Ілюстратор Саша Годяєва. Емоційний протест

105
5 лютого 2014
Плакати Саші з серії "Я - крапля в океані". Тут обігрується фраза "Разом нас море" (more з англійської - більше). Саму фразу "Разом нас море" вигадала Антоніна Нікішина
Робота, яка була намальована, коли люди почали масово перемощувати страшні відео. "Ніяка психіка цього не витримає і таке суспільство дуже легко піддається на провокації і залякування. Страх паралізує, і в якийсь момент я це зрозуміла". Саша опублікувала її з текстом: "Good morning Ukraine. Keep Calm. Be patient. In silence we will find more answers" (Доброго ранку, Україно. Зберігайте спокій. Будьте терплячі. У тиші ми знайдемо більше відповідей)
Робота, створена після смертей - чорно-білі зображення герба з написами "Слава Україні", "Героям Слава" для аваторок тих, хто хотів на знак трауру поставити чорні фото на Фейсбуку
Саша пропонувала користувачам соцмереж використовувати ці чорно-білі зображення як аватарки та кавер-фото
Робота Саші, не пов'язана з революцією. Над нею вона працює у даний момент
Ще одна нереволюційна робота. Оформлення офісу з використанням стародавніх мудр

Ілюстратор Саша Годяєва – одна з авторів відомих плакатів на революційну тематику. Останні події у країні надихнули її на створення серії ілюстрацій, які відображають настрої в суспільстві.

"Коли хтось падає, ми не думаємо чому. Одразу допомагаємо піднятися людині, це інтуїтивно. Так і з побоїщами на Майдані – люди вийшли допомогти, підтримати. Ти можеш нарізати ковбасу й наробити бутербродів, принести ліки, охороняти, допомагати зігрітись.

Ми таким чином допомагаємо піднятись нашому суспільству. Я можу малювати, і в якийсь момент я зрозуміла, що не можу не малювати", – коментує дівчина.

У Саші така активність проявилась радше як опрацювання думок та емоцій, які вирують у зв'язку з подіями.

"Коли в мене з'являється якийсь образ, він мене потім не залишає – мушу його трансформувати, мені потрібно його намалювати", – розповідає Саша.

Найперші асоціативні образи часів Євромайдану в Саші втілились у страховиська – вони з'явились одразу після побиття "Беркутом" студентів.

Перші роботи Саші – монстри. Відображення того, як владу бачили люди після побиття "Беркутом" студентів

Монстри наснились дівчині, як і більшість інших робіт: "Коли я малювала, уявляла обличчя, яке іноді буває представників влади. Про такий стан усілякі чарівники й шамани кажуть, що в людини виходить душа з тіла. Людина в цей час – просто тіло. І я уявила собі тіло, у яке пробує пролитись душа".

 

Саша не хоче говорити про політику як таку – вона всюди бачить любов, або її нестачу.

"Я не розумію, як людина може правити, не люблячи. Але як вона може любити, якщо її ніхто не любив?" – риторично питає дівчина і одразу порівнює президента з головним злим чаклуном з саги Джоан Роулінг.

"Янукович для України – це абсолютне зло. Якщо би не було абсолютного зла, то не було би Майдану. Це дуже сильний каталізатор. Якщо немає Воландеморта, то немає Гаррі Потера. Гаррі Потер без Воландеморта – це просто очкаcтий хлопчина", - каже дівчина.

Після перших двох монстрів на плакаті, Саша долучилась до створення крапельок зі знаменитої серії "Я – крапля в океані".

"Відомий плакат Януковича з носом – це сатира, знущання, це – Воландеморт, абсолютне зло. А крапля про – любов, об'єднання, підтримку, творення, усвідомлення суспільного й громадянського, тобто це знак плюс. Янукович з носом – це знак мінус, ілюстрація якихось процесів, які відбуваються зі знаком мінус", – пояснює дівчина.

Вона взагалі вважає, що митець не придумує нічого, він лише ретранслятор настроїв, думок та емоцій, які вирують у суспільстві – "вихоплює колективну думку, у нього доступ до неї, і він її трансформує".

Найвідоміший її малюнок – українка, яка плаче кривавими сльозами. Робота була створена після смерті Сергія Нігояна. "Відбувся якийсь перелом. Його було чутно: серцями, вухами, очима, хто чим може чути його чули", – пояснює ілюстратор.

Найпопулярніша робота часів революціїї, намальована Сашею Годяєвою - українка, яка плаче кривавими сльозами  

Іншу драматичну роботу із зображенням Богородиці, яку Саша намалювала після загибелі ще двох мітингувальників, дівчина не викладала на Фейсбук – не змогла.

"У мене було дуже велике побоювання, що цей образ демотивує. І "прочитати" його досить важко. У ньому дуже багато болі, але там ще й багато любові й щирого співпереживання", – пояснює вона.

"Богородиця", яку намалювала Саша, але в той момент не наваживсь опублікувати у соцмережах 

Ще кілька плакатів, створених після смертей – чорно-білі зображення герба з написами "Слава Україні", "Героям Слава".

Ідея виникла, коли користувачі Facebook змінили аватарки на чорні квадрати – на знак трауру над загиблими: "Я відчула, що виразити через чорну аватарку свій внутрішній біль і повагу до загиблих потрібно було, але ходити в траурі, мабуть, ні. Тому я зробила ці аватраки і кавер-фото, чорно-білі, з написом "Слава Україні!"

Ти не зрозумів – ми вже люди

Ще одна тема, про яку Саша не любить говорити, крім політики, – її переїзд з Італії до України.

Дівчина навчалась в Інституті Марагоні в Мілані. Але кілька років тому повернулась в Київ і наштовхнулась на відверте здивування: друзі не могли зрозуміти, навіщо повертатись в Україну після 4 років, прожитих закордоном.

"У певний момент втомилась відповідати на питання "для чого ти повернулась", тому я почала всім говорити, що в мене закінчилась віза. Хоча це неправда, але так легше", – каже вона.

"Мені досі дуже важко вербально пояснити, чому люди повертаються. Це може зрозуміти тільки людина, яка пожила в еміграції по-справжньому. Люди, які їздили закордон на три місяці чи на півроку, не дуже мене розуміють. Ті, хто прожив більше трьох років, що передбачено курсом навчання в будь-якому вузі, дивляться на мене з розумінням", – додає Саша.

Хоча припускає, що це таки її особиста історія, є багато емігрантів, які почувають себе комфортно в чужій державі. Вона ж не могла натішитись українській осені, справжній зимі.

"Я досить вільно почувалася в Італії, але дуже сумувала. Не було жодного дня, щоб я не хотіла повернутись в Київ. Відбувається роздвоєння особистості: коли людина не хоче бути там, де вона є. Головою вона там хоче бути, але душею – в іншому місці. Люди пишуть, друзі, батьки й ти розумієш, що вони рідні, вони з тобою в контакті, але ти їх не відчуваєш. Мілан – одне з тих міст, які змушують постійно думати про те, чого в тебе нема, замість того, аби думати про те, що у тебе є", – пояснює киянка.

Зрештою, і до Європи в неї ставлення критичне: "У Європі суспільство захищено державою, і це в принципі присипляє людину. Як в експерименті про жабу: якщо її кинути в кип'ячу воду, то вона вистрибне, а якщо її кинути в холодну воду й підігрівати – вона звариться. Тому мені здається, що ми як та жаба, яку намагались кинути в окріп, бо в нас політики-невігласи, і через свою некомпетентність не змогли приварити нас".

Новорічна листівка Саші

На процеси в країні ілюстратор дивиться з помітним оптимізмом.

"Ми з подругою нещодавно обговорювали фразу "залишатись людиною". Розумієте, потрібно спершу стати, а потім уже залишатись", – каже Саша й, уже сміючись, додає, що "ставати людиною спочатку трохи боляче, а потім приємно".

Це нагадує дівчині нинішні процеси – боляче, важко, але точно на краще.

"Нещодавно побачила фразу на плакаті "Янукович, ти не зрозумів – ми вже люди!" Ось я про це кажу. Ми люди, ми вже ними стали. Спочатку було боляче, а зараз у людей дивовижний стан. Ми всі не однаково думаємо, але, у принципі, думаємо про одне й те саме", – пояснює вона.

"Я дивлюсь по своїх батьках. Вони – люди іншого покоління. Мій батько взагалі народився в Казахстані, навчався у Росії, в нього інші програми закладені в голові, але зміни відбулись у всіх. Відбувається масовий процес, і це говорить про те, що ми живі, ми реагуємо, нам не байдуже, що відбувається", – додає Саша.

"Я щиро вважаю, що всі жорстокі люди, агресори, голови тоталітарних держав – це все налякані, нещасні люди, які дуже страждають. І чим більше вони вбивають, тим більше в них страху й болі. Людина, яка поводиться агресивно, кричить про свою біль. Я можу тільки догадуватись як їм страшно, тому що їм є що втрачати", – розмірковує Саша.

В Італії Саша працювала ілюстратором – розробляла принти для колекцій різних брендів, малювала. У Києві після року роботи в українському Leo Burnett, вирішила працювати сама.

 

"Я зрозуміла, що мені простіше працювати з людьми тет-а-тет, щоб це був особливий процес. Зараз я працюю із простором, його оформленням (офіси, будинки, кафе). Мені дуже цікаво спостерігати, як певні образи думки змінюють простір людей, як впливають на їхнє життя", – розповідає Саша.

 

На запитання, як чітко назвати те, чим вона зараз займається, Саша посміхається: "Мені важко провести грань у тому, чим я займаюсь – це й дизайн, і ілюстрації. Батькам я кажу, що займаюсь добром. Я мрію про дитячий проект. Можливо, проілюструвати дитячу книгу. Адже спілкування з дітьми – нічим не завуальована творчість".

powered by lun.ua