Ірен Роздобудько: Життя - свобода

942
28 листопада 2011

Ірен Роздобудько - письменниця та журналіст родом з Донецька. Уявіть – в кінці 80-х вона лише починала почала говорити українською, а після 2000 року почалася її практично кар'єра популярної сучасної української письменниці.

На одній з "Коронацій слова" Ірен Роздобудько сама підбила підсумки першого десятиліття своєї творчості: "Можу сказати фактами: у 2000 році у мене було друге місце на конкурсі та перша книжка, а зараз, у 2010 році - вже вісімнадцята книжка і п'ять фільмів". Звісно, в 2011 році книжок ще більше. З останніх успіхів – "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю".

"Зірочки" на фюзеляжі її доробку не тільки літературні, але й кінематографічні. Письменниця говорить, що всьому вчиться сама -і сценарії писати, і дитячі книжки. Крім того, Ірен Роздобудько тепер ще й навчає майбутні покоління режисерів.

Спеціально для "Української правди. Життя" Ірен Роздобудько поділилася своїми роздумами про життя.

Зверніть увагу – до "правил" увійшли фрагменти з неопублікованих романів "Якби" і "Той, хто не стріляв" та раніше неопублікований фрагмент із роману "Дванадцять…"

Передмова від Ірен Роздобудько: Я не хочу нічого вигадувати, адже всі "правила" і "секрети" мого життя давно оприлюднені – в книжках. Можливо, надто метафорично, але, принаймні, сподіваюсь, що – чесно. Ось вони...

1. Життя—шапіто

...Кому нині потрібне це шапіто з замордованими звірями і засмиканими гімнастками бальзаківського віку, якщо неподалік стоїть кінотеатр, де показують американські фільми у форматі 3-D.

Там—Шрек з Гаррі Поттером, тут – ностальгійна печаль музики параду – але і холодно, холодно... Адже брезентове приміщення погано опалюється.

І через те клоун з рудою перукою на голові час від часу за кулісами прикладається до "чинарика" і дихає на нечисленну публіку перегаром. І ніколи не потрапляє м’ячиком в сітку, котру дає тримати найменшому глядачеві.

Хто здивується застрілим жартам кульгавого шпрехшталмейстера, що виконує тут функції доглядача за таким же пошарпаним часом левом.

Кому потрібна карусель, котру крутять болонки в різнобарвних марлевих спідничках і ліліпутка-дресирувальниця голубів, і жонглер, в якого булави падають більше ніж літають, і підстаркуватий велоеквілібрист із здутими судинами на посинілих від холоду литках... ("Той, хто не стріляв")

 

2. Життя – свобода

...Часом здається, що живеш в майстерно зробленій залізобетонній кульці за непроникними стінами. Із вмонтованими в стелю камерами, котрі фіксують кожен твій порух.

Добре, якщо ти цього не помічаєш. Добре, якщо ти ВДАЄШ, що не помічаєш. Добре, коли дійсно – не помічаєш. Тоді життя здається прекрасним!

Але варто лише усвідомити цю залізобетонність, котра оточує тебе з усіх боків, як перетворюєшся на божевільного і починаєш шалено калатати у ці стіни — "випустіть мене!"... Нехай тебе винесуть звідси, мов Едмона Дантеса – в мішку з небіжчиком. Нехай хоч так!

Аби відчути, яка холодна вода, яке свіже повітря. Який величезний, ні з чим не порівняний цей ковток. А можна все життя простояти ось так – тихо колупаючи стіну... ("Дві хвилини правди")

 

3. Життя—місія

...Є люди над якими – невідомо чому й за які заслуги – в якусь мить розкривається небо. ("Гудзик")

4. Життя – любов

...Є – стосунки, а є – любов. "Стосунків" в мільйон разів більше, ніж любові.

Все, що здається любов’ю – цим замиленим і тисячу разів повторюваним словом, котре вимовляється без жодного сумніву на весіллях і усіляких родинних заходах, здебільшого виявляється саме "стосунками".

Сімейними, дружніми, скандальними, сталими, прагматичними, швидкоплинними, благородними, брутальними, обридливими, позашлюбними, діловими, партнерськими, високими і низькими, важкими і легкими, зацикленими, егоїстичними, виваженими, нудними, буденними.

А любов є просто любов’ю. Вона не потребує епітетів... Її сенс може розкритися лише обраним. Він не залежить від чогось зовнішнього. Любов – дар, котрий живе всередині кожного, але може ніколи не розкритися. Так і лишається до кінця життя – якоюсь мізерною, зіщуленою і навіть зайвою клітиною. Адже жоден промінь не освітив її, не дав їй життя, не окропив живою водою...

Стосунки – тривають, любов – живе. Вона завжди свіжа, її неможливо замулити ніякою буденністю. До любові неможливо звикнути! В цьому і полягає перевірка, що ти маєш – любов чи стосунки. ("Якби...")

Ірен Роздобудько зі своїм чоловіком Ігорем Жуком

5. Життя – рівновага між добром і злом

Бог створив світ гармонійним. Все в ньому має бути врівноваженим. За законом сполучених посудин. Тому ніколи одна шалька ваги не повинна переважати іншу – все має бути на одному рівні!

В світі стільки ж любові, скільки ненависті, стільки ж болю, скільки і щастя, стільки ж сліз, скільки і сміху. Зло ніколи не переважить добро, так само, як і ніколи не станеться навпаки...

Якщо хтось додає на чашу зла бодай краплину – в цей же час, в якомусь іншому місці, можливо, на іншому кінці Землі, хтось так само кладе пір’їнку благодаті на протилежну чашу. І все знову врівноважується.

Проблема лише в тому, що в цю мить тимчасового дисбалансу і скоюються неправедні вчинки.

Але в іншу мить, коли пір’їнка добра лягає на ваги – пишуться поеми, складаються вірші, надходить осяяння вченим і митцям, народжуються генії і… зустрічаються ті, кому суджено зустрітися. ("Перейти темряву")

 

6. Життя – батьківщина

...Батьківщина – якір, з якого можна знятися будь-якої хвилини, а можна просто подовжити його довгий ланцюг. Головне знати, що він є! Нехай навіть і на великій глибині... Батьківщина – те, що любиш і через що страждаєш. ("Я знаю, що ти знаєш, що я знаю")

7. Життя – правда

Правда життя – в запаху смаженої цибулі і гречаної каші... Пензлем маляра-єзуїта вона намальована на брехливих обличчях політиків, вона лежить в капелюсі вуличного акордеоніста, вона рипить і кашляє в вимерзлих водопровідних трубах, вона ховається під брюками жінок у вигляді заштопаних колготок... ("Амулет Паскаля")

8. Життя – дитинство

За нашим будинком був цілий пташиний цвинтар. Там в охайних ямках лежав старий голуб Піффі, троє безіменних горобців і папуга Кеша. Над кожною ямкою стояв хрестик і лежав букетик квітів. Іноді ми запалювали над пташками свічки. А потім зверху сипали крихти, щоби пташки прилітали, клювали їх і згадували своїх родичів... ("Свист крізь дірку в зубах")

 

9. Життя – віра

…В житті нічого не буває "просто так". Дощ проливається там, де на нього шалено чекають. А над кожною головою навіть у маленьких містечках – сяє своя зірка.

Часом вона не помітна за товстим, запилюженим склом або на темному горищі зі щільно припасованими дошками. Але це нічого. Скло можна розбити! А дах – проломити власною головою. І вдихнути повітря на повні груди. Нехай навіть це буде єдиний ковток на все майбутнє життя!

Важливо зробити його і, видихаючи, промовити: "Я – є!" ("Гра в пацьорки")

 

10. Життя – мій острів для читачів

 

...Посеред моря є острів. Море не завжди буває лагідним до цього досить вузького й беззахисного клаптика суші. Часом воно котить гігантські хвилі, гребені яких схожі на роззявлені пащеки, на ядерні гриби, на біомасу, на піну.

Море гуде, наче вулик, його солоні краплі, потрапляючи на шкіру, залишають пекучі укуси. Море закидає острів водоростями і всіює узбережжя тілами мертвих риб.

Але острів – не зникає! У часи затишшя він намагається відвоювати у стихії простір, розширити його, міцніше врости в підводну твердь.

Він маленький, але на ньому є ліси, сади і джерела, є звірі й птахи, назв яких немає в підручниках із зоології.

На ньому є місце кожному, хто потрапляє сюди, – адже дорога складна і ті, хто долає її, тут завжди бажані гості... ("Дванадцять або Виховання жінки в умовах непридатних до життя")

Читайте також "Правила життя" від: Костя Москальця, Тараса Прохаська,Лариси Денисенко та Сергія Жадана.

powered by lun.ua