Вчені: відраза - дуже корисне почуття

71
28 листопада 2012

Те, що багатьма сприймається як винятково неприємна річ, насправді є позитивним явищем, каже Гаральд Ойлер, професор психології Кассельського університету, якого цитує Deutsche Welle.

Вивченням відрази Ойлер займається уже багато років: "Почуття огиди насправді є інтуїтивною мікробіологією, даною нам від природи. Саме відраза запробігає тому, щоб ми вживали якісь небезпечні речі". 

Цей принцип діє однаково у всьому світі. Повсюди відчуття відрази та огиди викликають трупи, відкриті рани, такі продукти тіла, як сеча, фекалії чи гній, зіпсовані продукти харчування та певні тварини - пацюки, павуки чи мухи. 

І в усіх світових культурах почуття відрази виражається однаковим для всіх виразом обличчя: зморщений ніс, підтягнута до нього верхня губа та опущені кутики губ.

Проте думки дивним чином розходяться, коли йдеться про продукти харчування. Ось, наприклад, філіппінська національна страва "Балут". Для її приготування використовують качині яйця, які висиджують до формування у них тільця з дзьобиком та пір'ячком. 

Потім таке яйце варять і одразу з'їдають з пучкою солі. Філіппінцям це дуже смакує.

Однак чому ми сприймаємо як гидоту те, що в інших культурах вважається делікатесом? 

"Культурно обумовлені табу на вживання певних продуктів виникають за принципом наслідування прикладу", - каже Ойлер. 

За його словами, того, що викликає відразу, ми навчаємось у нашій суспільній групі. Як тільки хтось за столом починає морщити носа, ми уже знаємо: обережно, це може бути небезпечним! 

Утім, відчуття відрази та огиди діють не тільки як попередження: Спільне вживання їжі та спільне відчуття огиди посилюють єдність групи настільки, що саме цим відмежовують її від інших.

Проте почуттю огиди людина спершу ще має навчитися. До двох років діти майже ніщо не сприймають як відразливе. 

Якщо батьки не помітять, то діти потягнуть до рота і оближуть усе, навіть коричневі купки, що подекуди лежать на дорозі, чи слизького равлика. Тільки з часом діти пізнають два магічні "закони огиди", які дорослі сприймають як належне.

Перший - "закон контакту": все, що контактує з тим, що викликає відчуття гидоти, теж є огидним. Ніхто не питиме молоко зі склянки, в якій плаває дохла муха. 

Другий закон - "закон схожості": усе, що схоже на мерзенний об'єкт, для нас автоматично набуває таких же огидних рис. Ніхто не їстиме суп з судна, навіть якщо воно новісіньке. "Це все - питання асоціацій", - наголошує професор Ойлер.

Проте їх теж можна змінити. Якщо регулярно стикатися з огидним, тоді неприємні почуття від нього з часом зникають. Ойлер називає це десенсибілізацією, тобто зниженням чуттєвості до зовнішнього стимулу. 

powered by lun.ua