Родина, яка трішки змінила Кривий Ріг

117
30 жовтня 2012

Коли йдеться про різноманітні культурні центри в Україні, яких неймовірно мало взагалі, на думку спадає взагалі лише один — справжній. Не винесений на маргінеси, не створений олігархом, не комерціалізований, з душею та великою родиною.

Їздячи по українському сходу і півдню важко зустріти щось подібне. Але дивує ще й те, що саме такий проект — один на всю Україну. Він не з’явився в більш розвинутому в культурному плані Львові або Києві. Не з’явився він і в обласному центрі Дніпропетровську, звідки походила велика частина тодішньої влади і олігархії. Він виник у 2002 році в Дніпропетровській області у місті Кривий Ріг.

"Шelter+" за десять років свого існування став надсучасним майданчиком для культурних проектів, в якому чи не щотижня відбуваються якісь події. Для такого великого міста як Кривий Ріг — це чи не єдине місце, в якому можна знайти концертну залу із сучасним обладнанням, студію звукозапису, аудиторії для тренінгів, репетиційні, і навіть тренажерну залу й крите футбольне поле.

Тут працює неймовірна кількість волонтерів, але завдячувати ідеї цього місця потрібно одній родині.

Сім’я — в українському сприйнятті останніх років перетворилося чи не на брутальний вислів. Але ця велика сім’я для багатьох, хто коли-небудь потрапляв до "Шелтеру+", є взірцем працьовитості, дружності та ідейності.

Юлій та Роман Морозови, а також їх сестра Олеся — були одними з засновників цього місця. Займаються ним досі і дотепер, усіляко відбиваючи атаки держави, якій соціальні проекти ніколи не були потрібними. Фактично вони просто зробили те, чого їм не вистачало в підлітковому віці.

Родинне фото. Роман Морозов із дружиною Євгенією, Юлій з дружиною Інною та їх сестра Леся з чоловіком Олександром

Роман і Юлій Морозові – одні з багатьох волонтерів і засновників, які починали цю ініціативу і досі наповнюють її глибоким змістом і щораз новими і новими проектами, найчастіше — міжнародними, що для Кривого Рогу — унікальний досвід.

Роман — любить цитувати філософів, Юлій — більш прагматичний. Обоє самі активно беруть не лише в адміністративній, але і в творчій та безпосередньо волонтерській роботі. У них немає посад і статусів, кожен докладає те, що вміє і знає, але в той самий час усі долучаються до "чорної роботи". Волонтери "Шелтеру" працюють тут усі практично від самого початку, команда за багато років не набула значних змін, а лише постійно розширювалася.

Юлій Морозов на момент створення проекту закінчував ДНУ, факультет Систем і Засобів масових комунікацій (тобто журналістики), працював в різних ЗМІ. Його брат Роман саме закінчував Криворізький Державний Педагогічний Університет і працював педагогом-організатором в "Навчально-виховному соціально-реабілітаційному комплексі" (інтернат для неповнолітніх злочинців), Олеся також педагог за освітою.

"В Європі ми на момент створення не були, нічого подібного не бачили. - розповідає Юлій. - Надихалися зсередини. Найбільший поштовх давало те, що у нас в місті нічого не було. Ми були змушені зробити хоч щось для себе і для громади міста. Але був у нас один приятель в Києві, Сергій Сукненко, який робив такий собі хіп-хоп/брейк-данс клуб "Скважина". Певні ідей у нас з ним збігалися і дечому ми в нього навчилися. От він по закордонам вже, здається, тоді їздив. Але все одно, ми чисто місцевий продукт і пишаємося цим".

Роман Морозов із дружиною

У батьків Морозових вдома багато релігійної символіки та літератури. Самі ж вони теж часто говорять про християнську етику. Тому питання з-приводу релігійної терпимості не є несподіванкою для них.

"Більшість з засновників і ключових людей у Шелтер+ є християнами, але при цьому Ш+ лишається повністю секулярною, тобто нерелігійною, організацією. Ми працюємо з абсолютно різними дітьми, причому абсолютно не наголошуючи на їхніх релігійних переконаннях. Більше того, серед волонтерів у нас є люди, які вважають себе атеїстами або агностиками.

Звичайно, якщо людина, займає чітко антихристиянську позицію, чи пробуватиме, наприклад, пропагувати атеїзм через заходи Ш+, то нам важко буде співпрацювати. А якщо людини поважає наші погляди, і ми сходимося в більшій частині цілей і цінностей, то ми легко і досить ефективно співпрацюємо", – каже Юлій.

Найперше, що поставила собі за мету на той момент молода команда проекту, — робити, аби змінити принаймні частину людей в місті, яке одне з найбільш уражених СНІДом і наркоманією. Тому на питання "що робити" знайшлися такі відповіді:

 1) те, що їм (і комусь з самих організаторів) подобається

 2) те, що не суперечить християнській моралі і діючому законодавству

 3) те, на що можна знайти людські і матеріальні ресурси

Саме так і виникла концепція тусовки з чимось на зразок гуртків - спортивні (баскетбол, настільний теніс), театральний, музичний, англійської мови тощо. Плюс шоу-програма (підлітки ж люблять велику тусню, коли можна покричати і відчути себе частиною великого натовпу).

Там з’являлися всякі скетчі, елементи ток-шоу, організатори повитягали на сцену своїх приятелів - КВК-шників, музикантів, чим також вирішили їхню серйозну проблему, надавши їм можливість виступати, якої у них на той час фактично не було.

"Ми зрозуміли, що найголовніша наша битва - це підлітки, - розповідає Роман Морозов, - адже саме в цьому віці усі проходять через зламні моменти і приймають найважливіші рішення. Тому, якщо ми хочемо впливати на них - а ми хотіли,  щоб навколо нас було якомога більше здорових, адекватних, хоча б просто нормальних людей - нам треба будувати з ними стосунки. Стосунки найлегше і природньо будувати навколо спільної діяльності."

Але перед молодими хлопцями, ще студентами, постала найголовніша проблема — приміщення. Якщо в Європейському Союзі під подібний рід діяльності легко попросити дофінансування, неважко дістати безкоштовно й приміщення — в Україні нічого не стається без політичної вигоди. Шелтерівці це чудово розуміли, тому почали шукати будь-які можливості.

Спершу вони використовували будівлю школи, яка вільна в суботу і там Шелтер+ почався і проіснував 2 роки. Офіційно центр був зареєстрований Міським Центром Соціальних Служб для Молоді (структура міськвиконкому) як волонтерська організація і працював на базі середньої школи № 46 по суботах.

Але МЦССМ - був лише на паперах, ставши досить популярним місцем. Таким собі міксом з радянського будинку піонерів (тільки гуртки - сектори були більш сучасні, актуальні і з молодими завзятими, небайдужими ведучими) і модним клубом (але безалкогольним).

Команда працівників та волонтерів Ш+ 

Після 2 років, за які вдалося стати досить відомими в місті (принаймні в одному районі цього найдовшого в Європі міста), в школі стало трохи тісно. "Шелтерівці" почали шукати щось власне, яке можна було б використовувати не тільки по суботах, і в що можна було б потрохи вкладати ресурси.

Юлій з дружиною

Грошей у них не було зовсім, амбіції були більш ніж скромні — знайти якийсь підвальчик, чи орендувати кілька кімнат в якій-небудь установі. І вони вже знайшли один варіант, але раптом сталося диво.

"Ми вирішили для чистки совісті заїхати в покинутий дитячий садочок. Були впевнені, що це точно не наша вагова категорія, але ми його постійно проїжджали, тому вирішили все ж таки подивитися. Виявилося, його можна купити за відносно невеликі гроші (приблизно стільки тоді коштувала 3-кімнатна квартира), але треба діяти терміново.

Для нас ті гроші - то був космос, ми стільки в житті не бачили. Але підписали договір, що протягом двох місяців виплатимо всю суму.

А диво було в тому, що гроші нам дали канадці - друзі людей, яких ми випадково зустріли в Москві. Вони почули нашу історію, а коріння у них було з наших місць. От у них в серцях це так добре зрезонувало, що вони передали нам гроші, і навіть довго не хотіли, аби ми знали, хто вони такі. Тобто гроші упали на нас просто з неба", - розповідає Юлій.

Від дитсадочку відмовилися його власники — велике підприємство, і він був на балансі у обласного фонду держмайна. Його виставили на аукціон з умовою збереження профільності — тобто роботи з дітьми. В 2004 році це було нікому не потрібно, отже за два поспіль аукціони його ніхто не купив. Через те його і продали задешево молодим хлопцям зі світлою ідеєю.

"Лише за кілька років ми познайомилися з канадцями — просто приватними особами і однією чудовою організацією, з якою зараз є партнерами. Власне, гроші, на будівлю дала одна родина. У чоловіка велика будівельна компанія, будують масштабні об'єкти на кшталт найбільшого у світі голлівудського знімального павільйону у Ванкувері. А сума була — близько 20 тис. доларів".

Так тепер виглядає кафе закладу 

Садочок був у жахливому стані. Він 7 років простояв пустим. Фактично не було цілих вікон, повністю зруйнована система опалення.

"Зараз, коли ми згадуємо, як ми виживали перші 3-4 роки - то інакше як дивом факт, що ми таки прорвалися, пояснити не можу. У нас була невеличка команда - близько 15 чоловік. Плюс доєднувалися люди "з громади", підлітки, що підростали. От цим колективом ми поступово все це відновлювали і досі продовжуємо.

Перші два роки існування (2004-2006) - то було справжнє диво. Ми досі пишаємось, що ми тоді не здались, не здохли... Зараз трохи міцніше стоїмо на ногах, маємо певну мережу партнерів, а тоді все трималося на дивах і великому фанатичному посвяченні нашої невеличкої команди".

Тепер — це неймовірно сучасна будівля. Ні, звісно — це не хай-тек і зовсім не грузинський відділок поліції. Ззовні це все ще старий дитячий садочок. Обік нього стоїть котельна, їдальня, де місцеві бабусі готують смачні страви для гостей, та новісінький критий футбольний майданчик. Відкритий не до "Євро" і не до виборів.

Крім допомоги канадійців за перші 2 роки "Шелтер" отримав 3 досить великих гранти.. "Шелтер+" цю можливість не впустив і гроші пішли на справжні справи. Саме тому вони можуть називатися одними з тисяч грантоїдів, у кого дійсно результат грантів "на ліцо", а "їдства" — не дуже. Саме у них потрібно брати уроки розподілу грантових коштів, волонтерства та командної роботи.

Менше року тому молодіжно-підлітковий центр перетворився на культурно-громадський. Зміни стосувалися не лише назви, до "Шелтеру+" почали заїжджати закордонні гурти та лектори, події, на які може збиратися не лише молодь стали частішими.

При цьому на кожному плакаті до події збереглися три обов’язкові значки: анти-тютюновий, - алкогольний, - наркотичний.

"Одного дня ми зрозуміли, що працюємо не лише для підлітків і молоді. - каже Роман. - Зрозуміли, що ми вже є "культурно-громадським" центром. І хочемо ним бути. Причому культуру ми розуміємо в найширшому значенні слова, а концепцію громади вважаємо більш ніж потрібною сьогодні для розвитку України в цілому і того оточення, в якому працюємо.

Як казав Віктор Франкл, те, що необов'язково, але людина робить, як раз і робить людину людиною. Тому для нас це стратегічний напрямок - співати, малювати  необов’язково. Без цього, теоретично можна прожити. Але саме це і робить нас людьми".

Нещодавно "ШELTER+" подарував Кривому Рогу ще одну подію міжнародного рівня. Там відкрилася "iШУТ" - Інтернаціональна школа вуличного театру.

Вуличний театр робить європейські вулиці яскравими, впевнені "Шелтерівці", тому вони вирішили перетягнути цю традицію і в Україну.

Протягом 10 днів перехожих Кривого Рогу дивували вуличні театрали-початківці під керівництвом 4-ох світових театральних режисерів. А за кілька місяців новий Криворізький вуличний театр вже показував власний спектакль на фестивалі вуличного театру "Ana Desetnitsa" в Словенії. 

powered by lun.ua