Обережно: смердить! або Куди скаржитись на неприємний запах

Проблема неприємних запахів – специфічний вид забруднення, який в останні роки стає все поширенішим. Часом причина появи смороду відома. Та коли смердить "нізвідки"? На кого в такому разі скаржитися?

Незручний Львів

Мешканець Львова Андрій Гнида народився і живе в Шевченківському районі цього міста. Тут уже народилися і його діти. Андрій любить свій затишний куток. Але вже близько трьох років його район потерпає від смороду.

"Це найбільш відчутно влітку, коли хочеться довше побути на вулиці, подивитися на природу, погуляти по рідному місту, та на жаль… – скаржиться Андрій. – Мій тесть, як тільки починається перше тепло, їде на село і приїжджає вже наприкінці жовтня. Він знайшов саме такий вихід, а іншим куди тікати?".

Андрій Гнида працює юристом благодійної організації "Твоє право". Зауважує, що за весь час, як у Львові виникла проблема смороду, ще жодний мешканець не звернувся до них із проханням вирішити цю проблему правовим шляхом. Причому кожний, хто відчуває неприємний запах, може сміливо вважати себе потерпілим.

"А що зробила наша влада за ті три роки, як ця проблема виникла? Так, якийсь час тривали медійні війни між владою і конкретним підприємством… Але це було більш схоже на пошуки відьом, аніж на реальні кроки у вирішенні цієї проблеми", – коментує експерт.

Андрій зауважує, що стаття 50 Конституції України чітко гарантує, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. А також кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля.

Юрист наголошує на тому, що якраз міська влада має обов'язок надавати повну та вичерпну інформацію про те, що загрожує життю та здоров'ю. І що ця інформація має бути публічною.

"Але спочатку треба довести, що шкоду було завдано. А це вкрай важко", – каже експерт.

Директор громадської організації "Бюро екологічних розслідувань" Дмитро Скрильніков не вважає сморід найбільшою екологічною проблемою, але каже, що саме сморід "об’єднує" людей, бо його можна відчути.

Він переконаний, що проблема неприємного запаху в більшості міст часто є комунальною проблемою утримання каналізаційних мереж. І за цим стоять гроші. Незважаючи на те, що водоканал не має достатніх потужностей, щоб упоратися зі стічними водами, він продовжує свою комерційну діяльність.

"Послуги водоканалу оплачувані. Отже, якщо водоканал погодився приймати стоки, то він мав би нести відповідальність за утримування каналізаційних мереж. Однак у Львові відбувається перекладання відповідальності: з водоканалу на підприємства і навпаки", – наголошує Скрильніков.

Еколог скептично ставиться до різних депутатських комісій з приводу вирішення екологічних питань. І найголовніша проблема – їхній безсистемний характер, вважає він.

"Просто збираються люди, обговорили версії-припущення. Немає постійно діючого моніторингу забруднення, який не тільки пов’язаний зі смородом, а з іншим видами забруднення в місті. І менше всього хотілося б, щоб після чергової конференції з міського бюджету комусь і для чогось виділялися гроші, а проблеми знову лягали на плечі жителів міста", – каже експерт.

Як одесити перемогли сморід

По-інакшому питання неприємних запахів вирішили одесити з мікрорайону Лузанівка. У 1996 році місцеве населення потерпало від нафтопереробного заводу, цистерни якого оброблялися гарячою парою. Міській каналізації бракувало потужностей, щоб повністю впоратися із стоками. Через що нерідко були підтоплені будинки, а їдучий запах відчувався на значній території міста.

Тоді за справу взялися активісти Всеукраїнської екологічної громади "Мама-86". Створили громадський комітет. Одночасно до суду було подано вісім позовів на бездіяльність міської влади. Це змусило місцевих депутатів дослухалися до вимог громади й вийти з пропозиціями до Верховної Ради.

Як результат, тодішній Кабінет Міністрів з резервного фонду виділив кошти на будівництво нової каналізаційно-насосної станції. І в 2000 році жителі Лузанівки святкували перемогу – запрацювали нові очисні споруди і небезпечний об’єкт було закрито.

Спираючись на цю успішну практику, представниця екогромади "Мама-86" Марта Корчемлюк рекомендує створити міжвідомчу комісію, яка проведе незалежну експертизу, щоб встановити, у першу чергу, причину появи неприємних запахів. Тільки тоді можна говорити про те, хто є відповідальним за виникнення смороду і як можна вирішувати цю проблему.

Експерт наголошує, що неприємний запах – це не тільки естетичний компонент. Його слід розглядати також як фактор впливу на здоров’я.

В Україні існують стандарти, які визначають норму концентрації небезпечних речовин у повітрі. Зокрема, це Державні санітарні правила охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами).

Водночас, досі немає досліджень, як неприємні запахи впливають на здоров’я населення.

"Довести в Україні, що сморід вплинув на погіршення здоров’я, майже неможливо. У нас немає визначених екологозалежних захворювань, і тому навряд чи ви доведете, що захворіли конкретно від цього підприємства. Саме тому незалежна лабораторія має дослідити причину цих запахів, щоб мати реальну картину, які там містяться сполуки, щоб їх виключити", – каже Корчемлюк.

Проти України услід за Дубецькою?

Юрист Центру стратегічного судового захисту Олена Ащенко зауважує, що не тільки в Україні, а й у всьому світі не так багато справ із захисту екологічних прав.

"Цікаво, що в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод навіть немає такої статті, де б гарантувалися право на безпечне довкілля. Однак Європейський Суд "тлумачить" екологічні права як право на повагу до приватного та сімейного життя", – каже юрист.

Таким яскравим прикладом є справа "Дубецька та інші проти України", ухвалена 10 лютого 2011 року.

Заявниками були дві родини – 11 жителів села Вільшина Львівської області, які зазнавали шкоди від промислового забруднення. Україну зобов’язали виплатити першим п’ятьом заявникам 32 тисячі євро як компенсацію моральної шкоди. Беручи до уваги факт, що один із заявників помер під час того, як справа перебувала на розгляді, Європейський суд призначив 33 тисячі євро як компенсацію моральної шкоди для решти заявників.

Інше цікаве рішення, яке також стосувалося екологічних прав, було прийнято Господарським судом Львівської області наприкінці серпня 2012 року. За рішенням суддів Артимович В.М., Морозюк А.Я., Цікало А.І. вперше в Україні визнавалось приватне підприємство, що здійснює негативний вплив на довкілля, суб’єктом обов’язку забезпечувати доступ до публічної інформації на підставі Закону "Про доступ до публічної інформації".

Те, що обов’язок влади – забезпечувати громадськість інформацією, робити її повністю публічною – переконаний і координатор проекту ПРООН в Україні Василь Романюк. Він вважає, що "екологічні права повинні виборюватися, як і виборчі права".

Екологічні права та їх захист в Україні привернули увагу і міжнародної спільноти. Зокрема, Україні в рамках Другого циклу Універсального періодичного огляду (УПО) країни-члени ООН рекомендували вжити усіх заходів для приведення національного законодавства у відповідність до Конвенції Еспо та Орхуської конвенції з метою забезпечення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

14 березня Україна звітуватиме в Раді ООН з прав людини, які з наданих рекомендацій вона втілюватиме у життя. Тож якщо держава візьме на себе обов’язок гармонізувати законодавство відповідно до "екологічних" конвенцій, це буде ще одним додатковим важелем впливу, вже на міжнародному рівні.

Смердить? Подавай у суд на владу!

Аби позбутися смороду й відновити свої екологічні права, експерти радять діяти за такою схемою.

Спочатку згуртуватися. Місцева громадськість має право і може впливати на прийняття рішень влади.

Створити робочу міжвідомчу комісію, яка має провести незалежний інструментально-лабораторний контроль якості повітря та стічних вод. До складу комісії слід включити не тільки (і не стільки!) представників територіальних органів міністерства екології і природних ресурсів, надзвичайних ситуацій, охорони здоров’я, а й у першу чергу, представників громадськості. Не зайвим буде до цього залучити і представників водоканалу та підприємств-забруднювачів.

Ця комісія має діяти постійно, здійснюючи регулярний моніторинг стану довкілля. Таким чином визначити реальну причину смороду, а отже, з’ясувати, хто винен.

Отримавши актуальні дані дослідження, комісія визначає поетапні шляхи вирішення проблеми. Зокрема, забезпечення фінансового підґрунтя, здійснення превентивних заходів.

Такі комісії часто так чи інакше вже існують. Зокрема, у кожній області створено громадські екологічні ради при Державному управлінні екології та природних ресурсів, при Державній екологічній інспекції тощо. Тож потрібно їх спочатку "відшукати" у своєму регіоні, а потім "вдихнути" в них нове життя.

Право на інформацію

Дізнатися, хто входить до складу цих рад чи комісій, де і коли відбуваються засідання, відвідувати їх як представник громадськості.

Надсилати запити, щоб отримати інформацію про стан довколишнього середовища.

Якщо є наслідки для здоров’я, потрібно це зафіксувати, наприклад, збираючи медичні довідки. І тут є головна проблема: часто лікарі не хочуть брати на себе таку відповідальність і прив’язувати якесь захворювання до конкретного джерела забруднення.

Як варіант, можна звернутися до спеціалістів у галузі охорони середовища чи в санітарні служби, які можуть дати відповідні довідки про вплив на здоров’я.

Неодмінно актуалізувати проблему за допомогою місцевих чи національних ЗМІ.

Скарги та позови до суду

Водночас можна подавати скарги до владних органів, які займаються захистом довкілля.

Для складання правильної скарги можна звернутися по допомогу до правозахисних та екологічних організацій. Наприклад, філії Української гельсінської спілки з прав людини діють майже в кожній області. У них можна отримати безкоштовну юридичну консультацію.

Від владних структур немає відповіді, або відповідь є суто "формальною"? Уже можна йти до суду.

Якщо сморід постійний, і влада ніяк не вирішує це питання, можна сміливо позиватися на бездіяльність влади. Причому не вихід – позиватись до суду тільки заради грошової компенсації. У влади слід вимагати створення дієвого механізму контролю за станом навколишнього середовища.

А головне – мати мужність у захисті своїх екологічних прав.

Фото на титулі stat8.blog.ru, у тексті використано також фото portal.lviv.ua