Українські нелегали у Польщі: вийти з тіні

Біля будинку 5 на вулиці Длуга у Варшаві - завжди величезна черга. У будь-яку пору року, вдень і вночі. Щоб потрапити за заповітні двері, які відчиняються о восьмій ранку, треба прийти о четвертій.

Установа, до якої не заростає "народна тропа", знайома багатьом іноземцям. Це управління у справах мігрантів Мазовецького воєводства Варшави, що реєструє найбільше заяв на отримання документів для легального перебування у Польщі.

Більшість з цих людей, як і в цілому мігрантів у Польщі, - українці. Для багатьох із них саме з цієї черги розпочинається довгий емігрантський шлях, що вимірюється роками інтеграції у польське суспільство.

"У нас немає проблем з нелегалами"

За останні роки Україна перетворилася на найбільшого донора трудових мігрантів для Польщі. Щороку тисячі українських заробітчан приїжджають на сезонні роботи - зазвичай на парники та будівельні майданчики.

У 2009 році Польща суттєво спростила життя такій категорії мігрантів. Щоб отримати візу на півроку, їм не потрібно діставати дозвіл на роботу. Достатньо зареєструватися на повєтовій біржі праці і мати згоду від потенційного роботодавця.

За даними Мінпраці Польщі, за 2009 рік 181 тисяча 30 українців залишили свої заявки про бажання працевлаштуватися у цій країні.

Є й інша цифра - у тому ж 2009 році українцям було видано 9 тисяч 504 дозволи на роботу. Це більш складний шлях стати трудовим мігрантом, і, як правило, ним йдуть люди, які мають плани на тривале перебування у країні.

Але з цього моменту будь-яка конкретика зникає.

"У нас немає інформації, скільки людей дійсно приїжджає на роботу з тих, хто зареєстрував свої заявки на біржі праці. Оскільки роботодавці не зобов'язані повідомляти, скільки працівників вони взяли на роботу", - каже головний спеціаліст Мінпраці Польщі Емілія Мализ-Заремба.

Тобто ніхто не знає, скільки з тих майже 200 тисяч українців, які минулого року виявили бажання працювати у Польщі, насправді туди доїхали, на який термін і чи виїхали назад, в Україну, як цього вимагає законодавство.

Відсутність таких даних народжує міфи про тисячі українських нелегалів, одна частина з яких щороку залишається без документів у Польщі, а інша - їде в більш економічно привабливі країни ЄС.

На жаль, ці міфи не хоче розвіювати ні польська, ні українська влада. Так, польські чиновники щиро вважають, що у них немає проблем з нелегалами.

"На мою думку, проблеми нелегальної міграції в Польщі не існує. Її масштаб непомітний у цій країні", - каже директор управління у справах іноземців Головної комендатури прикордонної служби Польщі Анджей Піляшкевич.

"Якщо порівняти населення Польщі у 37 мільйонів людей з 300-ма, 400-ма і навіть 500-ма особами, які в минулому році були викриті у нелегельному перебуванні, я б не сказав, що цей масштаб настільки великий", - додав він.

Не менш оптимістична й українська влада. Колишній посол України у Польщі Олександр Моцик стверджує, що ситуація з українськими нелегалами у Польщі покращується.

За його словами, наразі на консульському обліку стоїть трохи більше 5 тисяч громадян України. Це ті українці, які працюють або навчаються у Польщі на законних підставах.

"Також багато українців знаходяться на сезонних роботах. Є і категорія громадян, які проживають тут нелегально. Це означає, що, наприклад, хтось приїхав на півроку і залишився. Але я би не сказав, що це якась велика кількість і що це створює якісь великі проблеми. Якщо говорити про тенденції, то вони позитивні - кількість нелегальної міграції зменшується", - каже Моцик.

За словами колишнього посла, мова не йде про якусь системну проблему.

"Ті нелегальні мігранти, які перебувають у Польщі трохи довше, ніж їм положено, все одно повертаються в Україну. Рідко хто залишається назавжди нелегальним мігрантом, тому що це дуже складно. Є тенденція до зменшення кількості нелегальних мігрантів, і це не робить проблем у наших двосторонніх відносинах", - запевняє він.

Мутна ріка мігрантів

Проте працівники неурядових організацій та експерти з проблем міграції не такі оптимісти. Вони називають зовсім інші цифри нелегалів, які свідчать про те, що проблема таки існує.

Керівник польського відділення Міжнародної організації мігрантів Анна Ростовська каже, що точну кількість нелегалів у Польщі не знає ніхто. Але лише до цієї неурядової установи минулого року звернулося кілька сот нелегалів з проханням допомогти їм добровільно повернутися на Батьківщину, або ж узаконити своє перебування у Польщі.

"Кількість виданих дозволів на проживання у Польщі наразі складає 120 тисяч, але багато чого ми не знаємо, тому що багато нелегалів приїжджають за турвізами і потім залишаються", - розповідає вона.

Ксенія Норонович з "Центру привітання" у Варшаві, що займається проблемами мігрантів у Польщі, каже, що за останні три роки близько 260 тисяч людей в'їхали, але не виїхали з країни. Більшість з них, знову таки, українці.

"Ми не впевнені, чи знаходяться вони в Польщі. Взагалі, порахувати тих, кого по суті немає, практично неможливо. З'являються оцінки, рапорти громадських організацій, державних структур - Міністерства юстиції та МВС. За їхніми оцінками, у 2005 році кількість нелегальних мігрантів на території Польщі становила 350 тисяч. Показники, про які ми говоримо протягом останніх трьох років, це близько 260 тисяч", - каже вона.

Такі дані неурядових організацій мали б стати приводом для серйозного занепокоєння. Адже люди, яких не враховує офіційна статистика, не існують і для інших важливих державних органів, передусім податкової. Але складається враження, що в цю мутну воду влада просто боїться зазирнути.

В очікуванні на амністію

За останні сім років Польща здійснила дві спроби амністувати нелегалів - у 2003 і 2007 роках.

Як зізнаються у Міністерстві внутрішніх справ Польщі, обидві ці кампанії були невдалими і не принесли суттєвої користі польському ринку праці й економіці. У 2003 році польській владі довелося вивести з тіні лише 300 осіб, у 2007 - 1000.

Директор департаменту міграційної політики МВС Моніка Прус пояснює, що така ситуація пов'язана з тим, що обидва рази польська влада пропонувала нелегалам "вийти на світло" і безперешкодно виїхати з країни.

У 2007 році для того, щоб не мати проблем з органами, треба було ще й довести, що останні 6 років ти жив у Польщі. Проте у більшості нелегалів відсутні бодай якісь документи. Та й в основному нелегали чекають від амністії іншого: не повернення на Батьківщину, а продовження роботи у Польщі, але в легальному статусі.

Цього року польська влада розпочала третю обережну спробу амністувати нелегалів. У парламенті лежить законопроект, що має легалізувати тих, хто роками жив у країні без документів. Якщо це все ж таки станеться, Польща отримає величезну армію робочої сили, яка так потрібна країні, з якої на заробітки поїхало більше 2 мільйонів громадян.

"Нам потрібні трудові мігранти, ми це розуміємо. У Польщі зараз 38,2 мільйони населення, прогнозується, що до 2035 року кількість людей зменшиться до 36 мільйонів. Крім того, польська нація старішає... Тому наша мета спростити не лише трудову міграцію, але й взагалі полегшити життя іноземців", - каже головний спеціаліст Мінпраці Польщі Емілія Мализ-Заремба.

Порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих

Проте чиновницька машина у Польщі не менш складна і часом безжалісна, ніж в Україні. Тому за справу взялися самі нелегали. Навесні 2010 року велика група мігрантів, більшість з яких - українці, розпочала ініціативу зі збору підписів під листом до президента Польщі з проханням про амністію нелегалів.

Ініціаторами акції виступив Комітет "Емігранти в ім'я амністії", а сама ініціатива має назву "Польща+500 тисяч".

У листі до президента мігранти просять дозволити виїхати без депортації тим, хто хоче виїхати, і залишитися тим, хто хоче залишитися.

"Виграють від цього всі - і поляки, й іноземці. Це було би прикладом цієї солідарності, якою славиться Річ Посполита. Дві попередні амністії не були ефективними, тому що 99% нелегальних мігрантів не могли скористатися нею", - пишуть вони.

"Ми знаємо, що перебуваємо тут поза законом, але ніхто б з нас його не порушував, якби ми не були поставлені перед вибором - або ти залишаєшся в Польщі нелегально, або твоїй сім'ї нічого буде їсти", - йдеться у листі.

Акція розпочалася в кінці березня. За цей час було зібрано близько 5 тисяч підписів.

"Важливо те, що під цим посланням підписалися як легальні, так і нелегальні мігранти, а також громадяни Польщі. Ця акція була активно підтримана медіа-спільнотою. Зокрема, повністю вся редакція "Газети виборчої" підтримала нас. Ми також плануємо зробити з ними медіа-акцію з інформування про ситуацію, пов'язану з нелегальними мігрантами", - розповідає Ксенія Норонович.

Але подальша доля ініціативи невідома. У зв'язку з загибеллю президента Польщі Леха Качиньського її було призупинено.

"Відбулася неприємна ситуація: коли ми почали збирати підписи, президент ще був, а потім його не стало. І на даний момент адміністративно-політична ситуація не сприяє швидкому і успішному вирішенню цього питання. Тому ця акція була припинена, але швидше за все восени вона буде відновлена", - каже Ксенія.

Подружні "допити" міграційної служби

Сама Ксенія Норонович, яка допомагає легальним і нелегальним мігрантам у Польщі, приїхала сюди з Білорусі 9 років тому. Для неї робота у "Центрі привітання" є певним символічним актом допомоги громадянам пострадянських країн.

Вона щодня має справу з нелегалами і знає усі їхні труднощі. За її словами, масштаб проблеми колосальний - у Польщі є навіть мігранти, які приїхали у країну на початку 90-х і досі не легалізувалися.

"Дуже часто ці люди досі мають радянський паспорт. Вони не стоять на консульському обліку і немає навіть відповідної структури, в яку вони могли б звернутися для видачі нового паспорта", - каже дівчина.

Вона вважає, що до нелегального становища людей підштовхують бюрократичні труднощі, які супроводжують життя будь-якого мігранта. Люди часто не встигають зібрати всі необхідні документи, а польські органи міграції затягують їхні справи, вимагають додаткові папери і взагалі не полегшують життя.

Типовий шлях бюрократичних труднощів пройшов колишній киянин Олекса Дорошенко, який живе у Варшаві останні 5 років.

Він виїхав до Польщі, бо зустрів тут свою майбутню дружину. Олекса - легальний мігрант, який живе і працює у сусідній країні на законних підставах. Проте він досі має український паспорт, а з ним дорога у спокійне і комфортне життя у Польщі - закрита.

"Коли людина приїжджає сюди, вона чує тільки "дай, дай, дай". За все потрібно заплатити, ніякої допомоги нема. Останнім часом з'явилися громадські організації, які, як правило за гроші Євросоюзу, намагаються допомагати мігрантам. Але їх ще небагато і вони не мають достатнього досвіду. Але це все одно є реакцією на відсутність державних програм", - каже Олекса.

Сам він постійно змушений доводити полякам, що в нього не фіктивний шлюб з громадянкою Польщі і він не паразитує на тілі польського суспільства.

"У мене прекрасні відносини з усіма органами польської влади, крім управління у справах мігрантів. Там люди стоять у чергах і місяцями чекають на легалізацію. В основному - це люди, які хочуть оформитися, отримати посвідку на проживання на абсолютно легальних підставах. Практика затягування процедури під будь-яким соусом - це звичайна справа", - каже Олекса.

За п'ять років це управління організувало йому та його дружині 4 інтерв'ю або, як він каже, "допити".

"Це принизлива процедура, коли подружжя допитують окремо, ставлять стандартні запитання. Щороку одне і те ж. Питання найрізноманітніші - починаючи від обставин, як ми познайомилися, закінчуючи кольором зубної щітки", - розповідає Олекса.

"Були перевірки, візити поліції. Останнє інтерв'ю тривало дві години. Сидів чиновник, який від руки записував відповіді. Все це довго, болісно й безглуздо. Я зустрічав людей, у яких великі проблеми через це. Особливо, у так званих "білих комірців міграції" - викладачів, докторантів", - додає він.

Українець скаржиться більше не на чиновників, які мають найнижчий рівень зарплати в країні у 1500 злотих (3750 гривень). На його думку, винна передусім система, заплутане законодавство, яке часто не змінювалося ще з 60-х років.

"Наприклад, у мене була така історія. Поки чиновники вирішували, чи давати мені дозвіл на проживання, у мене в Україні померла бабуся. Жодні аргументи не допомогли, щоб мені видали термінову візу. Я не зміг виїхати звідси. Тобто навіть маючи тут дружину, роботу, для прикордонника я - нелегал, який потім не зможе в'їхати. Це нонсенс!", - обурюється він.

При цьому, на переконання Олекси, в цю халепу він потрапив з вини польської влади.

"Процедуральну візу зобов'язані давати у разі, якщо з вини чиновників була затримка з видачею дозволу на проживання. Але в результаті процедуральну візу я отримав після 5 місяців ходіння по інстанціях. Вона була проставлена заднім числом і термін її дії до того моменту закінчився", - каже він.

"Ми всі тут, як Попелюшки"

Складність і абсурдність деяких вимог до мігрантів з боку польської влади підтверджує і Ксенія. Вона зізнається, що навіть їй, експерту з проблем міграції, важко обслуговувати себе.

"Поки іноземець не отримав польське громадянство, завжди існує ризик потрапити в нелегальне перебування", - каже дівчина.

Але вона радить усім мігрантам все ж долати ці проблеми і ні в якому випадку не ставати нелегалом.

"Будучи нелегальним мігрантом, можна забути про будь-який захист. З точки зору системи охорони здоров'я, цієї людини не існує. Якщо ти нелегал, у тебе немає можливості сплатити страховий внесок. Аналогічна ситуація - з системою освіти", - каже Ксенія.

Крім того, якщо людина залишилася у Польщі нелегально, її не існує також і для своєї країни. Навіть коли нелегал і наважується звернутися до консульства, там йому рідко надають допомогу.

"Якщо нелегал затримується в Польщі, йому загрожує арешт на 48 годин до з'ясування обставин і штраф до 500 злотих (125 євро). Далі його можуть відправити у центр для іноземців. Після підтвердження особи він вирушає на Батьківщину або в країну першого в'їзду на територію шенген", - розповідає вона.

"Ми всі тут, як Попелюшки, але в певний момент карета перетворюється на гарбуз, і треба шукати вихід із ситуації", - додає вона.

Наразі у "Центрі привітання" радять нелегалам або намагатися знайти законний спосіб виїхати на Батьківщину, або ж чекати чергової амністії.