Найнезвичніші домівки українців: вагони, замки та монастирі

60
24 березня 2011

"Мій дім - моя фортеця". Виявляється, це прислів'я може носити не тільки переносний, а і буквальний характер. До прикладу, пенсіонери на Тернопільщині живуть у 500-річному замку, а викладач із цієї ж області облаштувався на старезному клені - його літня хатинка із каміном розташована на висоті 17 метрів.

Варто придивитися до найбільш незвичних осель і інших українців. Так, у столиці декілька десятків сімей, фактично поєднані із Свято-Троїцьким монастирем (Кітаєва Пустинь). За воротами монастиря стоїть ряд хатинок за парканом. На дверях вказані номера квартир, а поруч - дзвіночки.

До одного із храмів праворуч дотична трапезна, ліворуч - одноповерхова будівля із випраною білизною, що висить на мотузках. Одна із його мешканок Ольга розказує: "Після революції монастир порозганяли, а в нашому домі була конюшня, потім барак, потім зробили комуналки".

 

За її словами, життя у монастирі зовсім не райське. І справа зовсім не у тому, що не можна вішати випрану білизну, а у двері весь час заглядають сторонні: "Бувало і так, що приїздили хворі, біснуваті. Крик страшенний стояв. Але куди діватися вигнаним? Вони до найближчого помешкання, до нас, і стрибали. Атмосфера була дуже тяжка, часто сварилися, хворіли, я задихалася вночі, і ніхто не міг зрозуміти чому".

Про стосунки із монахами місцеві кажуть: "війна". Священики хотіли відтворити історичний вигляд міста, побудувати на місці квартир дзвіницю, проте суд програли.

Схожа ситуація трапилася і у містечку Чигирин (Черкаська область), де ведуться роботи по відновленню Троїцького монастиря. "Без усілякого приводу міліцію на нас нацьковують", - жаліються місцеві. В свою чергу, ігуменя Катерина каже, що монастир - святиня. "У нас тут лікують онкохворих, багато паломників, а ми у сараях живемо. Пропонуємо місцевим продати хати, але вони мало не у 10 разів підвищують ціну".

Львів'янка Марія живе у декількох метрах від жіночого монастиря (був заснований вкінці XVI століття) в одному із приміщень, відданих у 40-50-х роках минулого сторіччя звичайним громадянам.

На питання про те, чи мали місце у її житті якісь незвичайні події, жінка відповідає так: "Я не схиляюся до того, аби вірити у містику. Але надто багато збігається, надто багато відбувається нещасть із мешканцями. Багато хто у нашому домі розлучилися, у тому числі і я. Мій сусід був розумний, успішний чоловік, але раптом почав пити. Сусідка жаліється, що не може спати через гнітючу тривожність. Знайомі нещодавно купили невеличку хатинку у дворі, почали будівництво, і у них почалися проблеми. Падали стіни, рвалися труби, зламався новий камін".

Проте варто додати що, не дивлячись на гнітючу атмосферу, залишати квартири мешканці не поспішають - адже будівля знаходиться у самому центрі Львова.

У сучасному світі знайдеться невелика кількість людей, що можуть хизуватися: "Ми живемо у середньовічному замку". І до цієї купки аристократів і олігархів, волею долі, закралася родина звичайних селян. На Тернопільщині, у Микулинецькому замку, все своє життя прожила 77-річна Стефанія Болай. Її мати Анна була служницею в останньої власниці замку Юзефи Рей. Незадовго до революції графиня залишила рідні місця та заповіла улюбленій покоївці хатину, що знаходиться на території замку.

 

Чотири роки тому 51-річний Микола Сас з села Вишневчик на Хмельниччині вирішив побудувати хатину на дереві. Вчитель біології вирішив зробити собі "гніздо" для відпочинку, аби бути ближче до природи, спостерігати її. У якості "фундаменту" Микола використав 30-метровий клен. Саму будівлю розташував на висоті 17 метрів.

Оскільки будівництво відбувалося у заповіднику, майстер не використовував техніку, кожну колоду підіймав самотужки. Для додаткової безпеки він зміцнив дерево мотузками, і, за його розрахунками, воно може витримати до двох тонн ваги. На будівництво "дачі" він витратив два роки. У будинку з трьома рівнями є камін, бібліотека, балкон і навіть біо-туалет. Приміщення одночасно може вмістити 10 людей.  

Родина Яремчуків із Казатина прожила у залізничному вагоні 19 років. В купе провідника, Яремчуки обладнали кухню. Далі - спальня. Потім світлиця, далі - купе сина Анатолія. На місці туалету - холодильник та сховище для домашнього начиння. Виходило, що бігати за продуктами під час приготування обіду треба було через увесь вагон.

20-ту зиму Яремчуки вирішили пережити в орендованій квартирі, адже вагон почав суттєво "розклеюватися", став швидше охолоджуватися. Проте головним є те, що "Укрзалізниця" нарешті пообіцяла виділити родині нормальне житло.

Декілька сімей із Омська (РФ), робітники місцевого заводу з виробництва залізобетону, так само уже більше 20 років живуть у залізничних цистернах. Ще в СРСР керівництво заводу вирішило використати величезні діжки як житло для молодих спеціалістів. До цистерн провели холодну та гарячу воду, каналізацію та електрику. Пообіцяли побудувати гуртожиток, та настала криза.

Що стосується умов життя, то вони жахливі. Взимку його неможливо зігріти - температура підіймається максимум до 15 градусів. Влітку залізо нагрівається так, що до помешкання неможливо зайти. Місцева влада обіцяла допомогти із вирішенням проблеми.

 

У 1970-х роках у Португалії було побудовано справжній кам'яний будинок. Два валуни стали стінами, при чому в одній глибі видовбли отвір для басейну. Проте щастя на пагорбах серед вітряків, тривало не довго. Помешкання стало пам'яткою, і власники, не витримавши набридливих туристів, залишили оселю.

Не менш незвичайну але підземну оселю, побудували у Швейцарії. Ідея оселі у тому, що земля захищає від вітру, холоду, а інтер'єр всередині оселі передбачає можливість відійти від прямих кутів на стін - кімната може бути округлою.

Каїрське місто Мертвих дивує навіть тих туристів, які побували у різних куточках Африки. У столиці Єгипту, за неофіційною інформацією, близько 0,5 млн. осіб живуть на цвинтарі. Через житлову кризу мусульманське кладовище виявилося населеним. Уже декілька десятиліть біднота із сільських районів селиться у містких склепах. Якщо з'являються рідні загиблих, їх повідомляють, що "мешканці" просто охороняють могили.

Впродовж років цвинтар обжили. Тепер, він більше нагадує невеличке село із хатинками, деревами та кущами. Поміж них уже з'явилися кафе, магазини. Сюди нелегально провели електрику та воду.

За версією Шведської туристичної асоціації, найкращим хостелом країни є колишня в'язниця Langholmen. "Казений дім" приваблює туристів екзотикою - у частині номерів залишилися ґрати на вікнах, іноді  тут проводять карнавали у робах. Але ціни за своєрідну романтику не маленькі. Так, за ліжко в одномісній камері треба заплатити $165-276 за ніч, а у сусідніх готелях такого ж класу ціни вдвічі менше.

 

Подібні готелі представлені також у США й Австралії.

За матеріалами "Сегодня"

Фото з book.adamant.ua, "Сегодня"

powered by lun.ua