Вчені з'ясували, як нервова система звільняється від страху

Нав'язливі страхи, фобії, розлади психіки начебто посттравматичного синдрому - все це пов'язано з нездатністю мозку забувати. Страх не згасає з часом і відновлюється в повній мірі при слабкому натяку на щось, що налякало нас в минулому.

Вважалося, що пам'ять про переляк друкується в мозку назавжди і що завдяки такій "вічній" пам'яті ми можемо в майбутньому уникати попадання в небезпечні ситуації.

Проте саме сталість пам'яті змушує людей з посттравматичним синдромом раз за разом переживати стрес, не має відношення до небезпечних обставин. Очевидно, в нормі в нервовій системі повинен дотримуватися якийсь баланс між процесами підтримки пам'яті та забування.

Дослідники з Квінслендського університету (Австралія) вирішили з'ясувати, які молекулярні механізми в мозку підтримують таку рівновагу, пише Компьюлента .

У статті, опублікованій в журналі Nature Neuroscience, вчені описують якусь мікрорегуляторну РНК, яка виявляється тільки в мозку і яка стирає неприємні спогади за непотрібністю. РНК цього виду самі не кодують білки, але втручаються в синтез інших білків, взаємодіючи з матричними РНК і пригнічуючи зчитування інформації з них.

В даному випадку, за словами дослідників, мікрорегуляторная РНК мікроРНК-128B вибірково пригнічує виробництво білків, які відповідають за посилення синапсу і збільшення терміну його життя. Чим міцніше і надійніше синапс, тим краще і довше він проводить сигнал і тим довше зберігається пам'ять.

Але у випадку страшних спогадів мікрорегуляторная РНК пригнічує синтез білків, серед яких є так званий регулятор кальмодуліновой передачі сигналу. Цей білок бере участь у передачі нервового імпульсу в дофамінових нейронах; придушення його синтезу призводить до ослаблення сигналу, що проходить по дофамін-залежним синапсах. У результаті, якщо ми давно не потрапляли в стресові обставини, сигнал страху, який цим обставинам відповідає, в мозку поступово згасає.

Такий процес потрібен для формування більш пластичної і адекватної повсякденної поведінки: ресурси нервової системи звільняються від необхідності підтримувати "страшні" спогади, що стали непотрібними. І, можливо, саме цей молекулярний механізм порушений у хворих з нав'язливими страхами і посттравматичним синдромом.