Хитра формула щастя

70
21 лютого 2012

Якось причепилася до мене думка про щастя. Дитяче та ще й сирітське.   

"Інколи я буваю дуже щасливою. Щасливою тому, що мої рідні та близькі здорові. Що вони посміхаються. Зараз я щаслива тому, що чекаю на братика. Ще півроку… і нас буде двоє, – ділиться зі мною своїми міркуваннями про таке ефемерне поняття як щастя моя подруга Маринка. Їй – 16. В інтернаті вона живе вже близько 8–ми років.

Питаю про сім’ю, мовляв, що такого сталося, що ці вісім років їй довелося коротати в сиротинці. "Та, раніше в мами були проблеми, тому її позбавили материнських прав, – стримано відповідає Маринка і одразу додає – "але ж то було давно".

Що це? Щастя чи прощення?

От у чому те щастя… "У друзях, – каже мені Павло. – У хороших друзях. Якщо такі є, то тобі більше ніхто не потрібен і нічого не страшно". Павлові – 14. У свої чотирнадцять він може згадати хіба що таке: відмова, бродяжництво, притулок, сиротинець… Щастя це чи омріяне бажання заповнити своє життя  чимось важливим?

"Ой, щастя, – дивується Аня. –  Мабуть, я ще не мала та не відчувала справжнього щастя". Ані – 17. Вона, як кажуть, чуттєва натура. Скромна, вразлива, вродлива і неповторно цікава. Але – одиначка. Що змусило її замкнутися та відсторонитися – тепер важко сказати. Однак так хочеться, щоб вона відчула "своє" щастя.  

Щастя - у друзях. Щирість неможливо зіграти

Взагалі щастя – штукенція цікава. Може вибухнути в будь-який момент. Пару років тому разом із фотохудожником Ігорем Гайдаєм, його дружиною Ніною та сином Кирилом ми зробили, здавалося б, просту річ: поїхали в дитячий будинок малювати… мрію і фотографуватися.

Багато фарби, спалахи фотокамери, посмішки, і мрії, мрії, мрії… Намальовані мрії. Таких шалено-позитивних емоцій годі було деінде шукати. Власний час плюс кілька комплектів фарби для малювання – ось і все, що знадобилося для того. Про цей день мало хто знає, бо робився він, дякуючи родині Гайдай, безкорисливо і не задля піару, а щиро і з любов’ю, просто заради дитячого щастя.

То вже згодом ми просили спонсорів розфарбувати сирітське життя і здійснити бодай чиюсь мрію, щоб досягти того, найвищого рівня, де може критися щастя. Але щоб змусити дітей посміхатися, мріяти і відчувати оте саме щастя – багато не треба. На подібний вчинок нещодавно зважилася і моя знайома: вона поїхала до сиротинця, щоб спекти разом з дітьми тістечка. Мука, солодка пудра, смачна фруктова начинка, і надія, віра, сподівання…

Щастя, і цього мене навчили діти, у різних речах і вчинках. То ж якщо ви хочете зробити когось щасливим – не чекайте! Щастя не потребує коштів. 

Щастя - у спілкуванні. Дитячі розмови

"А мені в житті ніхто не потрібен, – каже мені знайомий. – Люди – злі. Довіряти нікому не можна..."

Його послухати – так у нас взагалі все чорне, чорне і ніякого просвітку. Той знайомий мені вже роки три, і тепер я добре розумію, з чого то все почалося. Сирота. У ранньому віці лишився без батьків. Образа – на все життя. Вочевидь, вчасно ніхто не підтримав, не показав зворотній бік життя. Так і лишилося… Для нього щастя не існує.     

Коли трохи сумно, я згадую історію про Черчіля та Флемінга, наприкінці якої завжди наводиться така фраза: "зроблене тобою до тебе ж і повернеться".

Давайте будемо потрібні одне одному! Нарікання на байдужість держави та неправильне виховання в інтернатах нічого не змінить. Нічогісінько! Давайте щось робити самі. Безкорисливо. Щоб те клеймо "так він же інтернатівський" потроху виходило з нашого вжитку.

І спілкуватися, спілкуватися, спілкуватися… Бо хтось має пояснити тим дітям, як жити самостійно, як, скажімо, заробити перші гроші або скласти власний бюджет і дотримуватися нашкрябаних тобою пунктиків, допомогти впоратися зі статевим дозріванням… Просто говорити. Щира розмова – це вже велике щастя. Вони вміють слухати. Ми їм потрібні.

І нехай весна стане для вас щасливою!

Фото родини Гайдай і автора

powered by lun.ua