Ірен Роздобудько: Еротика може сказати про людину більше, ніж вона б того хотіла

1081
26 серпня 2010

Ірен Роздобудько - письменниця та журналіст родом з Донецька. В кінці 80-х почала спілкуватися українською, а після 2000 року почалася її практично безхмарна літературна кар'єра.

На цьогорічній "Коронації слова" Ірен Роздобудько сама підбила підсумки своєї творчості: "Можу сказати фактами: у 2000 році у мене було друге місце на конкурсі та перша книжка, а зараз, у 2010 році - вже вісімнадцята книжка і п'ять фільмів".

"Зірочки" на фюзеляжі її доробку не тільки літературні, але й кінематографічні. Письменниця говорить, що всьому вчиться сама - і сценарії писати, і дитячі книжки. Крім того, якщо вірити Ларисі Денисенко, Ірен Роздобудько тепер ще й навчає майбутні покоління режисерів.

"Українська правда. Життя" теж вирішила трохи повчитися. І почала з малого - з абетки.

А

Агресія

Намагаюся від неї стримуватися, вмовляю себе бути толерантною і в разі чого ховатися в свою мушлю, рахувати до десяти і робити "сорок присідань", щоб не зашкалювало те ставлення, яке маю до різного роду підлоти.

Але часом думаю, що в цьому почутті є позитивний заряд - не втратити в собі стержень, не стати пластиліном і не розм'якнути перед тим, що тобі не подобається.

Б

"Білі шати"

Не люблю людей в "білих шатах". За ними, зазвичай, вони приховують свою справжню сутність.

Що таке оті "білі шати"? Що ви включаєте в ці поняття?

Маю на увазі тих "господарів життя", які вважають, що "вхопили Бога за бороду", якщо мають достаток чи гарну посаду. На позір вони - чесні, порядні, страшенно нудні і правильні. А копнеш глибше: їхній шлях просто всіяно зламаними долями.  

В

Воронина Леся

Дитяча письменниця, радіожурналістка. Ми зідзвонюємося щоранку - і завжди є про що поговорити. Зазвичай, це не просто "жіночі теревені про погоду". Якщо вона виїжджає до сестри в Польщу, мені стає незатишно.

 
Багато хто дивується, почувши, що ми вже п'ятнадцятий рік спілкуємося "на ви". Але нині в цьому є просто свій "прикол". Не уявляю, як би прожила ці роки, якби ми не познайомились. Певно, світ був би для мене біднішим і жорстокішим. 

Як ви познайомилися?

Випадково, коли я працювала на радіо і вела дитячі передачі. Леся прийшла на запис, як головний редактор журналу "Соняшник". І несподівано запитала, чи не пишу я щось для дітей. Я віддала їй свою казку і два місяця соромилась їй телефонувати, аби запитати про долю рукопису.

А коли наважилась - ми раптом проговорили години зо дві. Хоча я дуже некомунікабельна людина, особливо з тими, від кого щось залежить. А тут в одну мить ця стіна зруйнувалась. Так буває не часто.

Жіноча дружба - це часто суперництво і яка-не-яка підступність. До того ж, із пані Ворониною ви колеги-письменниці. Як вдається при цьому ще й дружити?

Ніколи так не думала! І не мала в житті таких прикладів - принаймні, зі справжніми подругами. Хоча багато про це чула. Я не розрізняю понять "жіноча" чи "чоловіча" дружба. Леся завжди була моїм першим читачем, порадником і редактором всіх моїх рукописів. А я страшенно радію її успіхам.

Власне, у мене багато друзів, за яких я вболіваю. Яка може бути заздрість чи суперництво? Це все для мене "бабські" поняття. А я таких стосунків просто уникаю. 

Г

Голем

Це - міфічна істота, про яку почула в Празі у кав'ярні з однойменною назвою. На берегах Влтави існує легенда про жорстокого велетня, який уночі виповзає з-під землі і страшенно виє, шукаючи своє серце. Його зробили зі шматка глини в людській подобі, але не дали йому серця. Це бідолашна істота, яка може лише гарно їсти, має силу в м'язах і слухається свого господаря. Більше ні на що не здатна.

Часом багато хто нагадує мені таких "големів" - бездушних, безсердечних і бездумних. Вони тупо виконують свою працю і йдуть туди, куди їм вкажуть пальцем. Але, як людина, яка звикла до оптимістичних переформулювань, я все ж таки знайшла в цій невеселій легенді одну невраховану "ланку": по-перше, той кавалок глини оживає, лише коли над ним вимовити ім‘я Бога, а по-друге - Голем шукає своє серце. А це значить, що він ще має надію стати людиною...

Ґ

Ґудзик

Дрібничка, без якої відчуваєш себе незатишно. Його можна загубити і ніколи не знайти. Можна пришити інший... Але то вже буде - інший. 

 
Ґудзик - ще й назва вашої повісті та фільму за мотивами повісті. Така деталь - зміна медіа. Як змінився "Ґудзик" перед об'єктивом камери?

Змінився на 70 відсотків. Але в цьому є закономірність: книга і фільм - різні речі. Вкласти "Ґудзик" в 90 хвилин телевізійного фільму було неможливо. "Ґудзик" - це фільм режисера Володі Тихого, на якому я була лише в якості сценариста. Мені достатньо, що є книга, і вона - моя. Сподіваюсь, що глядачі не посваряться з читачами.

Д

Діти

Вони не просили, аби ми їх народжували. Ми не мусимо вимагати за це вдячності - це найголовніша батьківська помилка. Навпаки, маємо бути вдячними їм, що вони у нас є. Не мусимо нарікати, що вони - погані. Це лише означає, що погані - ми.

Часом, коли бачу нещасних людей, яких покинули або ображають діти, думаю - як же ви їх виховували? А ще, поділюся своїм, можливо, не дуже правильним способом виховання: я ніколи не йшла на повідку ні в яких педагогів, які ставили дитині "двійку" чи писали зауваження в щоденник. В першу чергу ти мусиш почути і зрозуміти свою дитину, а не хапатися за пасок, слухаючи чужих людей. 

Е

Еротика

Це модно. На жаль, у нашій сучасній літературі я ще не зустрічала змалювання дійсно красивої еротичної сцени. Цікаво було б поекспериментувати в цьому напрямку. Але це насправді дуже складно - сказавши все, не перейти межу.

Є кілька речей, які можуть сказати за людину більше, ніж вона б того хотіла. Еротика - з цієї царини. І в літературі також. Як би письменники - чоловіки чи жінки - не абстрагувались, те, як вони про це пишуть, і є їхньою сутністю.   

Є

Єрусалим

Фантасмагорія контрастів. Туристичний натовп. Арабський базар. Віа Долороза... Одразу за Храмом Гроба Господнього - магазин, де продаються тернові вінки різних розмірів. Примірюй і купуй!

Місце, де думаєш про те, на якому боці ти був би тоді - чи серед тих, хто кидав каміння в "офіційно оголошеного злодія" чи тих, хто намагався передати Йому карафу з водою. Зараз відповісти на це питання легко. Адже кінець цієї історії - відомий.

Завжди легко робити вибір, коли тобі розповіли про фінал...

 
Ж

Жук Ігор

Теоретично завжди знала, що така людина - близька мені на всі сто відсотків за всіма параметрами - мусить десь бути. Навіть на іншому краю землі, але - існує. Всі свої "теоретичні розрахунки" ніколи не намагалася втілити в "практику", тобто - в пошук, як це роблять жінки чи чоловіки задля того, щоб вдало чи не дуже одружитися. Мені це було не потрібно, адже мала купу інших справ, досить насичене життя, друзів, обов‘язки.

Зрештою, дуже цінувала свободу останніх трьох років, які минули після розлучення. Але віра в те, що для кожної людини на землі призначена своя половинка, у мене була завжди. Тільки не всі її знаходять. Мені пощастило знайти.

Опишіть ідеального чоловіка - яка там "симптоматика"?

Я б краще сказала - "справжнього". Симптомів може бути багато, але для мене важливо те, як чоловік ставиться до жінок, починаючи з власної мами. Решта "симптомів" вже залежить від того, яка жінка поруч, і чи є співпадіння в усьому, що вони роблять разом.

Якось я бачила, як в палісаднику ніжно-ніжно обнімалися два пияки: він і вона. У неї були синці під обома очима, у нього - подряпане нею обличчя. Але вони так гарно огладжували одне одного, що було зрозуміло: ось ідеальна пара.

Тобто "ідеал" в тому, наскільки люди підходять одне одному. Чоловік може бути "супер-пупер-король", а жінка чомусь йде від нього до "бідного менестреля". Я думаю, що легенда про андрогінів - не порожній звук. 

З

Зірки

Якщо вони на небі - дуже люблю на них дивитися. А це слово, якщо воно стосується різних публічних людей - дратує. Цікаво було б дізнатися, хто першим таке вигадав? А ще з власного журналістського досвіду знаю: чим менша і мізерніша "зірка" - тим більше вона вимучує журналістів і своє оточення. І швидко згасає.

У вас вдала літературна доля, все ж таки. Якщо ви не любите слова "зірка", то як назвати успішного митця?

Успішним митцем! Хоча і цього слова - "успіх" я теж не люблю. Успіх дається тоді, коли в тебе вся голова в шишках! От уявіть собі, що ми називаємо, скажімо, Бориса Пастернака чи Івана Багряного - "зірками" чи "успішними митцями". Звучить, як насмішка. І все стає на свої місця. Для сучасних "успішних"...

 
І

Інакші

Можливо, таку назву матиме один з романів, який розпочала писати. Завжди любила "інакших" - тих, хто не танцює під загальну музику і до всього хоче дійти власним досвідом. Навіть якщо є пересторога зламати собі шию на цьому шляху.

Вас можна назвати "інакшою"? Чим ви відрізняєтеся від інших?

Завжди хотілося б бути самою собою. І тим відрізнятися від інших - таких же "самих-собою". Якщо ми не клоновані, то всі ми відрізняємось чимось. Це нормально.

Але в дитинстві і юності мені часто здавалося, що часто роблю не так, як "нормальні люди". Мені про це багато нарікали і я усвідомила: щось зі мною не так. Можливо, життєві колізії вплинули на те, що я так акцентуюся на "інакших" і так їх люблю. 

Ї

Їзда

Суцільна біда для мене. Адже зараз ходжу на курси водіння, хоча авто немає. Але необхідність вільного пересування країною давно назріла. Великих емоцій і захвату все це у мене не викликає. Сіла і їду. Поки що - з інструктором, який сказав, що напише про це все книжку. Тобто, про мій "топографічний кретинізм". Ну, Бог у поміч, якщо через мою їзду у людини виникло бажання написати книжку. Все, що я думаю про наше ДАІ, скажу після отримання прав.

Й

Йосип

Людина, про яку згадують найменше. Чоловік Діви Марії. Який її любив, який прийняв її і був з нею до кінця.

К

Коментарі

Часом читаючи в інтернеті такі собі "післямови" наших пересічних свідомих громадян до подій чи інтерв'ю, дивуюся тому, наскільки легко і просто, прикрившись якимось призвіськом, відчути себе "особистістю".

Що це? Застарілий синдром "анонімного стукачества", звичайна заздрість чи можливість вихлюпнути в мережу незадоволеність своїм життям? Так і хочеться сказати: перед тим, як поставити свої "шаловлівиє ручонкі" на клавіатуру, краще поставте собі запитання: "А що зробив я?". І - назвіться справжнім іменем. Два простих кроки.

 

На моєму досвіді є одна відмова від інтерв'ю саме через неприємні коментарі, які зазвичай пишуть інтернет-користувачі. А ви приділяєте велике значення анонімним висловлюванням?

Анонімним - так! Це все одно, що кинути з балкону цеглину і сховатися в багатоквартирному будинку. Нічого крім підлості, боягузтва і підступності в такому вчинку не бачу. Тому мене і дратують ці всі підписи типу "мусі-юзі".

Одного разу мені довелося вийти на сцену в театрі під час урочистостей на честь книжкового свята в Харкові і хтось в залі свиснув. Я дуже чемно попросила вийти людину на сцену, стати поруч з собою і свиснути або висловити те, що він хотів сказати тим свистом прямо тут, дивлячись мені в очі. Ніхто не вийшов!

Якщо це так - то яке може бути серйозне ставлення до анонімів? Нещасні люди...  

Л

Любов

Без коментарів. Люди, для яких цього поняття не існує - самі не існують.

М

Мама

Вічний борг... Ми даємо їм набагато менше, ніж вони - нам. Це - остання людина в роду, хто "прикриває тобі спину", стоїть за тобою. Коли, не дай Боже, цього немає - всі вітри і каміння летять в твою спину без жодної перешкоди.

Н

Незалежність

Починається всередині самої людини. З цим почуттям краще народитися, ніж набувати його штучним чином. Сподіваюсь, що нинішня молодь вже народжується з ним.

Це те, що дає можливість бути вільною людиною, а не рабом зовнішніх обставин.

О

"Оленіум"

Пожартувавши на тему України-"Лапландії", гадала, що за пару років вона стане неактуальною. На жаль, все, що відбувається зараз - продовжує бути оленіумом. Тобто - абсурдом.

Чи оцей оленіум-абсурд викликає зневіру, розчарування, песимізм? Можливо, навпаки - хочеться іти і щось робити-змінювати?

Почнемо з того, що "зневіра, відчай" - у переліку смертних гріхів. Якщо про це пам'ятати, то у будь-якому випадку мусиш взяти себе за волосся, як барон Мюнхгаузен, і витягти. Причому, разом із конем! Зараз багато того занепаду в настроях. Так, криза, так, не все йде, як того б хотілося і тому подібне. І пішло-поїхало...

 
Але! В країні, яка має незалежність лише двадцять років, яка вийшла з такої жахливої загальної м'ясорубки, країна, в якій ще ніхто "не наївся", хто чим може: хто - червоною ікрою, а хто - гречкою і ковбасою, в країні, де еліту принципово знищували дощенту - перелік можна продовжувати безкінечно - така країна не може так швидко встати на ноги!

Тому до відкатів варто ставитись спокійно. І знати головне: шляху назад вже не буде. Може бути лише прикрий відкат, який, якщо чесно - залежить від всіх нас.

Тому треба жити і, дійсно, щось робити. Хоча б забивати цвяхи чи лагодити годинники. А не дискутувати з приводу відділення, до дідька, Донбасу чи Криму. Чи ще якісь подібні ідеї підкидати пересічним громадянам.

П

Помаранчева революція

Ніколи не писатиму ці слова в лапках! Це одні з найкращих і найсправжніших часів в моєму житті. Я щаслива, що побачила ті обличчя звичайних людей і ті людські стосунки. І щоб зараз не говорили, а ми всі тоді пережили емоції, про які могли лише чути чи читати в книжках. 

Чи відчуваєте розчарування в ідеалах Майдану?

Це б означало розчаруватися в собі і в своїх друзях. Розчарування - погане і хибне почуття. Воно зазвичай буває в тих, хто від початку сумнівається, вагається і крутиться, мов флюгер.

Секрет в тому, що як тільки у людини на самому початку якоїсь справи виникає вагання щодо будь-яких подій і оцінок тих подій - їй варто зупинитися і не йти в той бік! Так буде чесніше по відношенню до себе.

Адже потім неодмінно настане розчарування, а за ним прийде скепсис, зневіра і навіть ненависть до тих ідеалів. Нормально і гідно можуть почуватися лише ті, що впевнені в своєму рішенні і оцінках від початку і до кінця. 

Інша справа - я одразу і від початку знала: я відстоюю не політиків, а себе, свою родину, свою власну гідність. Так само почувалися і багато інших, тих, хто зараз не пише це словосполучення в лапках. Не пише, тому що ідеали лишилися, але не політичні - а загальнолюдські. Адже я не поважаю будь-якого фанатизму і створення кумирів.

Р

Ранок

Як на мене, "сову", найгірший час доби. Я довго приходжу до тями, п'ю багато кави і не можу збагнути, що робити далі, навіть коли все розписане по хвилинах. Попри це, я рано прокидаюсь. Якраз для того, щоб мати двочасовий "розгін".

 
Мені жаль жінок, які його не мають. Але, якщо чесно, я доклала немало зусиль протягом життя, аби зараз не мучитись вранці, а мати "розгін" з кавою на балконі. 

С

Ситість

Дуже погано впливає на роботу мозку. Тому мене дивує така шалена популярність кулінарних книжок. Всі кинулися готувати, незважаючи на "кризи". Взагалі я вважаю, що люди забагато їдять - "перше, друге, третє" та ще й компот. Жінки стоять біля плит, мов біля "мартену" і, зрештою, починають тихо ненавидіти цей ритуал.

Це не означає, що я не готую чи не купую продуктів. Але мене жахає, коли люди навантажують до верху візки в супермаркетах. І ніяк не наїдяться. Як сказав Ремарк, перетворюються на "кладовище біфштексів". 

Т

Троєщина

У цьому районі Києва я жила багато років, змінюючи лише будинки проживання. Останнє помешкання було найдальше, майже в самому кінці цього неосяжного району. На роботу, особливо взимку, добиралася по дві години. Але це "зачароване" троєщинське коло чомусь мене зовсім не дратувало.

Більшість вулиць там названі на честь письменників - Маяковського, Володимира Висоцького, Драйзера, Цвєтаєвої... Купа фонтанів, зелень.

Більше року я там вже не живу. Але, незважаючи на нинішні кращі умови, не скажу жодного кривого слова про "свою Троєщину". Вона мене добряче загартувала.  

У

Ульяненко Олесь

Під враженням, що його більше немає серед живих. По ставленню до Ульяна я розпізнавала людей: "моя" це людина чи "не моя". Адже для того, щоб дружити з Олесем, треба було його добре знати і бачити за його текстами, словами і поведінкою те, чим він був насправді. Порядною, чесною, ніжною людиною з тонкою і ранимою душею.

До речі, він і був "інакшим" - дивись літеру "і".

Ф

Фортепіано

Батьки дуже хотіли, щоб я грала на фортепіано. Доклавши неймовірних зусиль, мені його купили на день народження. Я вжахнулася. Краще б його купили моїй бабусі, яка мріяла грати на цьому інструменті. Але я старанно намагалася втілити її мрію - ходила до музичної школи. А потім почала її прогулювати.

З Ларисою Денисенко
Коли на загальному екзаменаційному концерті мене викликали грати, я зіграла лише одну нещасну гамму. Батьки були в шоці. А потім я зізналася, що не ходила на заняття. Думала, що мене покарають, але мама сказала: "Не хочеш - не треба!". Мене взагалі важко змусити робити те, чого я не хочу.

Х

Харизма

Ліна Василівна Костенко.  

Розкажіть більше про харизму Ліни Василівни.

Я не дуже б хотіла зачіпати якісь важливі імена. Адже особисто ми не знайомі і навряд чи познайомимось. Це і не потрібно, в принципі. Просто Ліна Василівна - чи не єдина послідовна людина в цій країні. А я вважаю, що послідовність - найголовніша риса харизматичної людини.

У це поняття вкладаю дуже багато сенсу, але якщо коротко: "сказав - зробив. І ані кроку назад". До речі, цієї послідовності і не вистачило нашим помаранчевим політикам.

Ц

Цигель-цигель-ай-лю-лю

Це фраза, яку я почула, коли вперше приїхала до Єгипту! Їхала я з досить романтичним настроєм - побачити давню землю, де народився Тутанхамон. Подорож до Африканського континенту здавалася чимось незбагненним. І раптом, налаштована на романтику, я почула подібні фрази. Була розчарована і приголомшена.

А ще більше тим, як наші туристи, мов папуг, навчають тих бідних арабів різних дешевих брутальностей. А потім скаржаться, що ті з ними поводяться не так, як з французами чи німцями. 

Ви не любите "наших туристів"?

О! Це теми для окремої гумористичної книги. Трохи про це у мене є в щойно написаній книзі "Мандрівки без сенсу і моралі". Але всі ці історії, як то кажуть, "притча во язицех" і теми анекдотів. Ось лише одне недавнє спостереження в Ізраїлі біля Стіни плачу.

Підбігають до охоронця дві змилені туристки з клумаками в руках і питають: "Швиденько скажіть, куди тут засовувати записки "за здравіє", а куди - "за упокій"!". Або ще одне: до гробниці кидають один долар - певно, "плата за доставку" своєї молитви... 

Відверто кажучи, саме "наші", з України, більш-менш гідно поводяться.

Ч

Чебурашка

Перший мультфільм, який побачила по першому кольоровому телевізору, який придбали сусіди. Це був для мене культурний шок. Тепер я думаю: цікаво, від чого таке саме враження може отримати нинішня малеча? 

Ш

Шарм

Важливіший за красу. Краса з часом і віком зникає. Шарм - ніколи.

Щ

Щі

Жахлива баланда з капусти. Туди варто додавати моркву, картоплю, цибулю, буряк, квасолю і ще купу різних інгредієнтів. Тоді баланда перетворюється на витвір кулінарного мистецтва. Якщо ми змогли перетворити "щі на борщі" - певно, вийде щось і в іншій царині?

Ю

Юрма

Найгірше, що може бути. Коли натрапляю в телевізорі на програми, де показують концертні зали чи клуби, де сидять люди і гигикають над пласкими жартами "задорнових" і різних "камеді-клабів" - жартами "нижче плінтуса", одночасно дивуюсь і тій юрмі у гламурних шатах, і тим чоловікам, які кривляються перед цією юрмою на сцені.

Юрма - це така психологічна структура, яка навіть не усвідомлюючи того, може дозволити плювати собі в обличчя - і при цьому буде отримувати задоволення. Такий собі масовий психоз.

Я

Я - це я. Говорити про це краще на цій останній позиції. Моє "Я" буває різним. Воно погано переносить тисняву в маршрутках, ненавидить зради і підлості, губиться перед хамством, не завжди саме зопалу буває чемним.

Часом його хочеться засунути куди подалі. Але чим воно добре - тим, що має ось цей стерженьок, на якому наліплено кружечок і рисочку. Ось за цей стерженьок я його часом і поважаю.

Фото з сайтів telekritika.ua, sumno.com, vsiknygy.net.ua, nora-druk.com та ЖЖ antysyntez

powered by lun.ua