Кому потрібні борці за мораль

Потрапляючи на сайт Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, починаєш згадувати тексти зі славного радянського минулого. Чого тільки варті заголовки в стилі "Якому капіталу служить Інтернет Асоціація України?". Але поряд із прекрасно стилізованою "під совок" пропагандою, чільники Комісії переконують в тому, що подібна практика - моральної оцінки інформаційного ринку - існує в більшості країн світу.

Втім, навіть неглибокий аналіз "взірців європейської цензури" показує, що аналогічні органи існували в Україні задовго до появи Комісії, і займалися таким самим регулюванням інформаційного ринку: видавали частоти, ліцензії, захищали права споживачів тощо. А НЕКу просто було делеговано всі права, сконцентровано в єдиному експертному центрі. І додаткове навантаження - контроль за мораллю.

Водночас в Європі органів, які борються за мораль - практично немає. Більшість структур бачить своїми задачами розвиток свободи слова, зменшення кількості негативного впливу інформації на молодь та дітей, боротьбу з неправдивою чи образливою інформацією.

[L]

Так, в різних країнах існує низка органів, які здійснюють контроль за діяльністю ЗМІ: видають ліцензії, класифікують фільми, штрафують порушників, які, наприклад, в заборонений час випустили в ефір продукцію сексуального характеру. Такими органами є Британський комітет класифікації фільмів, японська Наглядова рада із стандартів мовлення, чеська Рада з телерадіомовлення і т.д.

Однак в Україні для цих цілей існує Держкомтелерадіо, Національна рада з питань телерадіомовлення, які, принаймні нормативно, успішно можуть виконувати відповідні функції.

Також з появою інтернету в різних країнах почали з'являтися структури, що концентруються на розвитку цього сегмента, сприяють інтернетизації регіонів, і паралельно намагаються захищати молодь від негативного впливу контенту. Деякі з цих організацій здійснюють ширший контроль - за відеофільмами, комп'ютерними іграми тощо.

Саме таким є німецьке Федеральне відомство з перевірки матеріалів, шкідливих для молоді. Однак це відомство не забороняє виробництво "шкідливої" продукції, а включає в спеціальний список з метою ускладнити доступ до неї для молоді.

Але в Україні вже існує низка органів, які займаються подібним контролем, зокрема Держспоживзахист із потужним департаментом по захисту прав споживачів. Звичайно, практично незакритий сегмент захисту молоді від шкідливої інформації, але й НЕК надзвичайно мало робить в цьому напрямі. За винятком круглих столів, звичайно.

Нарешті в світі існує велика кількість органів, які не є державними, і працюють фактично в третьому секторі. Їхня специфіка - створення та контроль за етичними професійними кодексами, якістю матеріалів тощо. Таким є інспектор із журналістської етики в Литві, британське Управління з рекламних стандартів.

На жаль, Україна може похвалитися хіба що жвавою дискусією щодо етичних кодексів, в якій бере участь і НЕК. Однак окрім текстів на кшталт "журналіст має писати чесні матеріали", досі не запропоновано прозорих механізмів громадського контролю, не створені відповідні громадські ради. Просто різні люди піаряться з цієї причини, пишуть декларації, однак ніхто не знає, як реалізувати хоча б один кодекс.

Підсумовуючи, можна зазначити, що у багатьох представників ЗМІ склався наступний імідж НЕК:

НЕК сьогодні є органом, який акумулював функції інших державних структур. Єдина різниця - Комісія активно піариться на зручному і пропагандистському слові "мораль", створює інформаційні приводи, при цьому демонізує інформаційний ринок, і виступає певним уніфікованим злом для самих ЗМІ.

НЕК не захищає суспільну мораль, а скоріше створює скандали навколо найбільш прозорих феноменів (відомі серіали, журнали). Натомість залишаються без уваги проблеми, які в десятки разів більше впливають на масову свідомість, ніж книжка Олеся Ульяненка.

НЕК замість створення зручного та екологічного інформаційного простору, займається боротьбою та нав'язуванням страху перед тілом і тілесним, карнавальним чи низьким, самостійно встановлює стандарти і потім чекає на реакцію суспільства.

Очевидно, існують шляхи, які дозволили б Комісії впливати на розвиток та саморегулювання інформаційного ринку. Для цього необхідно відмовитися від радянського страху перед чужим та незрозумілим, а сконцентруватися на подоланні реальної шкоди, якої може завдати інформація. Причому подолання не постфактум, а в стратегічному розрізі.

Потенціал для НЕК знаходиться в:

Кураторство інформаційних галузей, створення профільних рад та органів саморегулювання. Сприяння міцній позиції органів саморегулювання, підтримка системи внутрішніх галузевих штрафів, репутаційних санкцій тощо.

Сприяння створенню етичних кодексів для журналістів, рекламних працівників, розробка механізмів їхньої роботи. Ця робота також має проводитися лише в тісній співпраці із реальними галузями.

Боротьба з інформацією, яка може завдати шкоди дітям та молоді. Це скоріше аналіз інтернету, молодіжних ЗМІ, блокування сайтів з дитячою порнографією, популяризація норм безпеки для батьків і т.д.

І головне - створення позитивного діалогу зі ЗМІ, співпраця та взаємодопомога. Атмосфера постійної ворожості та ексзорцизму не сприяє позитивним змінам.

Комісія могла би стати центром подібної роботи і реалізувати той продукт, якого від неї може чекати суспільство. Мораль - це не заборона, наприклад, сексу в конкретно взятій спільноті. Мораль - це коли здорова доросла людина вміє розрізняти високе й низьке, заборонене й дозволене, самостійно вибирає свої інформаційні канали і надає відповідні навички дітям, оберігаючи їх від шкідливого впливу певних видів інформації.

У Голландії люди не є більш розбещеними тільки тому, що там легалізована проституція. Однак алкоголізм серед молоді та й навіть вживання легких наркотиків (теж легальних) в цій країні в рази менші, ніж в Естонії (не говорячи про Україну)*. Освіта батьків, підтримка слабких груп - це завдання, які НЕК могла би реалізувати навіть із невеликими бюджетами.

Правда, для цього необхідно забути про спірну моральну риторику і сконцентруватися на реальній педагогічній, аналітичній роботі із максимальним залученням експертів-практиків.

* Про Естонію та Голландію, щоб не бути голослівними. Новина за листопад 2009 року:

Європейський моніторинговий центр з наркотиків та наркоманії виявив, що серед європейських країн найгірша ситуація склалася в Естонії (40% наркоманів - молоді люди в віці до 25 років). Серед країн лідерів також Литва, Румунія, Чехія та Австрія. Нідерланди входять в трійку споживання лише марихуани, і то відстають від Франції та Великобританії.

По інших видах наркотиків Голландія знаходиться в середині списків. Для "диких" коментаторів особливо важливо підкреслити: причина знаходиться не в ліберальних законах щодо наркотиків (і ніхто не агітує за легалізацію коноплі), але в планомірній просвітницькій діяльності уряду.