Ганна Яблонська. Ангел нової п’єси

246
26 січня 2011

Її літак приземлився в аеропорту за 20 хвилин до вибуху. Востаннє Аня зателефонувала друзям о 16.05, сказала, що прилетіла і перебуває у літаку. Більше до телефону ніхто не підходив. Організатори премії відтягували нагородження українки, сподіваючись, що вона ось-ось з'явиться.

Чоловік Ганни деякий час марно намагався додзвонитися на її мобільний. А коли нарешті слухавку підняли, то якийсь чоловік (певно, співробітник спецслужб) сказав: "Ані немає".

Люди, що знали Ганну, кажуть: те, що трапиться, вона передчувала. Про це свідчать і останні записи у блозі. На своїй сторінці у Живому журналі вона лишила доволі песимістичний пост: "Мені здається, в мене лишилося дуже мало часу".

 

Знайомі кажуть, у дівчини була сильна інтуїція. Вона часто думала про те, що вже встигла зробити та поспішала жити. Ще трохи - і її талант розкрився повною мірою.

У Яблонської залишився чоловік, мала дитина та безліч незакінчених п'єс.

"Ганні було лише 29 років, в цьому році мало б виповнитися 30. Перші ж її п'єси привертали увагу. Знаєте, буває постановка голосу від природи, так у неї від природи було драматургічне письмо", - розповіла драматург, керівник проекту ТЕАТР.DOC Олена Греміна.

Відомий російський театральний критик Павло Руднєв так писав про Аню Яблонську:

"Драматург Ганна Яблонська - це особливе ім'я в російськомовній новій п'єсі. Одеситка за місцем проживання, вона як людина сучасна, на щастя, позбавлена дурного одестиства в стилі письма і світогляду. Російський автор на українській землі. Затребуваний, визнаний, увінчаний преміями у віддаленій метрополії і навряд чи помічений в українському театральному середовищі. Яблонська - одна з найважливіших представниць жіночої лінії в новій російській драмі".

 

Видавці кажуть, Ганну почали друкувати досить рано. З 15 років. Тоді юна поетеса виборола в своєму рідному місті друге місце у конкурсі "Міс преса". Нагородою був стрибок з парашутом.

"У віршах вона відбулася, це було видно, тому що не треба багато писати віршів, щоб було видно, що людина може сприймати цю реальність у такому віці, в якому вона була, займалася досить серйозними жанрами, тому що драматургія - це набагато серйозніше, ніж писати розповіді чи романи", - зауважила подруга Яблонської Євгенія Краснояр.

Вірш, який Аня опублікувала у своєму ЖЖ в останньому записі за 21 січня 2011-го року:

"Дождь и другие явления химии и природы
Смотришь на эти вещи и думаешь что все изменится
Надеешься, что дождь воздейсвует как перекись водорода -
Дождем заливаешь рану и ждешь когда рана вспенится
Каких-нибудь знаков требуешь от дерева и небосвода
Считаешь количество кошек, исчезнувших в подворотне
Крики кукушек и чаек, ждешь у моря погоды
Решаешь что наверное - завтра, если уж не сегодня
Бухгалтерия погрязла в хаосе, грусти, противоречиях
Одни и те же приметы всегда означают разное
Закономерности иллюзорны. Дождь идет бесконечно.
Скоро какой-нибудь праздник. Праздники надо праздновать."

Після віршів Яблонська захопилася драматургією, встигла написати 10 п'єс та отримала безліч нагород.

 

"Драматург Ганна Яблонська (Ганна Машутіна) була однією з найталановитіших у середовищі сучасних драматургів. Писала п'єси вона останні шість років, і буквально кожен її текст викликав ті чи інші вібрації в театральному середовищі. Їй завжди щастило на премії - від її першої нагороди "Євразія" за "Монодіалоги" до останньої, від журналу "Мистецтво кіно", яку вона так і не отримала", - написав театральний критик Павло Руднєв.

"В останні роки театр віддав їй належне: у неї було багато постановок у різних містах Росії: "Десь і біля", "Відеокамера", "Сімейні сцени". І загинула вона на зльоті, написавши найкращий, найточніший свій текст - п'єсу "Язичники", жорстоку драму про кризу віри у сучасної людини. Про нашу фатальну розгубленість в питаннях віри і про крайнощі в пошуку індивідуального спасіння", - додав він.

За словами Руднєва, Яблонська була "камертоном, натхненником жіночої лінії в новій російській драмі".

"При тому, що ця жіноча сфера сучасної російської драми - жорстока і сувора, несентиментальна і ножова. Жінка на стежці війни, сталева лірика. Але її головна властивість: як би не складалися події, все одно депресивний, дегуманізований світ вивернеться, як падаюча кішка, і твердо приземлиться на лапи. У Яблонської було чудове почуття драматичної напруги з рідкісним для сучасної культури умінням наполягти на фінальному позитиві, фінальній перемозі життя над смертю. Вона гостро відчувала сучасність, вміла почути і утримати її мову, її пульс", - зазначив критик.

 

"Парадокс її долі в тому, що, будучи громадянкою України, вона була зовсім не затребуваною українським театром - так само, як і її одноплемінники Наталія Ворожбит і Максим Курочкін. Нехай тепер українському театру, який вибирає завжди легких, елементарних, бульварних драматургів у свій репертуар, буде соромно. Москва, російська театральна система, конкурсна інфраструктура прийняла і оцінила драматурга Ганну Яблонську, допомогла їй вирости у велику творчу особистість. І вона страшенно соромилася своєї московської слави, була страшно вдячна і не вірила у свій успіх, мовби вибачалася за нього. Вона взагалі завжди соромилася своїх удач, ховала очі, коли хвалили. Вона завжди ніби не вірила, що Москва так легко її приймає, розуміє, провінціалку, іногородню, іноземку. Страшне місто Москва, тепер таке сумне в її долі, чомусь їй благоволило, хоча не повинно було, за всіма законами не повинно. У ній була сором'язливість провінціалки", - написав Руднєв.

"Справжня красуня, білосніжка, але красива такою простою, не удаваною красою. Її любили абсолютно всі, хто знав. Проклята доля, вона забрала у нас ангела нової п'єси", - додав він.

Так про Ганну Яблонську каже драматург Наталія Ворожбит:

"Було відчуття по-справжньому близької людини - за духом, за всім. Був якийсь зв'язок. Списувалися, дзвонили одна одній. Вона в Одесі, я в Києві - і знала я, що є така Аня: прекрасна, талановита. Це гріло і радувало. У нас доньки одного віку. Вона дуже не любила кудись їхати. Пам'ятаю, я її переконувала: "Аня, ну кинь, ти ж крута, сучасна мама - ти повинна робити кар'єру". У неї була паніка".

 

"Я зараз тільки про це думаю. Там родина дуже гарна, гармонійна, весела. При тому що сама Аня була глибока, з трагічним - як у будь-якого, напевно, художника - світоглядом. У нас були плани разом працювати далі, я робила якийсь новий проект, збиралася її кликати. Якось склалося, що тут поки не дуже їй було чим зайнятися. Вона друкувалася в якихось журналах, але не як драматург - скоріше як поет. Вся робота була в Москві - і в мене, і в неї. Кажуть, вона одна загинула цього літака. Як так? Чому? Де вона там забарилася?", - додала Ворожбит.

У маленькій квартирі Яблонської в центрі Одеси залишилися десятки недописаних творів. Один із них, під назвою "Голка", незадовго до смерті вона передала місцевим режисерам. За місяць за ним поставлять виставу на згадку про одеситку, котра загинула в московському теракті.

За матеріалами Openspace.ru, Таймер Одессы, Известия, Вести.ру, Комсомольської правди в Україні та "Нового каналу"

Фото Openspace.ru, bebaka.livejournal.com, Вести.ру, Таймер Одессы

powered by lun.ua