таки вульгарних романів.

"Спочатку щось починають називати якісною попсовою літературою, потім якісною українською попсовою літературою, потім просто якісною українською літературою. Ми взяли на себе сміливість розставити всі акценти по своїх місцях", - прокоментувала член жюрі, письменниця Яна Дубинянська вибір Люко Дашвар.

Щодо неї, схоже, ніхто не сумнівався: було зрозуміло, що оскандаленого останнім часом Олеся Ульяненка ніхто і не збирався знову виставляти в негативному світлі. Панченко натякнув, що письменнику навіть не повідомляли про його висунення на антипремію: щоб знову не розпереживався.

"Жінка його мрії", згідно з неофіційними розповідями членів жюрі, з'явилася у списку номінантів усього за два дні до нагородження. Отже, засновники премії, очевидно, просто вирішили використати прізвище скандального автора досить якісних книжок для розголосу своїх планів.

"Українська правда. Життя" поцікавилася у директорки "Є" Катерини Федоренко, чи взято примірник забороненої книжки з її магазину. Але та поспішила відхреститися, мовляв, не знає, звідки "Літакцент" притяг таку крамолу. У них вона справді не продається.

А що в результаті? Кілька прізвищ авторів високохудожньої української літератури було розпіарено за допомогою того, що їх протиставили масовим і скандальним авторам. Як би це не робилося - але результат похвальний.

Усі фото Марії Семенченко