Щоб впала між нами стіна

В одному з інтерв'ю для Громадського-ТБ Святослав Вакарчук сказав, що готовий зробити все, щоб подолати суперечки й поділ України на Схід та Захід – їхати спілкуватись з людьми, слухати їх.

От і виходить, що свою обіцянку виконав.

Якщо замислитись, чим можуть відрізнятись лекції в Харкові й Києві, закрадається думка, що хоча мова і йтиметься про долю України, це будуть не однакові зустрічі. Не лише тому, що це різні студенти, міста чи настрої. А й тому, що навіть у межах цього теми зустрічі багато нюансів.

Але навдивовижу можна було відчути – саме відчути, а не почути чи побачити – одне й те саме.

Тут не йдеться про географію. Коли мова заходить про єдність країни, то неважливо, Харків це чи Київ. Тут головніше, як сам Святослав каже, що "Ми різні, але ми разом", "ділити спільне майбутнє, навіть, якщо в нас рідне минуле".

На початку зустрічі 13 березня Вакарчук каже, що ідея зробити лекцію в Києві з'явилась в останній момент. Зустрічі зі студентами в Харкові та Донецьку були організовані 3 та 4 березня, щоб поспілкуватись з молоддю, підтримати діалог, розвіяти міфи.

Харків, 3 березня. У переповненій залі університету Каразіна Святослав звернувся до студентів:

"Але я хочу, дивлячись вам в очі в цьому залі, спитати. Ви справді думаєте, що я міг кудись прийти, бо мені заплатили або попросили? Я подібний на таку людину? Ви справді думаєте, що я міг би прийти й підтримувати людей, у яких є екстремістські гасла? Ви справді думаєте, що я є людиною, яка є проти миру, яка не є проти процвітання країни?

Подивіться на мене: я готовий відповісти вам на будь-які питання. Я такий самий сьогодні, як був учора, учора та позавчора".

Дійсно, у Києві мало хто ставить під сумнів щирість активістів Майдані та їхнє прагнення до справедливості. Харківські студенти також розділяють це бачення, але стикаються з нерозумінням, тому й просять порад – як припинити нерозуміння та ворожнечу.

У ході харківської лекції Вакарчук переходить з української на російську, а потім навпаки, щоб показати, що мова не має роз'єднувати людей:

"Я не хотів би, як кажуть російською, "сгущать краски". Я вот даже на русском продолжу, так вот сейчас правильней, наверно…

Я не хотел сгущать краски. Я просто хотел бы сказать, чтобы мы забыли все, что было за эти 23 года плохого, все те обиды, все те какие-то раздражения, непонимания, которые, может быть, накопились у нас друг к другу – потому что мы сейчас стоим перед более серьезной проблемой. Если сейчас мы вместе, Восток и Запад, не объединимся и не скажем, что едины, непобедимы и что у нас сильная воля – то, наверно, я не знаю, что будет…

Сейчас для Украины наступает уникальный момент: поменять полностью всю национальную идею. Точнее – построить её".

І харківські, і київські студенти почули історію перетворення Святослава на "вільну людину" після побаченого ним у молодому віці життя за кордоном. Саме такими "вільними" він бачить українців.

Це не лише принцип, це особиста обіцянка, життєве кредо:

"Я зрозумів, що іншим я бути не можу. І я сказав: у будь-якій країні, де б я не жив, який би прапор не був наді мною, я хочу бути вільною людиною. Я хочу бути людиною, для якої свобода вибору – це найголовніше в житті.

Я ніколи не дам, щоб мене топтали, щоб мене принижували. Я не збираюсь ні перед ким ставати на коліна, я не збираюсь нікому, крім коханої жінки, цілувати руку, я не збираюсь ні перед ким схиляти голову, крім людини, яку вважаю вчителем. Я не збираюсь робити щось – просто тому, що мене примушують!" – Харків, 3 березня.

Зустріч у КПІ

Київ, 13 березня: "Все залежить від нас. Усе залежить від того, наскільки ми готові захищати власну свободу та свободу країни, у якій ми живемо і яку ми згодились називати власною Батьківщиною.

Ніхто, крім вас самих, не побудує ваше майбутнє".

Молодь Києва багато цікавилась конкретними питаннями виходу із кризи, можливими реформами.

Святослав вважає, що влада, яка має власну "філософію" та якій політтехнологи назбирали електорат поділом країни на Схід та Захід – це лише частина проблеми: "Інше – це проблема незрілої нації. Держава залежить не від того, яка в неї влада, а які людини, які цінності вони сповідують.

Ми дивимось новини – і думаємо: "Ну от, ще щось сталось, потім вимикаємо новини, з'їдаємо свій бутерброд, заходимо на фейсбук, викладаємо котиків і лягаємо спати. Зріла нація в серйозні моменти завжди збирається, вона як один кулак стає", – знов Київ, 13 березня.

Вакарчук просить задавати менше "гламурних" питань щодо його творчості, бо це не на часі. В умовах інформаційної війни – перевіряти будь-яке повідомлення в кількох джерелах, пропонує створити групи в соціальних мережах для підтримки та поширення новин та даних.

Щодо ж до свого майбутнього в політиці, відповідає: "Я людина реалізована й свою порцію марнославства отримав. І можу отримати її без влади".

На київській зустрічі фронтмен "Океану Ельзи" кілька разів робить акцент на "унікальності моменту, моменту все змінити": "Зараз стають актуальними слова Джона Фіджеральда Кеннеді, який сказав: "Не питай, що країна зробили для тебе, запитай себе, що ти зробив для країни?"

А це знову Харків, 3 березня: "Майдан – уникальная политическая и социальная конструкция. Это вообще не Восток и не Запад, это 3-я парадигма. Майдан говорит так: "Нам все равно, кто твой герой, все равно, на каком языке ты разговариваешь, вообще все равно, откуда ты и что ты.

Ты украинец, ты гражданин нашей страны. Если ты выбираешь чиновников по принципу "честный-нечестный", "прав-неправ" – тогда ты с нами".

У розмові Вакарчук весь час ходить по сцені. У Харкові каже, що "сидіти йому просто нудно", а в київських журналістів питає, чи не складно їм стрімити, бо він багато ходить.

Незалежно від локації, студенти на всіх зустрічах просять поради щодо плану дій, на що Святослав пропонує стратегії. Харків, 3 березня:

"1. Восток и Запад вместе.

2. У нас должна быть железная воля и холодный рассудок. В том числе это означает – без паники.

3. Мы должны быть абсолютно уверены в том, что мы правы. А мы не можем быть неправы, потому, что это – наша земля.

4. Наверное, самое главное то, о чем должен каждый из нас сказать: мы не хотим никаких противостояний или чтоб было навязывание силой, мы хотим мира, но мы никуда не отступим".

А це вже поради з київської зустрічі, 13 березня:

"1 Армія, оборона.

2 Відмовитись від квотного принципу.

3 Дипломатія.

4 Прозора робота економістів щодо роботи з фінансами.

5 Схід і Захід разом".

"Не помиляється той, хто нічого не робить. Просто робіть, працюйте – головне усвідомте, чи хочете ви, щоб ця країна була вашим майбутнім. Якщо Ви хочете, щоб ця країна буда вашим майбутнім, то так само, як вашу сім'ю, як власних дітей – її треба народжувати, плекати, виховувати й захищати". Святослав Вакарчук.