Українці - про екстремальні падіння з висоти та неймовірні спасіння

351
4 квітня 2011

"Кожне друге падіння з висоти 4-го поверху - смертельно", - каже Сергій Дубров, доцент кафедри анестезіології та інтенсивної терапії. І в цьому немає нічого незвичного - під час падіння - швидкість тіла може сягати 150 км/годину. Проте життя спростовує закони фізики та анатомії. Пропонуємо подивитися на добірку незвичайних історій тих, хто вижив, падаючи з великої висоти, і розібратися у "механізмі дива".

На думку каскадерів, у екстремальній ситуації час починає спливати по-іншому і з'являється шанс прийняти правильне рішення. Звичайно ж, "на автоматі". А екстрасенси помітили, що людина самотужки може сповільнити швидкість польоту - для цього потрібно вірити у своїх ангелів-охоронців. За словами лікарів, секрет у тому, що щасливці, як правило, встигають зачепитися за гілки, карнизи, що вповільнює швидкість падіння.

Надзвичайно, але деякі люди, що вижили, щасливцями себе не вважають. "Якщо б мені насправді пощастило, я б взагалі не сіла у літак, що потім вибухнув у повітрі. А так я переламала собі кістки, 4,5 року вчилася ходити", - гнівається мешканка Югославії Весна Вулкович, що впала з 10 000 м.

Нерідко на вдале приземлення впливає і те, наскільки організм розслаблений. "Вважається, що щастить із посадкою тим, хто випив. Але наукових доказів цього немає", - каже Дубров.

"Із Ластівчиного гнізда за останні декілька років стрибнуло п'ятеро відчайдушних хлопців. Проте живими залишилося тільки двоє - адже у підніжжя скелі - купа каміння", - розповідають кримські рятувальники. За словами свідків, один із врятованих, кинувся зі скелі одразу після емоційної телефонної розмови, судячи з усього із дівчиною: "Мобілка полетіла в одну сторону, а він в іншу. Коли його витягли, він був увесь синій - просто жах!". Хлопець отримав численні забої, у нього було переохолодження. А от іншому "стрибуну", навіть діагноз не поставили - одразу після події він втік з лікарні. 

 
Південний берег Криму - не єдине місце на півострові, де люди "літають та виживають".

"Декілька років тому ми ночували на Мангупі (плато із крутими схилами). Сиділи біля вогнища, потім я пішов до намету і вирішив зрізати кут через кущі. Але вночі все було не так, як зранку. Я збився зі стежини і зробив крок у прірву. Пролетів метрів 15 і впав на крону дерева, провалився крізь гілки та впав спиною на землю. Крізь гілля було видно зіркове небо. Впала  зірка, і я загадав бажання: "Не померти б". Пролетів наступний метеор, знову думаю: "Вижити". От так і чекав на рятувальників", - розповідає дончанин Андрій. 

"Восени туристка оступилася і пролетіла близько 100 метрів по схилу Демерджи, із нахилом 60-70 градусів. Врятувало її тільки те, що на її шляху росла сосна. Дівчина отримала переломи, але врятувалася, інакше летіла би ще довго та із смертельним результатом", - розповідає начальник контрольно-рятувальної служби Криму Володимир Мельников.

Випадок, що стався із альпіністом з Сімферополя Олександром Молдованом, унікальний не тільки для нашого альпінізму, але й для світового. Сто метрів він летів крізь скелі, потім ще 300 - по крутому крижаному схилу. Із ушкоджень - лише зламана рука та сильний забій ноги.

"Трапилося це 12 липня 1980 року на Кавказі, коли ми сходили на Пік Вільної Іспанії. Я оминув величезний камінь, що застряг у кутку, і став підніматися вище. Наступної миті я почув гуркіт та відчув, що ця каменюка мене "смикнула", потягла за страховку", - згадує Олександр Васильович. - Імпортну мотузку перебило, а радянська порвалася під час ривку! Але це мене і врятувало. Я не вдарився об скелю, а полетів повз неї, спиною до стіни. Бачив, як з величезною швидкістю наближається льодовик. Життя перед очима не миготіло, але у голові пронеслося щось, на кшталт: "Рано ще мені помирати".

Пік Вільної Іспанії 

Пролетівши "стометрівку", альпініст вдарився об сніговий острів в основі стіни (навкруги були скелі). Як м'ячик перелетів через скельовий пояс, через глибоку тріщину. І ще 300 метрів альпініст стрімголов летів по льодяній стіні, гарячково намагаючись загальмувати: "У мене був невеликий провал у пам'яті, начебто от лечу - а тут раптом сиджу в снігу. Відчуваю, ноги цілі і перша думка: "Добре! Значить, ще покатаюсь в цьому році на гірських лижах". Відчув біль у руці, зробив шину із альпіністського молотка і пішов до намету, що стояв неподалік". 

Наступного року Молдован знову поїхав на Кавказ, а ще через кілька років став чемпіоном СРСР з альпінізму: "Друзі кажуть: "ти народився у сорочці". Але я не можу сказати, що мені якось особливо щастить, хіба що на друзів, на гарну компанію. У лотерею ніколи не вигравав, а життя - то біла смуга, то чорна", - каже він.

В січні цього року падіння із щасливим кінцем сталося із мешканцем Глазго. Він пролетів 300 метрів по крутому схилу, але відбувся лише синцями. І коли до нього наблизилися рятувальники, то він уже... роздивлявся мапу! В Інтернеті з цього приводу одразу згадали старий анекдот: "Скупий шотландець, падаючи, підрахував вартість свого похорону та вирішив не розбиватися".

Лікарів та рятувальників можна назвати колекціонерами історій із незвичних падінь. "Одна літня киянка вішала на балконі білизну та впала із 8-го поверху. Бабуся отримала перелом ключиці, а коли отямилася після наркозу, то навіть посварила лікарів за те, що її не відпускають додому", - згадує Сергій Дубров, лікар реанімації столичної лікарні №17.

Лікар Дубров 

"Запам'яталась мені історія про будівельника Олега. Він впав у шахту ліфту та пролетів з 17-го поверху до 11-го. Чіплявся за все, до чого лишень міг дотягнутися. В результаті, схопився за якийсь гачок, не долетівши до землі. А лікарі, котрі приїхали на будмайданчик, надавали допомогу не тільки хлопцю, але й усім, хто бачив його політ - видовище було не для слабких".

У Миколаєві "швидка" виїхала до чоловіка, котрий впав із 7-го поверху. Він лежав у  палісаднику, у м'якій весняній землі без будь-яких ознак життя. Але його єдиною травмою - було зламане ребро, яке після падіння зламав йому лікар, що робив штучне дихання. Насправді ж, причиною "нерухомості" було сильне сп'яніння.

А в одній із київських клінік розповіли про "десантника-постійного мешканця". Він декілька разів падав із 9-го поверху и отримував лише перелами. Передісторія завжди була однакова: "Забув ключі, поліз через балкон. Відчуваю - падаю! Відштовхуюсь, згруповуюся, приземляюся, набираю "103".

Часто рятувальною зупинкою для падаючих стає балкон. Так, у Харкові 16-річна дівчина стояла на даху 12-поверхового будинку. Запаморочилася голова, вона впала вниз, але пролетіла тільки 3,5 метри і дивом впала на балкон 11-го поверху. А от звідки впав киянин на балкон останнього поверху багатоповерхівки, так і залишилося загадкою. Чоловік спав міцним сном і надзвичайно здивувався, коли його розбудили рятувальники. Вдягнений він був пристойно, але був страшенно п'яний. А от у Донецьку на дашок над під'їздом впав чоловік, котрим потім зацікавилися не "швидка", а міліція - був схожим на крадія.

У Парижі 1,5-річна дитина випала із вікна 8-го поверху і, за щасливим збігом обставин, залишилася неушкодженою, адже впала прямісінько у руки перехожому. У Китаї 10-річна дитина впала з 20-го поверху на скло автомобіля, і її врятувала подушка, що її лишили власники авто.

Історія авіації знає кілька десятків випадків, коли люди рятувалися в авіакатастрофах. Так, у 1942 році з висоти 7 000 м впав пілот підбитого Ил-4 Іван Чисов. Він потрапив у яр, повний снігу, і це врятувало йому життя. 30 років тому над Тайгою на висоті 5220 м зіткнулися Ан-4 і бомбардувальник.

Вижила лише росіянка Лариса Савицька: "Коли прийшла до тями, здивувалась, що ще жива. Відчула, що лежу на чомусь жорсткому. Виявилося, у проході між кріслами. А поруч безодня. Думок у голові не було. Страху також. Я не сподівалася врятуватися, хотілося лише померти не боляче. Доповзла до крісла, вчепилася у ручку крісла і поставила ноги на підлогу. Все це робила автоматично. Потім дивлюся - земля. Зовсім поруч. Як зелений вибух від гілок модрини, і знову провал у пам'яті".

Пізніше експерти встановили, що шматок літака спланував, наче осінній лист, впав у м'яку болотисту поляну. Лариса отримала струс мозку, ушкодження хребта у п'яти місцях, перелам руки, ребра, ноги. А Держстрах виплатив їй...75 рублів, факт авіакатастрофи в СРСР приховали. Військові сказали: "У авіакатастрофах постраждалих не буває: всі загиблі. А свідкам компенсації не нараховуються". 

Своєрідним рекордом для тих, хто вижив при падінні без парашуту належить югославській стюардесі Весне Вулович. У січні 1972-го літак, я якому вона працювала, розірвався на висоті 10 000 м. "Після вибуху я втратила свідомість - це разом із тим, що у мене від природи низький тиск врятувало мене від швидкої смерті у повітрі. Я займалася спортом, тіло було гнучким - ймовірно через це я отримала менше переломів ніж могла б", - каже Весна. Після катастрофи Вулович 27 днів знаходилася в комі, а потім 16 місяців залишалася у госпіталі. Після цього, вона знову стала проситися у небо, мовляв "куля двічі в одне місце не потрапить". І влаштувалася в авіакомпанію, але на наземну роботу.

 

Вдалі польоти з великої висоти для каскадерів - робота. Але і їм доводиться іноді стикатися з ситуаціями, коли все іде, а точніше летить не так, як планувалося. "Обрив, з якого треба стрибати, був величезним, метрів 30-40. Перші два метри - абсолютно вертикальні, а далі крутий схил. Камеру встановили на краю обриву. Завдання було їхати на коняці на повній швидкості. Оператор розумів, що мені не залишається місця, аби гальмувати. Але вперлися і режисер, і продюсер", - згадує президент київської ліги каскадерів Олександр Філатов. - Кінь, якого я вибрав, вперше в житті вийшов на волю та лякався вітру, шурхоту листочків, метеликів. І у мене замість однієї руки залізний гачок - такий був персонаж. Позаду сидів іще каскадер. Мотор, камера, і вже через кілька метрів я зрозумів, що падіння до безодні - неминуче - 500 кг полетить зі скелі. Все що я міг - кричати партнеру: "падай", але він вчепився у мене. Ми пролетіли 5-7 метрів, кінь впав, проїхав трохи "сидячі", і, зрозумівши, що зараз перекинеться, - стрибнув вдруге. Від навантаження мій напарник нарешті впав. І в цей момент, я бачу що ми летимо прямісінько в залізний трактор. Не знаю, як схаменувся, але я кинув повід, схопив тварину за рот і у повітрі повернув її, змінивши траєкторію. Ми пролетіли у 5-10 см від капоту. Потім приземлилися на схилі, стрибнули ще на 5 метрів, а потім каталися схилом, разом із конем. Я встиг перелізти на шию, а голову притис, щоб він своїм черепом не розчавив мій".

За неофіційною статистикою, в Україні щороку випадає з вікон, балконів близько 30 дітей, кожен третій залишається живим. "Часто діти виживають після падінь, в яких гинуть дорослі. Був навіть такий випадок: із вікна випала спочатку дівчинка, потім мама. Доросла жінка загинула, дівчинка залишилась цілою", - розповідає заслужений лікар України, головний дитячий травматолог обласної клінічної лікарні Дніпропетровська Олексій Мохов.

А у 2008-му дворічна Аміна із Маріуполя випала із вікна 8-го поверху, і лише зламала ребро. 14-річна дівчинка із Чернівців випала з балкону 9-го поверху, і зламала лише стегно. 2-річна Софійка з Києва впала із балкону 16-го поверху - забій стегна.

"Діти встигають за щось зачепитися. Був випадок, коли дитина падала з 7-го поверху. Але на другому схопився за мотузку для білизни, що і зменшило швидкість падіння. Ми іноді спостерігаємо за цими дітьми, вони приходять на контрольні обстеження. Багато хто уже виріс, одружився. Чогось надзвичайного я не помічав, аби говорити про містику - звичайні діти. Тут є інше пояснення: дитячі кістки пружні, не закостенілі, в них багато хрящової тканини. Вони амортизують при зіткненні із землею. Через їх маленьку вагу сила удару - менша".

За матеріалами Сегодня.

Фото з Investigator.org.ua, Fotki.yandex.ru, Segodnya.ua, Fisnyak.ru

powered by lun.ua