Люди, які вчать бездомних заробляти

На вигляд дуже приємний, охайно вдягнутий чоловік років п'ятдесяти з пачкою журналів привітно посміхається відвідувачам Форуму видавців у Львові.

Володимир – не звичайний продавець і його продукція – не книжки. Він – бездомний, який заробляє на життя продажем вуличного журналу "Просто неба".

Поширюють журнал виключно безхатьки, які отримують половину суми, закладеної у вартість (5 гривень). Друга половина суми – вартість друку самого журналу, який видає Спільнота взаємодопомоги "Оселя". Наповнення журналу здійснюється на волонтерських засадах.

Гонорарів не отримують ані автори текстів (серед яких і відомі письменники), ані фотограф Ростислав Шпук, який саме для "Просто неба" робить свою відому фотосесію Без Ознак Мистецького Життя (Б.О.М.Ж.), перевтілюючи знаних письменників у бездомних.

Для безхатька Володимира продаж журналу – не лише можливість заробити, але й "велике поле для спілкування з людьми".

Для безхатька Володимира продаж журналу – не лише можливість заробити, але й поспілкуватись з людьми

"Я живу за Біблійними принципами "Полюби ближнього, і ближній полюбить тебе", "Люби ближнього, як самого себе", "Полюби життя, і життя тебе полюбить". Тому до людей і до торгівлі треба йти з любов'ю. Не буде тієї любові, то не буде тієї роботи", – розповідає Володимир і хвалиться, що в останньому, двадцятому, номері є його стаття.

За один день Володимирові вдається продати 30-40 примірників і заробити від 75-100 гривень.

"Щоб цим торгувати - треба мати терпіння для торгівлі і вміти продати. І треба вміти донести інформацію до людей, пояснити, щоб вона знала, що купляє. А ще – зробити так, щоб після спілкування людина ходила за тобою і питала: "А коли наступний номер?". Я от вже торгую четвертий рік", - зізнається чоловік.

"Тепер я маю таку справу. Справу з великої літери", - захоплено підсумовує бездомний. Адже продаючи цей журнал він допомагає таким самим, як і він.

Головний редактор проекту Мар'яна Соха запевняє, що продавати звичайний журнал і ось такий "вуличний" для безхатька - не одне і те ж.

"На пропозицію піти продавати звичайний журнал, бездомний може сказати "та я собі піду книжки позбираю і гроші зароблю". Йдеться про те, щоб бездомний розумів, що, поширюючи цей журнал, він змінює ставлення до таких, як він сам", - пояснює автор ідеї заснування видання у Львові Мар’яна Соха.

"Якщо зміниться ставлення до цього розповсюджувача, який пропонує купити журнал, то зміниться і до інших – через матеріали, які будуть прочитані, через те, що бездомний своїм прикладом покаже, що хоч він і живе на вулиці, але нормально виглядає і культурно розмовляє з покупцем", - додає головний редактор.

Замість милостині – купити журнал

"Просто неба" не є українським ноу-хау. Перший вуличний журнал з’явився понад 20 років тому в США, і вже нині Міжнародна мережа вуличних видань об’єднує 122 газети у 40 країнах світу.

З України у цьому списку представлені 3 видання – крім львівського, ще київська "Народна допомога" і одеська "Дорога к дому". Щоправда, найбільш відомим і тривалим у часі є саме львівський журнал. Його тираж — 3 тисячі примірників, і при цьому дві третини від загальної кількості (з 2008 року вийшло 60 тисяч примірників) продані.

У цього видання – соціально-культурне спрямування, автори принципово не ставлять статей про політику і життя відомих людей, хоча їхні колеги закордоном так роблять. У "Просто неба" також нема реклами і він не присвячений повністю життю бездомних і їхнім проблемам (такі вузькоспеціалізовані вуличні видання теж є).

Журнал у великій мірі пропагує різні соціальні програми та поширює ідею взаємодопомоги між людьми, але значну ставку у ньому зроблено на культурну складову, і тепер його популярність перейшла межі Львова, де він поширюється.

Серед авторів, які безкоштовно надавали тексти для "Просто неба" - Юрій Андрухович, Юрко Іздрик, Сергій Жадан, Ірина Славінська, Вікторія Сюмар, Отар Довженко, Богдан Санченко, Катерина Бабкіна, Олександр Бойченко, Любко Дереш, Галина Вдовиченко, Андрій Бондар...

"І це далеко не повний список тих хто відгукнувся на пропозицію (безкоштовно написати для "Просто неба"), - розповідає письменник Григорій Семенчук, який одночасно є і членом редколегії видання. Саме він одним з перших відгукнувся на пропозицію Мар'яни Сохи долучитись до створення вуличного видання, і саме він придумав ідею фотосесії Б.О.М.Ж з тимчасовим переселенням на вулицю і перевтілення у бездомного когось з письменників.

"Мені дуже сподобалась ідея журналу про повернення до нормального життя. Якби, я мав багато грошей, то я певно що, роздавав би велику долю бідним. Так як грошей я не мав, і до цих пір не маю, я пробую займатись благодійністю методом віддачі свого креативу", - пояснює свою мотивацію Семенчук.

Обкладинки журналу

Ще одним письменником, залученим на постійній основі до роботи над журналом є Юрко Іздрик. Він був другим після Тараса Прохаська, який потрапив у об’єктив камери Ростислава Шпука.

Іздрик про проблему бездомності знає з власного досвіду, а тому ідея допомоги безпритульним йому близька.

"Свого часу я теж не мав житла і майже рік прожив у пивниці, де квартирувало видавництво "Кальварія", тому проблема бездомності зачіпала мене особисто. А тут з’явилася нагода не лише допомагати людям без даху в голові і над головою, а й займатися справою, яку люблю – робити дизайн видання і верстку ("Четвер" на той час уже не виходив). Отак усе й пішло", - каже письменник.

Починаючи з 10 номеру журналу, його версткою повністю займається Юрко Іздрик.

Від "бомжа" до "бездомного"

Григорій Семенчук впевнений, "що цей журнал мотивує і ангажує тебе до допомоги".

"Почати допомагати насправді дуже легко, бодай не заважати. У цьому журналі немає агресивної пропаганди. Є думки різних людей, калейдоскоп вражень і цікавої літератури. Це позитивний продукт який спонукає до основ благочинства і позитивних думок", - пояснює Григорій Семенчук.

За чотири роки свого існування "Просто неба", його вплив і результативність можна було б якось відобразити цифрами. Але перед початком його виходу, ніхто спеціального дослідження не проводив (грошей не було), а тому порівняти зараз нема з чим.

Але Мар'яна Соха переконує, що їм вдалось змінити у місті стереотип про бездомних: "Якщо раніше при слові "бездомний" в уяві виникала п’яна, брудна людина біля смітника, то зараз принаймні є інша асоціація, що бездомні – це люди, які поширюють журнали в центрі міста".

"Я не знаю, чи це пов’язано з журналом, але у Львові журналісти майже перестали використовувати слово "бомж" у публікаціях. Раніше я робила аналіз публікацій, і всюди було слово "бомж". Зараз – "безхатченки", "бездомні". Більше з’явилось публікацій у позитивному світлі. Раніше було дуже багато необ’єктивних статей, повідомлення про бездомних були або такими, які давлять на жалість, або такими, які криміналізують тему. Зараз з’явилось об’ктивніше бачення", - додає Мар'яна.

Мар'яна Соха з ювілейним, двадцятим, номером журналу

За її словами, поширенням "Просто неба" у різний час займались близько 50 безхатченків, зараз є один постійний його продавець — Володимир, і ще близько 3-4 ситуативних. Дехто з бездомних готують свої тексти для видання і це є однією з "фішок" журналу.

Б.О.М.Ж.

По суті візитівкою видання стала фотосесія Без Ознак Мистецького Життя. Юрія Андруховича у образі бездомного з цуценятами чи стосом зібраних книжок бачили всі прихильники його творчості.

Юрій Андрухович

Тараса Прохаська, загорнутого у картон на вулиці, Юрка Іздрика у якомусь підвалі з павуком, Таню Малярчук у рваних панчохах, Андрія Бондаря з донькою і дорожніи конусами на головах…

Андрій Бондар з донькою

Сама фотосесія вже перетворилась на певний фотофільм, у якому кожна серія – тематична і особлива.

Ростислав Шпук розповідає, що спершу йшлося лише про фото для обкладинки, яке мало привернути увагу до тоді ще невідомого журналу, покликаного допомогти безпритульним.

"Але коли на прохання Семенчука я взявся фотографувати Тараса Прохаська, це нас захопило, і виросло у цілу фотосесію, яка одразу стала популярною в інтернеті", - каже Ростислав.

Григорій Семенчук

Він каже, що мета цих фото їхня така ж, як у будь-якого художнього акту "збурення-зворушення-струшування, вплив на "нервово-оціночний апарат" глядача".

"Проект в якійсь мірі є викличним, бо знаходиться в зоні спрощеного критичного ураження: начебто ситі відомі люди декоративно вдають знедолених. Хоча насправді сюди закладено інформаційний посил про умовність і хиткість будь-яких людських соціально-майнових вертикалей, кожен може опинитись у незавидному становищі, яке не треба сприймати за безвихідь", - підсумовує Ростислав Шпук.

Юрко Іздрик зізнається, що за період співпраці з "Оселею", ближче познайомився бездомними, які там проходять процес ресоціалізації. Тепер, приїжджаючи до Львова, письменник часто зустрічає знайомих безхатченків на вулицях міста.

"Ми впізнаємося, вітаємося і поважаємо один одного – це якась така дуже правильна річ, як на мене. Бо по суті, ми один одного підтримуємо: я отримую роботу, яку люблю, безхатченки — журнал, який допомагає їм звести кінці з кінцями і привернути увагу людей до проблеми бездомності. І це, мабуть, єдина справа в моєму житті, яка не потребує додаткової мотивації", - каже Іздрик.