Краще померти, ніж вилікуватись. Історія одного хворого

Півтора місяця Володимир Ткаченко блукав по лікарнях – як привид Європою. В результаті і сам перетворився на примару – нині важить 38 кілограмів.

3 місяці тому його вперше забрала швидка з кровотечею й температурою під сорок. Однак затриматися в лікарні не встиг. ВІЛ-інфіковані там – не пацієнти.

Друга невідкладна допомога доправила в медзаклад №12. Про свій статус пацієнт сказав лише на 3-й день.

Вже наступного дня його виписали як майже здорового з рекомендаціями пити ромашкові чаї та робити клізми.

А ввечері того ж дня він поїхав до 4-ї лікарні санітарним транспортом. Ескулап тишком вибачався перед дружиною пацієнта Мариною. Мовляв, боїться – у нього дитині 12 років. І виписав протягом тижня.

Володимир Ткаченко розповідає, що його стан направду був важким:

"Воно у мене по ногах прямо кров текла, і рвав кров’ю. Да, прямо в такому стані він бачив і перед тим, як виписати, каже: "Вколіть йому знеболювальне, і це не наша проблема"…

Ну й останній лікар (у 18 лікарні) мені ще сказав: "Ви знаєте, таким легше, краще померти, ніж вилікуватися. Ви вже вибачайте, але у вас своя лікарня, ідіть туди й лікуйтеся".

Лікарі центру кажуть, що таких пацієнтів-"ізгоїв" приймають ледь не щодня

Володимир Ткаченко таки дістався до пункту призначення – Київського міського центру ВІЛ/СНІДу.

Однак тут немає фахівців, які б займалися виразковими колітами. Як і більшістю спеціалізованих хвороб – тут лікують насамперед СНІД.

Лікарі центру кажуть, що таких пацієнтів-"ізгоїв" приймають ледь не щодня.

Сучасні медики залякані чумою ХХ ст. Хоча елементарний професіоналізм мав би свідчити: від інфекції імунодефіциту захистять рукавички та маска з окулярами під час маніпуляцій із кров’ю.

Нормативні акти України передбачають додаткові рекомендації фахівців центру ВІЛ/СНІДу з виїздом до пацієнта звичайної лікарні.

А лікувати пацієнтів зі статусом ВІЛ/СНІД, за законом, мають у всіх медичних закладах.

3 місяці тому його вперше забрала швидка з кровотечею й температурою під сорок. Однак затриматися в лікарні не встиг. ВІЛ-інфіковані там – не пацієнти

Але хворих не лише висилають зі звичайних лікарень до центру. Лікарі часто ще й не діляться інформацією про їхні недуги.

Світлана Федоренко, завідувачка інфекційного відділення для хворих на ВІЛ/СНІД КМЦ розповідає, що таких прикладів чимало:

"Я можу наводити багато прикладів, приміром, у нас хворий, який теж лікувався в хірургічному відділенні з флегмоною плеча. Йому цю флегмону розрізали, але не долікувавши, з температурою відправили сюди".

"Ми їх, звісно, приймаємо, бо далі йти їм нікуди, але виходить, що ми займаємося непрофільною патологією. І наше лікування теж може бути неадекватним, нам доводиться звертатися за консультаціями".

Телеведучий, викладач і хірург із 27-річним стажем Віктор Сидоренко, який приймав Ткаченка в 12 лікарні, усе заперечує.

Мовляв, ні кровотечі, ні температури у пацієнта не було. Та і про статус ВІЛ/СНІД знав одразу – від працівників швидкої та з огляду на антивірусні препарати хворого.

Віктор Сидоренко стверджує, що статус ВІЛ-інфікованого на виписку не вплинув. Каже, у них у кожному відділенні по кілька таких лежить, і жодного упередження у медперсоналу немає. Настало ХХІ століття!

Натомість, заступник головного лікаря цього ж закладу повідомляє, за рік у них пройшло лише 10 ВІЛ-позитивних. Причому, про особливий статус пацієнтів ставало відомо лише після аналізів.

Віктор Сидоренко стверджує, що статус ВІЛ-інфікованого на виписку не вплинув

Тільки одна пацієнтка за всі 10 років існування лікарні сама зізналася в особливому статусі.

Андрій Орел, заступник головного лікаря з екстремальних ситуацій і медицини катастроф лікарні №12 пояснює:

"Я більш ніж впевнений, щоб людей виписувати з кровотечею… тобто ми толерантно ставимося".

Йому за камерою підтакує Галина Вікторівна, тутешній епідеміолог:

"Зазвичай, щоб ви знали, ці хворі завжди приховують свій діагноз, попри те, що несуть кримінальну відповідальність, тому що ну може бути таке, що до них ставитимуться упереджено".

"То це навпаки дуже погано. Коли є контакт і хворий говорить, що він ВІЛ-інфікований, то ставлення зовсім інше: бригада більше себе захищає, контакт обов’язково повинен бути. Тут і питання бути не може. Ми вночі навіть за бомжами їздимо цими вошивими".

Поговорити з лікарем, який виписував Ткаченка, в закладі не дають. Ба більше – навіть прізвища його не називають. На документах під печаткою воно написане так, що не розбереш.­­­

Лікар Віктор Сидоренко, якому передали естафету коментарів, сюжетом на ІСТV страшно не вдоволений. Одразу після ефіру він дзвонить з емоційними претензіями. Мабуть, бачить: історія Ткаченка проймає більше.

Сам Ткаченко розповідає: про проблеми з лікарями від таких, як і він, чув неодноразово. Та сам ніколи не стикався.

Після такого лікування переходить на антиретровірусну терапію. В Київському міському центрі СНІДу він може затриматися ще на кілька тижнів.

Хоча тепер, коли налякав телекамерою, і в 18-ій лікарні, за місцем його прописки, в нього готові брати аналізи та допомагати з лікуванням.

Остання інформація ООН вказує на те, що Україна й Росія – лідери за поширенням та смертністю від цієї недуги. 90% хворих на неї – громадяни саме наших країн.

У Державній службі з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу називають статистику: за підрахунками міжнародних експертів, в Україні 360 тисяч хворих.

Це лише офіційна цифра. Насправді хворих в рази більше. Притому 2/3 про свій статус не знають взагалі.

У Державній службі з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу переконують:

"ВІЛ-інфікованим у будь-якій лікарні повинні надати медичну допомогу. І якщо це не відбувається, то так само, як і для неВІЛ-інфікованих може стояти питання про порушення прав і про невиконання лікарем обов’язків своїх медичних".

Але й на це у Ткаченка своя історія – про те, як виписували його колегіумом лікарів, аби ніхто не запідозрив, що виганяють хворого. А він чекав як на черговий вирок – із температурою та кровотечею.

З такими документами до суду навряд усі дійдуть, коли й до засобів масової інформації мало хто дістається.

Фото автора