На захист Харкова

27
26 лютого 2014

Навіть страшно подумати, який образ Харкова за останні роки міг сформуватися в уяві українців, котрі нічого раніше про це місто не знали.

Вікопомна ера правління Віктора Януковича символічно почалася із Харківських угод і, схоже, що нині завершується на харківському Євромайдані.

Міжчасся вмістило в себе знищення пам’ятної дошки Юрію Шевельову, пожежу на заводі "Хартрон", розгон Всеукраїнського з’їзду Євромайданів, появу "Оплоту" на чолі з Євгеном Жиліним, "Українського фронту" і "тітушків" із харківською пропискою.

Хоча все це були лише миттєві інформаційні приводи, над якими незалежно від ситуації в країні вивищувалася бліда копія дуету Путін-Мєдвєдєв — Кернес-Добкін.

Перший, нагадаємо, одразу після зміни влади в країні заявив, що "будь-який переможець примножує свою перемогу, якщо ворогів зробить своїми друзями", а другий забув про сепаратистські ідеї і вирішив балотуватися в президенти.

Чи справді таким є Харків? І в чому полягає феномен цього міста, яке ніколи не лишається осторонь і завжди намагається лишити свій слід в історії? Чому Харків є важливим і небезпечним для України? Про це "Українська правда. Життя" запитала відомих харків’ян.

Павло Маков, художник

— Харків — це місто, в якому ім'ям видатного астронома, академіка  сьогодні називається ринок. Трансформація пройшла непомітно і безболісно, всі задоволені. Це не колізія сьогодення — інтелект давно потихеньку зникає з міста, проспекту Ландау немає і не було, а проспект Леніна досі є.

Харків давно не місто культури і науки. Це місто нічних клубів, боїв без правил, ринків, торговельно-розважального комплексу на місці філармонії і суржику —  замість як російської, так і української мов.

Те, що в Харкові живе Сергій Жадан і ще кілька сотень чи, може, навіть тисяч інтелектуально розвинених людей, вже нічого для міста не значить — терези з іншого боку надто перевантажені. Я не збираюся звідси їхати, але й не сподіваюся на зміну ситуації. Легко змінити владу, а ось для зміни ментальності потрібно не менше 100 років — це за умови, що є бажання її змінювати, а наразі його немає. Тому пануюче ставлення до цього міста, на жаль, має вагоме підґрунтя і, на мій погляд, правильне.

Сергій Жадан, письменник

— Харків дуже різний. Помилкою, на мою думку, є намагання вирізнити якесь одне його "обличчя".

Тут існує кілька центрів впливу, відповідно — кілька середовищ зі своїми пріоритетами та цінностями. Ось нині відбувається жорстке протистояння між цими середовищами.

Можливо, в результаті цього протистояння виокремляться точки порозуміння та з’явиться можливість діалогу. В будь якому разі — це всім тут сьогодні необхідно, оскільки важко в одному просторі вживатися людям із такими відмінними світоглядними засадами. А вживатися потрібно — місто в нас одне.

Леонід Ушкалов, літературознавець, професор Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди

— Що таке Харків для мене? Найпрекрасніше місто на світі, бо я тут живу.

Що таке Харків для України? Її джерело, бо новочасна українська ідея – з усіма її плюсами й мінусами – народилася саме в Харкові, а не деінде. І нехай нікого не вводить в оману те, що люди в моєму місті розмовляють переважно по-російськи.

Харків – то, як казав поет Борис Чичибабін, "город с русским языком, с украинским сердцем".

Тетяна Тумасян, арт-куратор, директор Харківської міської художнього галереї, арт-директор Vovatanya Gallery

— Думая о Харькове нынешнем, я могу сетовать о зашкаливающем уровне жлобства, трагическом сужении интеллектуального и духовного пространства, потери пафоса индустриальной мощи, тотальной продажности.

А могу гордиться подросшей здесь же, причем в моем ближайшем окружении, художественном и не только, прекрасной молодежью, свободной, независимой в мнениях, оценках и поступках. Они уже другие, соглашаюсь я с ними или нет. Они пытаются переделать жизнь, и жизнь города в том числе, под себя. Может, во всем этом и есть феномен моего города? Его сила и слабость, его бродильные революционные, реакционные качества и консервирующий дух?

Мой город был всегда городом мирно сосуществующих культур, национальных противоречий и объединяющей ментальности.

Поэтому я готова с любовью гулять возле библиотеки Короленко с ее Рахманиновым, Маяковским, Ахматовой (когда-то) и нашими, уже в перестройку, вечерами Галича, Чичибабина, Степана Сапеляка, Марлены Рахлиной, возле славного Дома писателей, возле манизеровского памятника Шевченко, а не пробираться с горечью и болью по коридору, образованному рьяными активистами в масках, шеренгой таких же молодых охранников в черных шлемах и обманутыми людьми другого поколения с потерянными смыслами и отобранной историей на нашей самой конструктивистской в мире площади!

Зураб Аласанія, журналіст, засновник ІА "MediaPort", співзасновник hromadske.tv

— Любой город как конгломерат людей сообществ и явлений — уникален. Харьков в этом ряду не исключение. Другое дело, что именно его уникальность здесь и сейчас содержит в себе явно негативную коннотацию в понимании всей Украины.

Кернес, Добкин etc не имеют никакого значения в контексте города, это всего лишь пена на гребне волны. Изучать и понимать надо бы саму волну, а не пену. Город полон блестящих групп и сообществ, к величайшему сожалению, почти никак не интегрированных по горизонтали: музыканты не пересекаются с политологами, а художники не пересесекаются с инженерами.

Это город личностей и индивидуалистов, это город острого ума и гордого, пусть и полунищего существования. Это город, которому не нравится вмешательство в его дела — в каждое из его отдельных дел, если угодно. Харьков и его люди идентифицируют себя, как сами себя, вне всякой национальной идеи, поскольку таковой нет и у страны. Город не держится за Россию — но ему не за что ухватиться и в Украине.

Это не жалобы на отутствие сигнала с запада на восток за двадцать три года независимости страны и не просьба протянуть руку помощи (помните про гордость?). Это констатация факта.

Если у вас нет ничего лучшего, что можно предложить, не навязывая, — город будет жить сам. Если городу станут навязывать то, что он не считает пока своим, — он будет сопротивляться (он уже это делает) — даже путём вынесения наверх упомянутой пены.

Замшелые, с советским патриотическим душком идеологические предложения России — не есть то, что город радостно и охотно принимает. Часть города, в отсутствии любых новелл, просто по привычке, не задумываясь, пользуется тем старьем, которое восемьдесят лет носил, но не выбросил на свалку, а сложил в чулан. Да, заплесневело и дурно пахнет, но вот же, под рукой, когда-никогда можно надеть этот ватник, если нет ничего лучшего.

Харьков не несёт опасности для Украины. Харьков может стать точным мерилом температуры возникновения и принятия успешной (или неуспешной) национальной идеи для всей страны.

Если, конечно, стране нужна страна, а не её осколки.

Марія Бурмака, співачка, телеведуча

— Не забуваймо, що Харківщина має ще одну історичну назву — Слобожанщина. Українці, козаки із Правобережної України, селилися на цій землі, називаючи свої поселення слободами.

Історики Багалій і Дорошенко писали, що саме тут були найсильніші традиції кобзарства. Харківщина пережила два українських культурних відродження — за часів Костомарова, Срезневського, і у 20-30-ті роки минулого століття. Це відродження поезії, літератури, театру потім історики назвуть Розстріляним Відродженням.

Ну, а центром науки і освіти Харків був завжди: Харківський університет, другий за віком український університет після Львівського, був утворений у 1804 році.

Олександр "Фоззі" Сидоренко, учасник гурту "Танок на Майдані Конго", письменник

— Тут треба дивитися на історію: скільки людей загинуло в Голодомор, в війну, коли місто двічі брали, скільки було переселено. В Харкові все перемішано, тому й така жорстока поляризація суспільства.

Ті, хто звик називатися демократичною опозицію, за всі роки не зробили кроків назустріч тим, хто коливається.

А треба було б. Бо крали так само, як і опоненти. Єдиний крок, який відразу би допоміг, – дотримання декларацій про чесний підхід. Без мовних і культурних питань. От тупо не крадіть і на контрасті вам повірять.

Розумію, що це – ненаукова фантастика, але це єдине, що допоможе.

powered by lun.ua