Творці "Краплі в океані". Креативні партизани

1352
13 лютого 2014
Перші постери з серії "Я - крапля в океані"
Ось так "Краплю" зобразили активісти "Громадського сектору", які створюють серію "Євромайдан це..."
Наразі варіацій "Краплі" дуже багато
Після перших вбитих мітингувальників, крапля стала ось такою
Пізніше творці "Краплі" надали можливість кожному створити власний плакат через "Генератор плакатів" на сайті Kraplya.com. Це - один з плакатів, створених інтернет-користувачами

"Ми готові з вами зустрітися, але імен не розкриватимемо". А просто імена? Все одно не погоджуються.

Тому історія трьох крапель – буде ніби твір у хоровому виконанні без солістів. Тільки цитати.

"Піар шкодить креативності", - жартують хлопці. Мовляв, підпільна творча діяльність – не тільки запорука безпеки, але й драйву. Драйв якраз дуже треба для нових творчих задумів, а їх багато.

Приміром, хочуть взятись за популяризацію української мови. Для початку – флеш-моби українською, "тижні української мови", під час яких люди намагатимуться спілкуватись українською.

"Хай це буде хоч "азірівщина", хай звучить поки недолуго, але в цьому є драйв! Ми теж приходитимемо на зустрічі з клієнтами і казатимемо "вибачте, але ми сьогодні презентуємо все тільки українською", - каже один з моїх співрозмовників. Російською.

Їхня "Крапля" теж українська, хоча зараз вже існує англомовна версія – сайт "I'm a drop in the ocean", на якому зібрано основну інформацію про українську революцію для закордонних читачів, які не можуть зрозуміти, що ж відбувається і хто з ким бореться.

"Креативні партизани" запустили англомовний сайт, на якому зібрана інформація про Євромайдан 

Відчуття причетності і позитивний об’єднавчий меседж спрацювали сильніше, ніж очікували автори. Феномен краплі і в спонтанності її створення – похапцем, без звичних для якихось кампаній цілей-стратегій-планування.

"Якби ми протестували "Я - крапля в океані" так, як це традиційно роблять рекламісти, то вона б програла гаслу "Зека геть!" Адже коли ти тестуєш людину, вона видає моментальну реакцію зі зрозумілими гаслами, як-то "Зека геть!", "Банду геть!", - кажуть зараз розробники, які у мирний час працюють у рекламі.

ЦЕ КРУТО , ЩО ТИ ВСЬОГО ЛИШЕ КРАПЛЯ

Історія "Краплі", як і об’єднання "Страйкплакат", почалась після побиття студентів "Беркутом" 30 листопада 2013.

Митці, рекламісти, художники зібрались обговорити, яким чином долучитись до протесту.

В ніч на неділю декілька людей намалювали близько 20 плакатів – з них і почався "Страйкплакат". Основними сюжетами революційних зображень були ялинки і дубинки, Янукович з носом і "овоч". А серед них – жовто-блакитні постери з написами на кшталт "Я дихаю вільно".

Перша крапля з’явилась десь в п’ятій годині ранку. Це було: "Я відповідаю за те, що буде завтра. Я крапля в океані". Хлопці намалювали прапор, а потім вирішили, забрати кінець цієї фрази і зробити для краплі окремий постер.

- У цій краплі був інсайт. Це такий термін рекламістів, який означає глибинну правду поведінки, почуттів людей. Ми побачили, що тут є щось більше. Адже тоді кожен відчував безсилля: "Що я можу зробити? Там Янукович, армія, бандити, бєспрєдєл…". А я? Хто я проти них?..

Незатишно було й авторам краплі.

- Коли я прикріпив на машину український прапор, то їх ще ні в кого не було. У мене було таке відчуття, що всі на мене дивляться. Коли ж увечері побачив машину із таким же прапорцем, стало набагато легше… Крапля в океані – про те, що океан працює разом з тобою і тоді вже не так страшно починати. Вона про мікрогероїзм.

Коли почались погроми Автомайдану я теж був за кермом. Уявляєте, зняв прапорець, коли їхав сам. Бо було страшно. Мене дуже часто зупиняли ДАІшники. А потім дивлюсь, їде дядько, а в нього не прапорець, а великий прапор на машині – і мені стало соромно. Він був для мене героєм того дня. В моїх очах – це був героїзм, хоча це був простий собі чоловік. Із цього все складається, з такої маленької кожної краплі.

 

- Я думаю, простим людям страшніше виходити на Майдан, тому що вони бояться, що в результаті за них не будуть всі боротись, як за когось відомого, бо вони не такі важливі.

Тому "Я крапля в океані" на когось діяв депресивно: "ну… я ж лише крапля". Хоча хлопці пояснюють, що так може здаватись лише на перший погляд.

- Ми кажемо: це круто, що ти всього лише крапля. І поруч також є лише крапля. І це круто, тому що такі "лише краплі" вирішують все. Потрібно прийняти це. Є герої, які повністю віддаються, а є люди, які відчувають своє безсилля. Але ж розумієте, ти безсилий, він безсилий, ще хтось безсилий, та разом ми сила.

Мітинг у Дніпропетровську

ПЛЮЄШ ПІД НОГИ, КИДАЄШ НЕДОПАЛКИ, ТО І МОРЕ БУДЕ У ТЕБЕ БРУДНЕ

"Я – крапля в океані" має досить потужну мотиваційну складову – побороти пасивність, почати щось робити, взяти на себе відповідальність. Від якості краплі залежить якість моря.

- Якщо ти наплюєш, кидаєш недокурки, то і море у тебе буде брудне. Ми мріємо, щоб після революції люди почали хоча б трошки щось робити. Уявіть, що буде коли "хоч трошки" зроблять 45 мільйонів?

Нам здається, що зараз поступово змінюється ставлення "чому я маю робити, коли сусід не робить" на "зроблю я, сусід подивиться і також зробить також...

У нас, слов’ян, діє принцип "з-під палки" – якщо ніхто не зобов’яже, то ніхто і не зробить. Приміром, ти помиєш свій майданчик в під’їзді, а всі його затопчуть. Але і на другий день помиєш і на третій, а потім побачиш, що хтось теж миє. Навіть якщо і не буде мити, ти отримуєш задоволення від того, що поборов в собі ось це відчуття "чому я повинен робити, якщо ніхто не робить...

Якщо один з десяти людей буде щось робити, то що щось зміниться.

ТРЕБА ЗНАЙТИ, ЩО ПОДОБАЄТЬСЯ, І РОБИТИ ЦЕ

Після появи постерів з зображеннями жовто-блакитних крапель, хлопці вирішили створити сайт, на якому кожен міг би додати себе і коротко пояснити, чому він на Майдані.

- Спершу думали, що для цього сайту потрібно якусь модерацію, але потім вирішили – зробимо й подивимось. І модерація не знадобилась.

Потім крапля розросталась – ми робили портрети Майдану, невеликі відео-історії про звичайних людей. Наприклад про дівчину, яка пекла сама печиво і приносила на Майдан. Всі ці люди могли сидіти вдома, але вони вирішили не змінювати світ, а трошки щось зробити. У нас був сюжет про чоловіка, який готував бограч, був ще Максим, який працював в охороні. 

 Скріншот сторінки сайту www.kraplya.com

Дівчина, яка пече печиво – директор ілюстраторського бюро. Вона начебто мала картинки робити, але їй захотілось напекти печива, вона носила його зі смачним чаєм. А Макс – воєнний, тому я думаю, що йому подобалось охороняти. Суть в тому, що кожна людина придумала, чим вона може корисна на революції, і робила це. Сама.

З НАС СПАВ СНОБІЗМ

- Через цьогорічний Майдан, з нас трохи спав снобізм. Ми розумні, добре заробляємо, постійно подорожуємо. Мені постійно було соромно за той же аеропорт Бориспіль, бо в якійсь Богом забутій Камбоджі аеропорт кращий, ніж Бориспіль.

Цей снобізм в легкій формі був у багатьох людей. А зовсім інші відчуття: Класні люди, класна країна! І для того, щоб було класно не потрібно закриватись в собі, піти поговорити з кимось, пригостити когось.

- У мене таке враження, що люди згадали, що вони люди. Я не українець, але в Києві живу 9 років. Я завжди дивувався, як люди тут не вміли об’єднуватись. А тут раз – і все змінилось.

Моє одне з найсильніших вражень в Україні – як розкопували машини під час минулорічних снігопадів. Я вийшов на вулицю і прокинувся в іншій країні: люди посміхаються, ходять, чистять, штовхають машини, всі всім допомагають.

У 2004 РОЦІ НАМ ЗДАВАЛОСЬ, ЩО Є ДУЖЕ СЕРЙОЗНІ ПОЛІТИКИ І МИ ПІШАКИ В ЇХНІЙ ГРІ

- У 2004 ми були тільки глядачам і ніяк на Майдан не впливали. Мені було 20 років,  я приходив і був капелькою для кількості. Ось тоді було таке відчуття, що є люди, які вирішують, знають що робити, які лозунги писати, які кольори вибирати. А зараз ніхто нічого не знає, ніхто не знає, який лозунг підніме людей.

Тоді у людей було оманливе відчуття, що хтось знає, як робити правильно. А зараз всі знають, що ніхто нічого точно не знає.

Нині, якщо хтось скаже, що буде помаранчевий колір і підкова, люди спитають "Чому?" і ти муситимеш аргументувати.

У 2004-ому в людей не було відчуття, що вони можуть впливати і відповідальності не було. Тоді мені було 20 років і я вже працював в рекламі. Ми працювали з людьми з великим досвідом, і єдине, що вони робили – це ходили на Майдан.

Вони не використовували свої професійні вміння, щоб впливати. Їм здавалось, що є дуже серйозні політики, і ми пішаки в їхній грі.

Мені здається після того, як люди зрозуміли, що вони можуть на щось впливати, їх уже не зрежисеруєш.

І крапля про те, що в кожного є голос. І своя думка.

powered by lun.ua