Митці про "мовний закон": провокація, нацьковування, страх

19
4 липня 2012

Прийнятий "нахрапом" у вівторок закон про мови викликав нечувану хвилю обурення. Акції під "Українським домом", сотні повідомлень у соціальних мережах і розмов на вулиці, вдома, на роботі – усвідомлення того, що сталось і що це означає, приходить поступово.

"Українська правда. Життя" звернулась до людей культури з проханням поділитись своїми роздумами про те, чим загрожує країні новий закон і як вони протестують (якщо роблять це) проти нього.

Оксана Забужко

 

Тут "два в одному" - два вибухові сюжети збіглись і взаємно прорезонували.

Перший - це остаточний кінець фарсу "української парламентської демократії", який і так задовго затягнувся: парламент, нелеґітимний від початку "ситуативного коаліціювання" 2008 року, багатократно зґвалтований "тушкуванням", давно не "представницький" щодо нікого, крім себе самого, нарешті догнив до гангренозного стану, і ніякі нові картярські махінації, на кшталт "як нам переобрати спікера?", його вже не реабілітують - пацієнт мертвий.

А другий сюжет - це сам "беззаконний закон". Про текст його говорити нема сенсу - там що не слово, то хоч психіатрів викликай (видно, що гопники писали!), - а от що справді важливо, то це його "стратегічний приціл": він "офіційно" відкриває курс на розкол країни.

Проект "кількох Україн" розроблявся, як відомо, не в Києві, і навіть не в Сєвєродонецьку, а таки в Москві, попередню інформаційну підготовку кремлівська пропаґандистська машина активно забезпечує йому вже багато років, одночасно в Україні й за кордоном, і, наприклад, в Німеччині я вже втомилась роками відповідати на одне й те саме запитання журналістів і публіки: "Коли нарешті Україна розколеться на україномовний Захід і російськомовний Схід?" - тамтешні ЗМІ тиражують це з російських джерел із упертістю Колєсніченка-Табачника, і, смію запевнити, це далеко не тільки в Німеччині так...

Саме час згадати, як довго й цинічно "кололи" Україну наші політикани в своїх "електоральних інтересах", як запускався "мем" про "протистояння за мовною ознакою", що його тепер "виконавці" з Грушевського збираються реалізувати на практиці, - нинішній "мовний демарш" є результатом давно й старанно нав'язуваного Україні процесу, який нарешті вчора вийшов на "державний рівень".

Але є два "але" - "системна помилка" проекту і глибинний ідіотизм виконавців, отож як би наша "унтер-офіцерська вдова" вкотре, потягнувшись за путінською указкою, "сама себе не перехитрила". Найближчою аналогією, яка тут спадає на думку, є ГКЧП-1991, - наші негідники так само перейшли "червону лінію", і результат можуть отримати так само протилежний до сподіваного.

Юрій Андрухович

 

Державність української мови досі була одним із серцевинних атрибутів нашої незалежності. У тому, що саме українська мова і тільки вона мала винятковий юридичний статус, була дотримана історична справедливість і водночас – чітко окреслена перспектива поступового творення нової української ідентичності. Я хочу підкреслити слово "поступового".

Тепер цю поступовість брутально поламано. Виявилося, що навіть такий, страшенно повільний і майже непомітний, розвиток "повзучої українізації" категорично не влаштовує Росію та її п’яту колону. Й от вони, як то кажуть, упіймали момент.

Вони йшли до нього, ще починаючи з часів президентської кампанії 2004 року. Багатьом із нас здавалося, що це вони лише граються зі своїм електоратом і реалізовувати свої мовні обіцянки ніколи не стануть. Це частково правда – вони з електоратом і справді граються. Але й накази з Москви змушені виконувати.

У будь-якому разі вчорашнє скандальне прийняття "мовного" закону – це дуже відвертий удар по самих підвалинах української державної незалежності, по її символічно-смисловому наповненні.

Це один із найрішучіших кроків теперішнього окупаційного керівництва у виконанні того плану, що його вони так старанно втілюють, дорвавшися до абсолютної влади у 2010 році.

Суть цього плану – розграбовуючи Україну у власних корисливих інтересах, поступово і в міру стрімко здавати її суверенітет, аж до цілковитого демонтажу незалежності. І якщо ми, українці, проковтнемо тепер і цей "мовний" закон так само приречено, як ковтаємо всі інші нагинання керівної кліки, то значить, що ми таки ніякої незалежності не заслуговуємо.

Тому я дуже хотів би, щоб цей "закон" каталізував протестні виступи, щоб вони розкручувалися, набирали масовості. Іншими словами, щоб він став тією останньою дозою, яка переповнила б чашу терпіння.

Ну, і, крім того, щоб він урешті об’єднав усіх тих (і громадянське суспільство, і політиків), які дійсно прагнуть усунути цю владу. Щоб до осінніх виборів ми підійшли із суттєвою моральною перевагою та драйвом переможців.

Сергій Проскурня, режисер

 

У зв’язку з тим, що я сам був причетний до роботи Національної ради з питань культури і духовності при Вікторові Ющенку, прекрасно розумію, що з будь-якої гарної справи можна зробити ідеальний симулякр. За законами природи, усі порожнечі заповнюються іншими матеріалами. Ми створили порожнечу, у яку ввійшла брудна вода.

Хоча Ющенко тоді підписав указ про принципи мовної політики, основне, що не вдалося зробити, – консолідувати усі гілки влади довкола цього питання.

Очевидно, що мовне питання знову виникло як інструмент замилення очей електорату і як інструмент брутальної політичної експансії.

Якщо Янукович підпише закон, він, можливо, одержить знижку на газ, але втратить всю українську правицю (маю на увазі не політичний проект, а реальних людей). Він втратить захід і фактично ризикує стати нелегітимним президентом.

Але я взагалі вважаю чинну владу надзвичайно сильним каталізатором для формування громадянського суспільства в Україні.

Коли зараз я спостерігаю таку кількість силовиків у центрі Києва, прекрасно розумію, що це – сила, якою вони адміністративно розпоряджаються, може бути введена адміністративна модель управління.

Цей закон як каталізуючий фактор громадянського суспільства закріпить і ще більше розвине пристрасть до української мови і всього українського у тих анклавах, де це є органікою.

На російському сході надзвичайно сильні українські мотиви. Я знаю цілі села з цього регіону, де говорять українською мовою. Вона специфічна, унікальна, суржикова, але це –українські села.

Зараз може бути ситуація, як в описаній поемі Шевченка "Сон", коли чиновники будуть перевищувати свої повноваження у сфері русифікації. Це їхня методика, спосіб існування – вислужитись перед начальством.

Але я переконаний, що знайдеться велика кількість представників регіональних мов, які будуть вимагати, згідно цього закону, якщо його підпише Янукович, дотримання своїх прав на ведення документації, на вживання її у максимально широкому спектрі (кримсько-татарська, румунська, угорська)

Я проводжу українські заходи в Одесі і зараз у моїх планах – розбудова Вільного університету Українського клубу Одеси. Мені здається, що моя присутність в Одесі і системна робота по плануванні низки лекцій на цілий навчальний рік важливіша, ніж фізична присутність на Європейській площі. Там я буду набагато ефективнішим для української справи, ніж тут.

Андрій Кокотюха, письменник

 

Не буду оригінальним, визначивши "мовний закон" як провокацію та димову завісу, яка мусить закрити "неподолану руїну" та "погіршення життя вже сьогодні". Загроз багато, та першочергова - поява нового "образа ворога", а саме - громадянина України, який говорить/пише українською мовою.

Саме цього - реального нацьковування людей один на одного - так звана влада домагається.

Стосовно протестів - письменник, журналіст, сценарист, художник, актор, загалом - митець, людина культури, завжди повинен бути проти влади. Нормальна творчість - завжди протестна.

Якщо говорити про мою фізичну присутність на мітингах, то я вже ходив 5 червня під Верховну Раду, стояв за три кроки від того місця, звідки пустили газ на людей. І це - в той час, коли опозиція, котра кликала на мітинг, закон просрала.

Потім вибачалася: ой, нас обдурили. Отже, проблема, по-перше, в якості опозиції, котра після бійки махає нашими кулаками. По-друге, ця опозиція колись була владою і нічого не зробила для того, аби унеможливити появу навіть проекту "мовного закону".

Мій протест - ігнорувати все, до чого закликає діюча влада. Зокрема - в гуманітарній сфері, про яку, до речі, і люди не мають жодного уявлення. Мій протест - не вітатися з народними депутатами.

Скажімо, коли Святослав Вакарчук мав мандата, я заборонив удома слухати "Океан Ельзи", тепер знову слухаємо. Вакарчук не знає про це, але мій протест - персональний, свідомий.

І кожен повинен сам собі обрати форму протесту. Ще мій протест - писати, говорити, коментувати, словом - не мовчати й не боятися.

Нарешті, все, що відбувається нині довкола мови - очевидний наслідок того, що за 20 років жодна влада не спромоглася створити законів, котрі б не дозволяли в Україні працювати на хороших посадах і займатися перспективними справами без знання української, державної мови.

А також - через повну відсутність сегменту україномовної масової культури, зокрема - кіно та літератури. Національну свідомість формує національна масова культура, більшість розвинених країн це довела.

Анатолій Дністровий, письменник

 

В мене є підозра, що цей так званий "закон" було "проштовхнуто" під провокаторів – із різних таборів. Тобто це спланована політична технологія, розрахована на радикалізацію та конфронтацію суспільства.

Незалежно від того, чи набуде "мовний" закон сили, чи ні, - факт його дикого "проштовхування" у ВР автоматично дає команду "фас" тим, кому була байдужа українська мова й культура.

Я допускаю, що в геометричній прогресії зросте дискримінація за мовною ознакою, особливо в південно-східних регіонах. І треба бути чесними: відповідь українських ультраправих також матиме місце.

Саме такі процеси насправді цей закон спровокує, а не якийсь міфологічний захист чиїхось прав.

Другий момент ще цинічніший. Цілком можливо, що "мовним" питанням совки почали безпосередньо реалізовувати федералізацію.

Іван Андрусяк, письменник

"Мовний" закон не можна вважати ухваленим. Так закони не ухвалюють. Це не парламентаризм - це бандитизм. Тому справа тут не в "мовному" законі, а в тому, що владу в країні захопила банда, яка знищує не лише мову - знищує країну, знищує все!

 

Учора вони просто перейшли останню межу, після якої влада повністю втрачає леґітимність.

Парламенту в Україні відучора немає. Якщо Янукович підписує ухвалений таким бандитським чином закон - він не лише фактично, а й формально перестає бути президентом. Наразі поза законом парламент - а після цього поза законом буде і Янукович. Тому тепер має йти мова про усунення злочинців, які узурпувати владу.

Як у цій ситуації дію особисто я? Зараз - готую для ЗМІ матеріали, в яких характеризую цю страшну ситуацію. Тому що людині, яка мислить, краще в такій ситуації говорити, аніж просто стояти. Закінчивши цю роботу, піду туди, де "стоять", тобто туди, де концентруються вуличні протести.

Лада Лузіна, письменниця

Ничем этот закон не угрожает. Абсолютно ничем. Он лишь легализирует уже существующее положение вещей. Те, кто говорил по-русски и будет говорить, но теперь уже имея на то законные основания. Те, кто говорил на украинском – на русский не перейдут.

 

В кинотеатрах останется кино на украинском, т.к.оно уже успело завоевать своего зрителя, но появится и голливудское кино на русском. И если уж даже в русскоязычной Одессе, после разрешения выбирать язык обучения, большинство родителей выбрали украинский – значит, он будет преобладать и в школах большинства других городов. Почему же тогда кричат?

Именно потому, что часть оппозиционных политиков понимают: этот закон действительно ничего не изменит. А они хотели бы изменить, многие не скрывают, что хотели бы, чтобы русскоязычные сменили свою идентичность и вне зависимости от их желания были вынуждены перейти на украинский.

Вторая причина: страх.

Есть обычные нормальные люди, которые тоже боятся за свою идентичность, свою украинскую культуру. Сам закон ей не угрожает. Другой вопрос как его будут исполнять… сколько обид, унижений, оскорблений он может породить по отношению к отдельным людям. И вот как не допустить подобных вещей, на мой взгляд, самый важный вопрос.

Юрій Винничук, письменник

 

У мене вчора був дуже поганий настрій, коли я це прочитав, потім все обдумав і тепер мені здається, що цей законопроект неможливо втілити у життя. Він був прийнятий з такими порушеннями, що до цього має тепер апелювати опозиція, а не до того, що це поганий законопроект.

Я поки що пишу матеріали, а коли хтось кине клич, то, може, і до Києва поїду. Але для цього має бути вождь. Якби була Юлія Тимошенко, то вона б керувала, а так у нас проблеми з вождями. Хтось мусить скомандувати, щоб їхати до Києва. Але ось у нас у Львові відбуваються акції протесту.

Мені важко уявити собі втілення цього закону в реальне життя. Я думаю, що це все розвалиться, як і багато чого. Але якби ці всі пункти набрали сили, то це трагедія для всього, відкат до періоду Радянського Союзу. Велика трагедія.

 

Ірена Карпа, письменниця
 
Вчора попри всю мою любов до декотрих відчайдушних громадських організацій змушена була скривитися на їх заклик "просити президента не підписувати закон". Просити?! Кого?!
Ні, ні в кого я нічого просити не збираюся. Ситуація маразматична. Це, окрім всього іншого, чудово ілюструють лаконічні демотиватори зі спрацьованим шахтарем, що саркастично сподівається на те, що вот заживьом наканєц, как люді, с рускім язиком.
Берія теж казав, що української мови не було, нема і не буде. Де тепер Берія і де українська мова?
Мені начхати на їх гівнозакон і їх гівнопарламент, воно все фальшиве. Наступний парламент проголосує за інший закон. Наша справа - не терпіти їх і не дочікуватися, поки щось дадуть, а боротися з цими окупантами владних крісел, що жирують за наші податки.
Щодо мови - то нам своє робить. Я продовжуватиму писати, співати, розмовляти, читати лекції та мати публічні виступи українською, мені і таким, як я, не треба на це чиєгось недолугого дозволу.
Зате от свідомо намагаюся уникати русизмів - най ся вдусять. І, що кумедно, багато хто з моїх російськомовних знайомих, чиєю долею так сильно перейнялися підрахуї з кривими пиками, принципово, з протесту, аби показати велетенську дулю, переходять на українську.

 

Усі фото з сторінок митців у Facebook 

powered by lun.ua