Женев’єв Фресс: "Фемінізм" - навіки прокляте слово

108
16 березня 2011

Присвячується Азарову

Женев'єв Фресс (Geneviève Fraisse) - одна з найвизначніших філософок сучасної Франції, дослідниця історії та філософії фемінізму. Вона стояла біля витоків феміністичного руху у Франції. Вона відкрила походження поняття "фемінізм" і деформації його смислу.

Крім науки, Женев'єв Фресс має солідний досвід роботи у владі. Вона обіймала функції міжвідомчого уповноваженого з прав жінок (1997-1998), була депутатом Європарламенту (1999-2004) та незалежним членом Єдиної Європейської лівої партії/Північноєвропейської лівої партії зелених. З 2004 року Женев'єв Фресс працює продюсером на радіостанції France Culture.

Про 8 березня

- У сьогоденній Україні  8 березня традиційно сприймають як свято жіночності...

- Так, це як у Франції День Матері.

Протягом 1970-х років феміністичний рух, до якого я належу, доклав чимало зусиль для розвитку 8 березня. У нас цей день не називають святом, на відміну від України. Це просто День.

Але був період, коли відзначання дня 8 березня вважалося застарілою звичкою. Але протягом останніх років 8 березня знову набирає обертів.

Наприклад, у "Le Monde" 8 березня весь номер був присвячений Дню жінок. Статті на цю тему були чи не на кожній сторінці. Окрему увагу звернули на питання професійної гендерної рівності - це важлива тема дискусій у 2011 році.

Щоправда, у Франції цей день досі називають Днем жінки. Зараз дуже багато про це сперечаються - День жінки чи День жінок? Тобто з одного боку маємо однину, де постає ніби такий образ Вічної жінки, Вічної жіночності.

А з іншого боку маємо множину, і тому повинні говорити про рівність прав, професійну рівність, право на аборт, контрацепцію, бідність жінок. Ці проблеми дуже актуальні в сьогоднішній Франції. Та і в Україні також, я думаю.

 

Про гендерну дискримінацію

- У Франції існують закони, які забезпечують паритет, але все одно феміністки говорять про дискримінацію.

- Існує тисяча і один спосіб обійти правила. Зокрема платні способи.

- За що платять?

- Платять штрафи за недостатньо кількість жінок-працівників. Але є підприємства, яким простіше купити собі це право порушувати закон.

Нерівність є і по вертикалі, і по горизонталі.

По вертикалі існує "скляна стеля", по горизонталі існують різні зарплати для працівників однієї кваліфікації, але різних статей.

- То винні тільки працедавці?

- Ні, тут ціла низка актантів. Працедавці, жінки, в яких забракло амбіцій, їхні партнери, котрі проти продовження кар'єри. Професійна нерівність у Франції процвітає.

- В Україні часто можна почути думку, що дискримінація, нерівна оплата праці тощо -це все винятково провина жінки. Мовляв, існують всі потрібні закони, і жінка, котра скаржиться на дискримінацію, сама винна і робить із себе жертву.

- Якщо жінка жертва дискримінації, то це ще не означає, що вона - пасивна сторона.

Наприклад, у Франції жінки часто стають жертвами насильства. Кожні 2,5 днів у Франції від домашнього насильства помирає одна жінка. Причому, чоловіків від домашнього насильства помирає значно менше - таких жертв майже немає. Тобто ситуація не симетрична - страждають переважно жінки.

Тобто, з одного боку, потрібно визнати, що є жертви, яких експлуатують, над якими знущаються. З іншого боку, необхідно пам'ятати, що жінки мають бути творцями своєї історії.

Дивіться, закони у Франції після двох століть демократії розвивалися в бік набуття громадянами нових прав. Протягом 20 століття відбулися дуже відчутні зміни. Права жінки - чудова ілюстрація.

З одного боку, жінки боролися за право на владу, на присутність у органах влади. З іншого боку, боролися за рівноправ'я в родині. Тут і незалежність жінки від чоловіка, і рівність батька та матері, і рівність в питанням спадщини тощо. Тепер всі ці сфери врегульовані цілим арсеналом законів. Ще у 1980-90-х я би цього не сказала.

Але законів недостатньо.

- Чого бракує?

- Бракує того ж, чого бракує Декларації прав людини. Є декларація, але де проголошені там цінності?

Бракує виконання законів. Саме тому я говорила про жінку-жертву та жінку-активного творця своєї історії.

 

Все це стосується насамперед питань жіночої ініціативи. А ще мені дуже подобається слово, яке придумали українські феміністки - "офензива". Я точно запозичу його та використаю в Парижі під час дебатів у суботу 12 березня.

Слово "офензива" має стільки відтінків смислу! Це не війна. Це активна діяльність. Це динамічність. Це усвідомлення того, що пасивність означає відсутність руху та змін. А рух означає наявність активних учасників процесу.

Про фемінізм

- Пересічні українки, мені здається, дещо бояться слова "фемінізм", а що вже говорити про офензиву. А як із цим Франції? Та й взагалі - звідки цей страх?

- У Франції так само. З другої половини 19 століття це слово рідко сприймають спокійно. Слово "фемінізм" ніби навіки прокляте. Його значення пов'язують із поняттям "війна". Проблема в тому, що кожна жінка співіснує з чоловіками. Навіть якщо вона гомосексуальна.

Тобто "фемінізм" означає боротьбу з гнобителем-чоловіком. Навіть у тому випадку, якщо цей гнобитель живе зовсім поруч і ділить із жінкою ліжко, кухню тощо. Це нелегко.

До речі, я першовідкривач походження та першоджерела слова "фемінізм". Цей неологізм виник у французькій мові, він має медичне походження. Так називали хлопців, у яких внаслідок туберкульозу припинився процес фізіологічного дорослішання. Слово "фемінізм" первинно позначало хлопців, які ніколи не стануть чоловіками. Тобто представників чоловічої статі, котрі мають ознаки жіночої статі.

З політичної точки зору все навпаки - ідеться про представниць жіночої статі, котрі мають ознаки чоловічої статі.

Виходить, що страх слова "фемінізм" пов'язаний із екзистенційним страхом змішання статей. Розумієте, визнання та прийняття слова "фемінізм" у сучасному суспільстві вже означало би настання рівності.

- Це стосується всього світу?

- Ні, зокрема це стосується Франції. В світі є країни, де слово "фемінізм" сприймають нормально. Я маю на увазі англосаксонські країни - Велику Бритацію, США...

Про домогосподарок

- Існує ще й своєрідний стереотип-протилежність усім ідеям фемінізму - домогосподарка. Сьогодні, здається, це символ залежності жінки від чоловіка.

- Я би це назвала не залежністю, а несамостійністю.

Тобто жінки-домогосподарки зовсім не мають автономності. Якщо в них проблеми в родинному житті та не клеяться взаємини з чоловіком, то вони все одно не можуть наважитися піти від чоловіка.

Навіть якщо жінка-домогосподарка захоче чинити опір і постати проти свого пригніченого становища - вона не зможе. У неї для цього просто немає засобів - немає роботи, немає грошей.

- І це при тому, що домогосподарки працюють чимало годин на день і, відповідно, на тиждень.

- Про все це багато говорили у Франції 90-х. Тоді ми хотіли оприявнити жіночу роботу, що зазвичай лишається невидимою, тобто домашню роботу - прання, готування, прасування...

Але тут існує  неподоланна проблема. Цю роботу неможливо  точно вирахувати, за неї неможливо  платити зарплату. Ніхто не зміг розрахувати, як цей вид роботи треба  оплачувати.

Сьогодні у  Франції про це говорять іронічно. Мовляв, щороку жінка виграє декілька хвилин у розподілі домашньої роботи. Жінка досі виконує більшість домашніх робіт. Зате протягом останніх років дуже змінилося те, як чоловіки займаються дітьми.

- Як змінилася сучасна  родина, якщо порівнювати з родиною 60-х, 80-х? Напевно, на її розвиток вплинуло чимало факторів - наприклад, легалізація абортів, оральної контрацепції.

- Оральна контрацепція перш за все вплинула на життя жінки, а вже потім - на зміну моделі родини. Це була справжня революція. В 20 столітті програли чимало революцій, але цю революцію ми виграли.

На життя родини також вплинуло прийняття моделі, де дитину виховує тільки хтось один з батьків. У 60-ті розлучення ще вважалося  таким собі травматичним стигматом... А сьогодні нормально приймають думку про те, що подружжя - це тимчасовий союз. Людина може мати декілька таких союзів. А може мати й всього один - тут кожному своє.

Протягом останніх років шлюб набув нової властивості  - це мобільність. 

- Невже тільки позитивні  зміни та тільки позитивна мобільність? 

Досі лишається  відкритим запитання: хто сидітиме вдома з дітьми? А ще - хто  народжуватиме дітей? Чи робитиме це сама жінка, чи сурогатна матір?  

Сьогодні в  Європі спостерігаємо побічні ефекти контрацепції. Після 35 років жінці не так легко завагітніти та народити. Про все це потрібно говорити вголос. 

Материнство як проституція

- Сьогодні  здається, що рішення  народжувати / не народжувати  приймає лише жінка, та ще й практично  одноосібно. Ви згодні? 

- Це дуже важливе  запитання. Жінки продовжують народжувати дітей. І вони це роблять практично попри волю чоловіків.  

Щоб краще розібратись  у ситуації, давайте порівняємо проблеми материнства та дітонародження з  проблемами проституції. 

Давайте не будемо говорити про моральні та фінансові аспекти. Зосередимося лише на проблемах статей.  

І там, і там  одна стать користається послугами, інша стать надає ці послуги своїм тілом. 

 

Дивіться, проституція  - переважно жіноча сфера. Немає  симетричного утворення чоловічої  проституції. Тобто є, але їх не можна порівнювати.  

Так само - материнство  та контрацепція. Це чудово видно з нинішніх суперечок навколо легалізації сурогатного материнства у Франції. Досі величезна кількість людей вважає сурогатне материнство торгівлею тілом. 

Треба покласти всі карти на стіл і розібратися, що таке право на материнство. Жінки завжди мали право стати матір'ю. Але сьогодні вони мають право не ставати матір'ю. Ми живемо в демократичному суспільстві, і це право необхідно обговорити. 

- Які аспекти потребують обговорення? 

- А чому не існує  чоловічої контрацепції?  

- Складно відповісти... 

- Навпаки - відповідь  дуже проста. Для чоловіків контрацепція означає кастрацію. Вони ніби втрачають  свою чоловічу силу, мужність. 

Але в демократичному суспільстві повинна була б існувати рівність контрацепції. Бо чоловіки скаржаться, що жінки народжують дітей попри їхню волю, скаржаться, що потім доводиться платити аліменти.  

Ну то чому б  не надати чоловікам таку ж можливість контрацепції, яку дають оральні  контрацептиви жінкам? 

- Але якщо жінка народжує дитину попри бажання чоловіка, часто вона виховує дитину сама, оскільки батько відмовляється від дитини. 

- Хоча навіть якщо в дитини є двоє батьків, чоловіки все одно легко можуть звільнитися  від потреби виховувати дитину.  

Жінка, яка виховує дитину сама, одразу отримує більше влади. Навіть якщо вона знаходиться в ситуації пригнічення чоловіком. Існує не лише влада гнобителів, але й влада пригнічених.  

Про жіночу бідність 

- Влада - це добре, але в Україні матерям, які самі вирощують дитину, не так і легко виростити ту дитину.  

- У Франції так  само. Частка жіночої бідності просто величезна! 

В моєму дитинстві  таких матерів називали дівчатами-матерями (fille-mère), потім - матерями-одначками (mère-célibataire). З часом, аби не стигматизувати жінку, створили термін "родина, в якій дитину виховує один з батьків" (famille monoparentale).  

Останній термін асексуальний. Він мав урівняти матерів  і батьків. Але він має побічні  ефекти. Він насправді лише приховав проблему. За цим терміном не видно, що насправді у 80% неповних родин дитину виховує саме матір. Саме ці родини складають більшість родин, що живуть за межею бідності.  

- Як  можна боротися з  цією ситуацією? 

- А чому жінки виховують дітей самі? Де поділися чоловіки-батьки цих дітей? Їх можна зобов'язати брати бодай фінансову участь у вихованні дитини.  

Про образ сучасної жінки 

- Сьогодні  в Україні можна  побачити чимало реклами, де використовують дуже відверті зображення жіночого тіла. Це можна  вважати проявом  дискримінації жінки? Звідки взагалі таке ставлення до жіночого тіла в рекламі? 

- Жінка - це розмінна монета.  

Наприклад, на рекламі, де поруч із машиною зображено  жінку, жінка також виступає як об'єкт продажу. Водночас жінка є і засобом  продажу.  

Так само і в  політичному житті. Наприклад, заборона носити хіджаб у школі. В дискусіях, які точаться на цю тему, жінок використали як розмінну монету для вирішення політичних проблем. Говорять про те, що жінка не повинна носити хіджаб, бо це її пригнічує, хоча насправді йдеться про зовсім інші речі.  

- І хто винен? Жінки самі дозволили так до себе ставитися? 

- Винне патріархальне  домінування.  

- Так що, чоловіки всього світу просто змовилися  між собою? 

- Всі суспільства  на світі - патріархальні. Звісно, жінки можуть сказати, що є і матріархальні суспільства. Але це неправда. Всі сучасні антропологи одностайно підтвердять - всі суспільства структуровані на основі патріархального домінування. 

 
Тут не варто  шукати причин. Це як існування багатих  і бідних - це просто закони капіталістичного світу. Так само гнобителі та пригнічені існують тому, що так влаштоване суспільство.  

Про це чудово написав  у 1783 році Шодерло де Лакло в тексті «Про жінок і їхнє виховання». Це блискучий феміністичний текст. У ньому констатують поразку жіночої статі, її слабкість, а також те, як і чому жінки самі на це погодилися. І в їхня згода - це ще й певні хитрощі.  

- А ще - площина для  виникнення низки  стереотипів. Наприклад, образи «справжньої жінки» та "справжнього чоловіка", де жінка втілює любов, ніжність, стриманість, жіночність, а чоловік є оплотом мужності та сили. Ці стереотипи досі існують? 

- Французька жінка  дуже вимоглива до своєї зовнішності. Навіть коли вона починає старішати, вона використовує низку засобів для того, щоб старішати красиво. 

Тобто жіноча увага  до своєї зовнішності - це не ілюзія. Це все ж таки відповідає дійсності.  

- Чи  не сприяє ця увага  до зовнішності перетворенню жінки на об'єкт, на розмінну монету, про яку ми говорили вище? 

- Я думаю, це питання  і особистого смаку, задоволення. Наприклад, у англосаксонських країнах ця тенденція менш виражена. 

Адже є не тільки настанови ринку споживання, але й бажання показувати себе, потяг до досконалості. 

Особисто я  можу навести саму себе як приклад. У мене було і є саме таке життя. Я багато подорожувала, одночасно  з цим працювала, займалася наукою, вирощувала дітей. 

Все це пов'язане  і з зовнішністю, з вимогами до власного зовнішнього вигляду. Хочеться гарно виглядати, гарно старішати, бути сучасною. Це складно. 

Свого часу я  на рік поїхала працювати в  США разом із 1-річною дитиною. Там всі дуже дивувалися, що я встигаю і займатися науковою роботою, і виховувати дитину, і стежити за зовнішністю. А ще треба було час від часу їздити до Франції, де на мене чекав чоловік.  

Навколо мене були колеги-жінки, котрі зовсім втратили смак до красивого одягу. Я дуже вирізнялася з-поміж них. Хоча мені здавалося, що я цілком нормальна і нічим не виділяюся - я ж робила, як вдома, поводила себе, як всі француженки. Саме в США я відчула себе справжньою француженкою - ніколи цього не очікувала. 

Коли я поверталася  до Франції, одна з моїх американських  колег сказала, що я їй довела, що можна займатися наукою та дітьми одночасно.  

- Які виклики жінкам сьогодні є найважливішими? 

- Це три запитання: 

Хто сидітиме вдома  з дітьми?

Хто буде при  владі?

Хто творитиме? 

А якщо говорити про всесвітній контекст, то теза тут  може бути тільки одна: дівчата повинні  ходити в школу та отримувати освіту. Тільки освіта уможливить перемогу. І  саме тому в багатьох країнах зовсім не займають жіночою освітою - для них це інструмент здійснення патріархального домінування. 

У розвинених країнах  дівчата мають вільний доступ до світи. В школі та в університеті дівчата зазвичай вчаться краще за хлопців. Жіночі поразки починаються потім - після народження першої дитини.

Фото ladepeche.fr, laurenthazgui.com, rencontres-et-debats-autrement.org та sandrinecellard.fr

powered by lun.ua