Село між двох держав: "За бензином – в Росію, за харчами – в Україну"

На території одного непримітного села - два часові пояси, дві валюти, дві мови. У таких умовах живуть мешканці селища міського типу Мілове в Луганській області, яке поділене між Україною та Росією. Державний кордон проходить уздовж вулиці Дружби народів: непарні номери будинків належать до України, парні - до Росії.

Сідаючи у Луганську на автобус до Мілового, можна побачити в черзі людей з великими сумками. Вони їдуть до кінцевої, а потім звично кличуть таксиста та проїжджають ще 1,5 кілометри до прикордонної застави, щоб пішки перейти на територію Росії.

"Це найшвидший спосіб потрапити з Луганська в Росію", - розповідає одна з охочих потрапити за кордон.

Пунктів перетину кордону в селищі два - "для своїх" та "для чужих".

"Для своїх" знаходиться одразу біля автостанції - це міст над залізницею, по якому можуть переходити лише жителі Мілового та Чортково (сусіднього російського містечка).

Перехід кордону "для чужих" знаходиться неподалік від виїзду з селища, і скористатися ним може будь-хто, заповнивши міграційну карту.

На стовпах над митницею встановлені камери. Місцеві кажуть, що це зробили за часів прем'єрства Юлії Тимошенко: відео транслюють у Київ, де прикордонники слідкують, що і на яких машинах перевозять через кордон.

"Чужих" у Міловому помічають одразу на автостанції. За кілька хвилин після виходу з автобуса до автора цих рядків підійшов прикордонник та перевірив документи. У паспорті подивився прописку і з підозрою запитав: "А чого ви аж із Києва сюди приїхали? Тут дивитись нічого".

Загалом за два дні перебування в селищі у журналіста шість разів перевіряли документи та один раз погрожували здати в СБУ за зйомку прикордонних територій.

Будинок в Україні, гараж у Росії

Запорука безпечного та спокійного перебування в селищі - знайомство з кимсь із місцевих.

Олександр Зелик, житель Мілового, погодився провести екскурсію та детально розповісти про життя на кордоні.

Він - колишній росіянин, який отримав квартиру в Україні та змінив громадянство. Його дружина та діти - громадяни Росії. За словами Олександра, така ж ситуація в більшості його знайомих: чоловік росіянин, жінка українка - і навпаки.

"Кордон у Міловому проходить уздовж вулиці Дружби народів. Минулого року на дорозі нанесли напис "Україна - Россия", але зараз він майже стерся. Щоправда, деякі непорозуміння лишились: російський м'ясокомбінат знаходиться фактично в Україні, а українська митниця - на території російського елеватора. Пропонували, звісно, перенести її в Україну, але тоді б довелось вулицю Дружби народів зробити глухим кутом, і влада не погодилась", - пояснює Олександр.

Центральні вулиці в Міловому та Чортково добре відремонтовані. Втім, між українською та російською митницями є 150 метрів дороги, яку обидві держави не вважають своїми. Ремонтувати чуже полотно не хочеться жодній зі сторін, тому ця частина траси залишається розбитою.

Неподалік від митниці, в центрі селища знаходиться перукарня. Салон зачісок... розділений державним кордоном на дві частини.

"Це ще з радянських часів так пішло, - розповідає перукарка Любов Панкратова. - І вийшло, що чоловічий зал та підсобка - в Росії, жіночий зал - в Україні".

Але в деяких районах селища кордон стає настільки нечітким, що навіть сусідні будинки можуть належати різним державам. Ситуація "будинок в Україні, гараж у Росії" тут нікого не дивує.

Хоча, самі міловчани були б раді, якби їх житло опинилось на території Чортково. "Якби наш будинок перенести на 500 метрів в бік Росії, він би коштував втричі дорожче. Приблизно 1,5 мільйони рублів", - оцінює перспективи своєї нерухомості Олександр.

Комунікації в наближених до кордону будинках також можуть належати і Україні, і Росії.

Міловчанин Анатолій розповів, що газ у його будинку український, а вода - російська. Тому і платить він за різні послуги окремо - гривнями в Міловому за газ та рублями в Чортково за воду.

Йому пощастило більше, ніж деяким сусідам: у них кілька років тому відключили російський водопровід, а український ще не провели.

Час та гроші в Міловому також спільні - і російські, і українські. "Я ходив на роботу на українське підприємство за київським часом, дружина викладає в чортківській школі і працює за російським. Але з друзями живемо все ж таки за Москвою", - зазначив Олександр.

У гаманцях міловчан - упереміш гривні та рублі. Розплатитись рублями можна не лише на російській території, але й на українській - варто лише попросити про це продавця.

На українському ринку ціни на продукти нижчі, ніж на російському, тому росіяни часто переходять через кордон, щоб закупити харчі в Україні.

За словами Олександра, особливою популярністю користується українське пиво. "У нас є один підприємець, який тримає кіоски з пивом у Міловому та Чортково. Якось завезли нефільтроване пиво. У нас його не дуже активно купляли, а в Чортково розібрали за кілька годин", - зазначив він.

Громадянство - російське чи українське?

Міловчани, які мають російське громадянство, намагаються отримати його і для своїх дітей. Виявляється, зробити це в Луганській області не так просто, навіть якщо хтось із батьків - росіянин.

"На інтернет-форумах доводиться читати, ніби Росія паспорти роздає наліво-направо, "приходь і отримуй, у будь-якому консульстві". Я робив сину російське громадянство, довелось три роки витратити на те, щоб отримати паспорт. Хоча він народився на російській території, жив там, коли розпався Радянський Союз. Я - громадянин України, дружина - громадянка Росії. І лише тому, що я українець, йому не давали цей паспорт. І це не лише у нас така ситуація. Те ж саме у друзів, знайомих", - скаржиться Олександр.

Деякі місцеві, навпаки, змінюють громадянство на українське. Знайомий Олександра, Володимир, раніше працював у Росії та був прописаний в Чортково у свого батька. Його автомобіль теж був зареєстрований у Росії. У той же час, у Володимира був будинок в Україні, його дружина та діти - українці, і в Міловому він відкрив магазин. Їздити за товаром на російській машині було незручно. У результаті Володимир продав російську квартиру, змінив громадянство.

"Зеленого коридору у нас немає"

Хоча Мілове - невелике селище і прикордонники знають місцевих в обличчя, вони не уникають проблем на митниці.

"На російській території заправлятись набагато дешевше, - ділиться Олександр секретами аборигена. - Під'їжджаєш на машині до пункту пропуску - а "зеленого коридору" для місцевих немає, доводиться в загальній черзі стояти. Іноді годину можна витратити, щоб у Росію потрапити. Легше взяти каністру і сходити за бензином пішки".

"Якщо несеш 20 літрів, то прикордонники не чіпляються. Але якщо більше, то звертають увагу. Їжу також небажано переносити. Наприклад, мій батько в Чортково живе, він дасть мені гуску чи яйця - а перейти в Україну з ними не можна, бо це вважається порушенням санітарних норм", - бідкається Олександр.

До розмови приєднується дружина Олександра, Тетяна. Вона працює вчителькою історії в школі на території російського поселення Чортково, і щодня ходить на роботу через прикордонну заставу.

"Іноді з цими перевірками до смішного доходить. Якось взимку я поверталась додому через міст, вже темно було. Раптом до мене підходить прикордонник і каже: "Покажіть документи!". Я йому відповідаю: "Ви ж мене і так знаєте, я тут щодня проходжу!". А він вибачається: "Ви не ображайтесь, до нас начальство приїхало, тепер доводиться перевіряти всіх".

Хоча місцеві нарікають на умови свого проживання та вважають, що в Росії і пенсії вищі, і можливостей більше, насправді селище зовсім не виглядає депресивним. У Міловому взагалі немає безпритульних, і навіть у вихідні ніхто не п'є на вулицях.

Міловські діти повністю задоволені своєю батьківщиною - вони не проти того, щоб залишитись тут жити і після закінчення школи.

У матеріалі використано відео Могилянської школи журналістики