Дмитро Стус: Я не відчуваю себе прислужником Януковича

635
22 вересня 2010

Розмова з Дмитром Стусом була психологічно найскладніша на цьогорічному Форумі видавців. Фактично всі запитання інтернет-користувачів до сина Василя Стуса були жорсткими і образливими, і стосувалися однієї й тої самої теми: співпраця з владою.

Було складно навіть просто зачитати ці запитання в обличчя авторові книжки "Василь Стус: життя та творчість", незалежно від того, яке твоє особисте до них ставлення.

Окрім того, Дмитро розповів про плани розвитку видавництва "Факт", у якому він нещодавно очолив редакційну раду, а також - щодо планів з реформування гуманітарного сектору України.

Сашко: Бачив в УП фото, коли Ви йдете вітати Януковича з 60-річчям. У Вас такі добрі стосунки з ним? Ви підтримуєте його діяльність на посаді президента?

- Був на дні народження Віктора Федоровича, оскільки я - член гуманітарної ради, від якої я й вітав президента нашої країни. Був журналіст із Донецька, який мені був неприємний, тому я не відповів на запитання про подарунок. А подарував я свою книжку.

Привітав президента з днем народження, побажав сильної опозиції, якої зараз нема, бо вважаю його сильною людиною, і якби ми мали сьогодні сильну опозицію, думаю, від цього вся країна б виграла. На жаль, цього сьогодні немає.

Юрій: У вас що - безвихідь? Нема на що жити? Бо як інакше пояснити вашу "дружбу з драконом".

- Знаєте, з драконом я мрію товаришувати. А якщо йдеться про президента: ми живемо в країні, де сім років ніхто не міг дати раду музею Тараса Шевченка в Каневі. За все треба відповідати нашим політикам. Народ зробив свій вибір, і ми маємо жити далі.

У мене є сподівання, що ті 19 років, які ми прожили поза культурним простором, таки залишилися позаду. І ми або ввійдемо в площину культури, або остаточно станемо культурною колонією більш цивілізованих країн і втратимо себе.

Сьогодні завойовувати країну нікому не треба, це економічно недоцільно і невигідно, сьогодні в світі існує передусім конкуренція культур. Ми ж на сьогоднішній день мало чим відрізняємося від якоїсь африканської країни.

Треба працювати, це мій свідомий вибір, мені за нього не соромно.

Gregor: Пане Дмитре, як воно бути сином геніального поета і прислужником Януковича?

- Я дуже люблю запитання, які ховаються під псевдонімами. Це фішка УП, за що я її "дуже ціную".

Я себе так не відчуваю. Якщо люди так вважають, це їх право, не маю наміру їх переконувати. А щодо сина поета: у мене ніколи не було вибору, я таким народився, таким живу.

20 років я займався спадщиною Василя Стуса майже без допомоги держави і сьогодні творчість Василя Стуса представлена в Україні значно краще, ніж будь-кого іншого з його покоління. А в 1989 про поета Василя Стуса знали одиниці.

В якомусь із інтерв'ю Ви згадували, що Ваш батько вимагав від навколишніх повної досконалості. Зважаючи на це, як думаєте, він засудив би таку співпрацю з владою?

Батько жив по максимуму і мав право вимагати цього від інших. Він міг щось говорити і закидати Івану Дзюбі, але я не думаю, що хтось із сучасних журналістів має право це повторювати. Це право треба заслужити. А жити в суспільстві максималістів було б дуже некомфортно всім.

У гуманітарній раді є багато людей, яких я поважаю, зокрема, Борис Олійник, Семен Глушман, Олександр Мартиненко тощо. І що значить "співпраця з владою"?

Україна довгі роки виборювала незалежність і коли нарешті стала незалежною, то співпрацювати з владою стало соромно? Даруйте, але тут щось не в'яжеться. Я вважаю, що якщо бодай чимось можу допомогти в розбудові культурного простору України, то мушу це робити. Все. Крапка.

Мене приємно вражає, як всі мовчали, коли в 2005-му було закрито за непотрібністю створений за рік до того під патронатом Віктора Ющенка і В'ячеслава Кириленка Гуманітарний центр Василя Стуса.

Так само мовчить загал, хоч гине журнал "Сучасність", який той самий Кириленко відмовився фінансувати, хоча чимало говорив про його знаковість і важливість для України.

Та й чи варто себе обманювати? Сьогодні без підтримки держави культурний простір України розбудувати неможливо.

Чомусь багато хто говорить про якийсь уявний мій компроміс. Я цього не відчуваю. Я працюю. Ніколи особливо не цікавився політикою, бо це не мій простір, я не є членом жодної політичної партії. Останнє, куди мене приймали, був комсомол в Радянському Союзі, я тоді в технікумі вчився.

Відтак у мене природно немає жодних зобов'язань перед жодними політичними силами. Та й на минулі вибори я не ходив, бо там не було нікого, кого б я беззастережно підтримував. Проте люди моєї країни зробили вибір. Якщо ми говоримо про демократію, то давайте бути послідовними. Є усвідомлена необхідність творити наш світ і розбудовувати наш простір.

Але тоді конкретне запитання: Ваш батько міг би увійти до гуманітарної ради, враховуючи його максималізм?

- Ви думаєте, що я Господь Бог, чи що я можу говорити від імені Василя Стуса? Він жив у своєму реальному світі, де робив свої вибори. Для когось вони комфортні, для когось некомфортні, але він так жив. І був, на жаль, абсолютно невідомий своєму народу.

Репліка з залу: Але ж він не міг би!

- Мене турбує не політика, мене турбує культура. Ми викинуті за культурний світовий простір, давайте щось робити разом, а не уявляти хто і як би себе зараз поводив і який вибір робив. Якщо хтось вважає, що треба захищати країну, в якій 5 років ніхто ні за що не відповідав, то я в такій жити не хочу.

Тринадцятий: Чверть століття тому Ваш батько віддав життя за Україну, протестуючи проти свавілля комуністичної влади, поліцейської держави, авторитарного режиму Радянського Союзу.

Наразі В.Ф.Янукович зі своїм оточенням роблять усе можливе, щоб відновити суспільно-політичний лад, що існував у Радянському Союзі. Чи не вважаєте Ви, що своєю поведінкою, своїми вчинками, підтримуючи дії керівництва держави, Ви перекреслюєте усі звершення свого батька?

- Ваш користувач навіть Сталіна переплюнув. Там "Син за батька не відповідає", а тут син може перекреслити всі досягнення. Це смішно й не надто розумно.

Спілкуєтеся із Тарасом Чорноволом?

- Я його поважаю. Ми ніколи не були друзями, але ми знайомі: колись газета "День" нас разом запрошувала на інтерв'ю.

Тарас політик, він робить політичні вибори. Я політикою ніколи не займався. Але в нашій державі чомусь все зводиться до політики. Здається, це почалося ще з 95 року, коли бізнес і політика були зациклені одне на одному, а все інше просто винесли за дужки.

Ми всі в цьому винні, ми це дозволили. Тому зараз нас всіх втягують в політичні дискусії. А на моє буття політика не впливає. Якщо є вибір: іти на політичний мітинг чи зустрітися з коханою жінкою, то я проведу час з коханою.

Ігор: Влітку бачив досить випадково декілька кадрів з фільму про Януковича, там був Дмитро Стус.

- До мене підійшли журналісти і запитали, що треба зробити у культурній сфері нинішньому президенту? Я дав відповідь, це ввійшло у фільм.

25: Как вы относитесь к "багине" Юлии Тимошенко?

- Юлія Володимирівна - жінка, тому не хочу різко про неї говорити. Але я вважав і вважаю, що якби перемогла вона, то це було б найбільшою бідою для України.

Ірина: Дмитре, як Вам живеться в "новій країні"???

- Як і жилося. Я люблю свою дружину, я люблю своїх дітей.

Пройшло кілька місяців, як Ви потрапили до цієї гуманітарної ради. За цей час що вдалося зробити, крім відкриття комплексу в Каневі?

- Моєї заслуги у тому проекті дуже мало, то заслуга Лариси Скорик. Зараз закінчується обговорення концепції закону про суспільне радіо й суспільне телебачення. Днями буде останній диспут у Львові.

Думаю, найближчим часом суспільне телебачення та радіо в Україні будуть. Інша річ, що поки наше суспільне радіо й телебачення мало будуть залежати від суспільства. Бо немає механізму впливу суспільства на владу, немає за великим рахунком громадянського суспільства...

Існують складнощі зі створення наглядової ради. Проте мені здається, що суспільне телебачення крок уперед порівняно з державним. Маю надію, що менше буде політичних ток-шоу, натомість більше говоритимуть про історію й землю України.

Зараз трішки допомагаю в організації відзначення 110-ї річниці Івана Семеновича Козловського та співпрацюю з людьми, які хочуть створити в його Мар'янівці сцену, на якій співатимуть кращі співаки світу. Якщо це вдасться, я буду дуже втішений.

Для мене Іван Козловський співак знаковий. Дуже прикро, що росіяни його цінували і цінують більше, ніж ми. На жаль, дехто з українців навіть з Козловського хочуть отримати особисту матеріальну вигоду.

Є певні проекти із Острозькою академією, де нині працює отець Рафаїл Туркуняк і де створено лабораторію перекладу сакральних текстів. Молодий дослідник Якубович переклав українською повний текст Корану, отець Рафаїл готує паралельні видання Біблії.

Отець Туркуняк, певно, єдина людина в Україні, яка володіє всіма мертвими мовами. Можливо, вдасться зробити його школу, щоб він після себе залишив 4-5 осіб, які б так само знали всі мертві мови. Бо Україна сьогодні цього не має, ми, на жаль, настільки культурна нація, що поки навіть потреби в цьому не відчуваємо.

Я все ще маю надію, що вдасться запустити електронний проект, який би перевів у цифру всі українські твори, музику, кіно, фонди музеїв. Щоб будь-який мешканець України міг в інтернеті знайти будь-що з нашої класичної спадщини.

Про цей проект ми з Ганною Миколаївною Герман багато говорили, щось пробуємо зрушити з місця, але сила інерції надто велика. На жаль, мало хто усвідомлює необхідність "посадити в неті дерево" української культури. Я мрію бути причетним до такого створення культурної матриці України, бо без цього я не бачу жодних перспектив у нашої держави.

Ми маємо звести всі регіони докупи через гуманітарну сферу, щоб ми нарешті почали один одного розуміти. Так само зараз працюємо над концепцією гуманітарного розвитку України. Але про неї говорити ще зарано, хоча необхідність її давно очевидна.

Чому Ви засуджували використання віршів вашого батька у виставі "Український буржуазний націоналіст" Галини Тельнюк?

- Мені б найменше хотілося повертатися до теми "УБН". Просто ідея цієї вистави була пов'язана з людиною, яка була для мене однією з найсвітліших у цьому світі. Мова про Зенона Красівського.

Коли ми з головним режисером вистави Мирославом Гринишиним не знайшли спільної мови, він мені пообіцяв, що покаже свою версію сценарію друзям покійного Красівського, зокрема подружжю Калинців, але своєї обіцянки не дотримав. І коли під час прем'єри у Львові пані Ірина Калинець була обурена окремими трактовками, я природно став на її бік.

Тобто, конфлікт був саме з режисером, а не з сестрами Тельнюк? Адже пізніше Ви з ними робили певні проекти?

- Так, саме з режисером. З сестрами ми потім робили "Стусове коло", хоча перед тим кілька років не спілкувалися. Але ми ж не можемо ходити і плекати в собі ненависть.

Олег: Де працює Ваш син?

- Старший син працював у фірмі, яка розробляє електроніку для іноземних автомобілів, а зараз перейшов (бо не бачив там прогресу для себе) займатися програмуванням до американської фірми, яка розробляє мобільні телефони. А менший - вивчає економічну кібернетику.

Viktor: Віктор Ткаченко. Пане Дмитре, чотири місяці воюю з київською владою, щоб та виконала рішення Київради щодо правових оформлень скверу ім. Василя Стуса. В КМДА "мутять" і не хочуть ставити сквер на баланс. Потрібно збільшити тиск на них. Якщо це Вас цікавить, зв'яжіться зі мною: 050-81-33-770.

- Питання з київським сквером - звичайне українське питання. Це мало бути і буде недалеко від того місця, де стояв будинок Василя Стуса. Це перетин проспекту Перемоги і Кільцевої дороги в Києві.

Люди, які займалися в районі виділенням землі, спершу дали згоду інвесторам на виділення землі під забудову, а коли ті все оформили, почали з ними воювати, залучаючи до цього громадськість.

У принципі, сквер там треба робити, але все це замішано на політичних і фінансових інтересах. Я зустрічався з обома сторонами конфлікту і, здається, прогресу було досягнуто. А чому ті, хто активно воював за сквер, нічого не роблять - питання не до мене.

Перед кожними виборами говорять про сквер, між ними про нього не згадують, але ж тепер ми теж перед виборами...

Журнал "Київська Русь", за моїми спостереженнями, став менше популярним, навіть письменники стали про нього менше говорити. З чим це пов'язано?

- Навпаки, інтерес до журналу зріс. Ми свідомо переорієнтувалися на молодь, бо, як я вважаю, вона набагато цікавіша, ніж розкручені письменники. Це не обов'язково молодь за паспортом - люди, які дебютують, яким є що сказати.

Суб'єктивно: більшість наших письменників втікають від викликів сьогодення, тікають у вигадку. Люди ж, які цього не зауважують, кажуть: мені ці автори цікавіші.

А гонорари ми платили тільки перші 3-4 числа. Зараз же у нас є сайт, куди приходить дуже багато відгуків. Ось цього року, фактично от зараз, ми виставляємося і починаємо продавати не тільки за передплатою, і не тільки на таких виставках, а за електронними каталогами.

Якщо раніше це була тільки Німеччина, Канада, Росія, то тепер додається ще кілька країн, у які ми в електронному чи іншому форматі потрапляємо в бібліотеки.

Криза вдарила по журналу. Минулорічні числа ми видали до травня, а от тільки зараз вийшли дві цьогорічні книги. Чомусь поки передплатники нас терплять. Їх небагато, але ми ними дорожимо. Тому - менше розмов, бо всі знають, що це непросто.

фф: Класна трубка! Який табак полюбляєте?

- Я люблю суміші. У цей момент курю "Клан", бо він з найдешевших. Дуже мені подобаються гарні, якісні тютюни, але давайте зупинимося на "Клані".

Ви маєте на увазі не такі суміші, які полюбляє курити Іздрик?

- Ні, суміші з різних сортів тютюну.

Ви тепер одна із впливових осіб у видавництві "Факт". Як офіційно називається Ваша посада?

- Я - голова редакційної ради при видавництві "Факт". Після хвороби головного редактора "Факту" Леоніда Петровича Фінкельштейна мене попросили консультувати редакційну політику видавництва.

Співпрацюючи з "Фактом", ми видаємо Василя Стуса вже років сім, і видавництво не байдуже мені, я погодився. З того, що ми пропонували, ще нічого не втілено.

За моїми розрахунками, з якими видавці можуть не погодитися, 92-95% українських видавців - це банкроти (які перебувають або на межі банкротства, або у них немає вільних коштів). Але ж все одно треба щось робити. "Факт", за великим рахунком, це Оксана Забужко плюс проекти, пов'язані з ім'ям Василя Стуса. Зараз думаємо про запуск дитячої серії.

Тобто, ви не маєте частки в статутному капіталі?

- Крім того, що видавництво винне мені, як для мене, дуже велику суму грошей, ні.

Якісь зміни відбулися в структурі власності видавництва?

- Я не знаю, мене це не обходить. Мене цікавлять творчі питання. От зараз у мене є пропозиції видавати Стуса в інших видавництвах. Ми поговорили з дирекцією: я не думаю, що достойно, гідно, коли комусь дуже погано, брати і йти в інше місце. Принаймні, я та видавці все ще сподіваємося, що ми будемо працювати разом.

Як зміниться редакційна політика від Вашого керівництва?

- Це не є керівництво - я даю поради. Бачите, тепер більшість видавців видають авторів за їхні гроші. Це реалії, ми до них можемо як завгодно ставитися. Все залежить від того, чи будуть можливості взяти кредити - це на сьогодні дуже обмежено, м'яко кажучи. Чи можна буде ці проекти запустити?

Одна з наших ідей - просування тих молодих авторів, яких ми знаходимо завдяки "Київській Русі". Кожен наш номер - це 2-3 книжки. Так було і так є, я пишаюся цим досягненням. Щоб ми просто почали робити бібліотеку "Київської Русі" з кращих авторів.

Ми плануємо видати кращого прозаїка за півтора року, кращого поета (кажу "за півтора року", бо де-факто минулий рік і цей збігаються в одне). Ну й, думаю, будемо продовжувати розкручувати своїх авторів. Поки це - намагання вистрибнути зі штанів, хоча шанси є.

Свирид: Пане Дмитре, видавництво "Факт" опинилось у ваших руках випадково, просто збіг обставин? Чи ви до того свідомо і планомірно йшли?

- Ці руки ще жодного видавництва не брали. Але мати видавництво - це нині великий клопіт. У видавництва є засновники, люди, які туди вкладають гроші, які шукають гроші, але яким треба кілька напрямків визначити і провести. Вони мене просять їх проконсультувати. Це все.

Чи очікуєте Ви державної підтримки Вашого видавництва?

- Я вважаю нижче власної гідності ставити запитання про Василя Стуса, про підтримку, хоча не приховуватиму, кілька днів тому запросила Ганна Миколаївна і поставила переді мною питання, чому я не сказав: "Давайте подумаємо, як відзначити 25 роковини з дня смерті". Це має йти від влади чи від людей, а не від мене.

Переважна більшість наших політиків, потрапляючи у владні структури, вирішують свої питання. Реагувати на це можу тільки таким чином, що сам я ці питання не ставлю. Бо Козловський - це не моє питання, це світової слави співак, який до України має безпосереднє відношення, і мені не соромно іти за нього просити. А Стус зараз доступний всім, більшість його творів викладено в інтернеті.

Але якби прийшло до Вашого видавництва державне замовлення на багатотомне видання української класики - ви би відмовлялись із принципу?

- Зараз у Держкомтелерадіо, наскільки я знаю, не дуже розумна політика орієнтуватися на так звані державні видавництва, які ледь животіють (крім "Либідь"), пріоритетно їх підтримувати. Але сьогодні не можна взяти якийсь один культурний проект, наприклад, видати Шевченка, Стуса, Франка. Це не вплине на загальну ситуацію. Тут треба впроваджувати цілу культурну програму.

Про це вже ведеться мова на тій же гуманітарній раді, зараз займаємося розробкою концепції гуманітарного розвитку країни, яка потім буде проходити різні етапи. Я бачу в основі цього процес переведення в цифру, щоб видавець міг потім брати і видавати за свій кошт всю українську музику, яку мали видати ще 20 років тому, все українське кіно, живопис, скульптуру.

Це шалені кошти. Думаю, що у бідній, у шалено бідній країні робити це неможливо і неправильно.

Пілігрім: Дмитре Васильовичу, а чи Ви читали десь про комунікативну лірику Василя Семеновича?))

- Що зараз вкладають у поняття "комунікативна лірика"? Не знаю.

powered by lun.ua