Герої нашого часу

Цьогорічна церемонія "Гордість країни 2010" вкотре змусила глядачів плакати над реальними історіями та наново переосмислювати почуття людяності.

Німецький філолог єврейського походження Віктор Клемперер, який свого часу пережив геноцид писав про героїзм наступне: "Героїзм тим чистіший, тим значніший, чим він тихіший і чим менше у нього публіки".

З цього погляду лауреати конкурсу "Гордість України 2010" є якраз такими героями. Їхні вчинки - це вчинки людей, що діяли без жадоби слави чи визнання, а єдиною їхньою метою був порятунок чужих життів. Часто їхній героїзм полягає у щоденній рутині та покроковій боротьбі із викликами долі.

Цього року Громадська рада конкурсу обрала наступних лауреатів у наступних номінаціях:

Особисте досягнення - Дар'я Зевіна

Сімейна відвага - Павло Стецюк

Дитяча мужність - Андрій Жовтоног

Видатні приклади відваги - Олег Цибульський та загиблі українські льотчики: Тарас Ніжник, Олександр Шпунт, Сергій Дяченко, Євген Солоденко, Володимир Малий, Віктор Корольов, В'ячеслав Абатуров та росіянин Олександр Ульянов.

Почуття обов'язку - Віра Ремажевська

Сила духу - Володимир Бовгиря

Рідкісний талант - Соломія Лук'янець

Лікар року - Ольга Коваленко

Усім миром - Володимир Яненко

Багато хто з глядачів плакав під час вручення нагород рятівникам чужик життів. Та що там! Плакали й самі рятівники - так 12-річний Андрій Жовтоног розплакався прямо на сцені під час врученння премії у номінації "Дитяча мужність".

12-річний Андрій Жовтоног

Відчайдушний хлопчак прославився на всю країну тим, що врятував свого малого братика, який провалився у закинутий колодязь: "Було чутно, як він захлинається - говорить Андрій - бігти та кликати на допомогу не було часу, тому я стрибнув прямо за ним". Аби Богдан не замерз, Андрій посадив його собі на шию, а сам впродовж 7 годин стояв у крижаній воді допоки їх не знайшли працівники "Беркуту". Старший брат розказував казки про Колобка та Червону шапочку, щоб заспокоїти меншого.

12-річний Андрій Жовтоног з братиком

Цей випадок має, на щастя, щасливий кінець, тоді як деяких героїв-рятівників - українських та російських льотчиків вантажного літака ІЛ-76 нагородити не змогли - усі вони загинули під час авіакатастрофи в столиці Пакистану - Карачі.

Тієї фатальної ночі літак віз 40 тонн гуманіарної допомоги до Африки. Пілоти дозавправили літак у Пакистані, але ледве літак здійнявся у повітря, як спалахнув двигун. Система аварійного гасіння не спрацювала, і літак почав стрімко падати на мегаполіс.

Вибух міг знищити усіх живих у радіусі кількох гектарів, але пілоти в останні миті свого життя прийняли рішення змінити курс, і ІЛ-76 врізався у землю практично в безлюдному місці. В результаті загинуло четверо пакистанців та екіпаж у повному складі. Вдова радиста Володимира Малого Світлана згадує: "Я дзвоню Тетяні, а вона каже: "Наших чоловіків більше немає...". Дружини та матері сімох загиблих членів екіпажу отримали нагороду у номінації "Видатні приклади відваги" з рук уповноваженого посла ісламської республіки Пакистан пана Ахмада Наваз Салим Мела, який назвав цей вчинок "підґрунтям для міцних україно-пакистанських стосунків". Родичі загиблих вирішили витратити премію на створення музею в пам'ять про цей вчинок.

Глядачі не стримували сліз

Порятунок людських життів та готовність пожертвувати собою викликали гучні оплески - Андрієві Жовтоногу, а також вдовам та матерям загиблих пілотів зал кілька хвилин аплодував стоячи.

Разом з тим, героїзм буденного життя, а не надзвичайних ситуацій є не менш вражаючим. Так, Володимир Бовгира 35 років тому втратив кисті обидвох рук, ремонтуючи на заводі гідравлічний прес. Володимиру пропонували поставити протези, але він відмовився від них через незручність. Натомість він навчився робити кистями майже усе: різати, стругати та навіть шити.

Володимир Бовгира

Багатодітний батько Павло Стецюк виховує самотужки сімох дітей після смерті своєї дружини. Павло мріє про те, щоб отримати на ім'я своєї дружини орден "Матері-героїні" та віднести його їй на могилу.

Претендентів для нагородження лауреатів підібрали вельми символічно: опікового хірурга Ольгу Коваленко нагороджувала врятована нею кілька років тому Настя Овчар. Володимиру Яненко, що організував рятувальну операцію при пологах Тетяни Новікової, премію вручала Ані Лорак, яка сама незабаром стане мамою. Відважних братів Жовтоногів привітали брати Клички: Володимир Кличко зауважив 5-річному Богданові, що у них є дещо спільне, а саме - відважні старші брати.

Новинкою цього року стала номінація "Народний герой": шляхом голосування на сайті gordist.org кожен українець міг обрати найбільш мужній, на його думку, вчинок. Переможцем став Андрій Жовтоног. В нагороду він отримав можливість вступити у цьому році до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Для хлопця стало несподіванкою, що відвідувачі сайту обрали саме його, але додає, що обов'язково скористається можливістю вступити до ліцею.

Нові герої України прославилися скоріше не тим, що змогли поставити життя на карту, а радше тим, що вони багато вклали у благо людства. Завдяки їм українці змогли пережити певний національний катарсис через співчуття та співпереживання надзвичайних подій.

Фото з ТСН.ua