Микола Амосов. "Щоб бути людиною"

550
26 березня 2014

Українська програма на фестивалі DocudaysUA. Традиційний натовп біля Синьої зали. Усі чекають на показ фільму "Амосов. Століття" – документального фільму про життя видатного українського хірурга, науковця та письменника Миколи Амосова.

Робота режисера Сергія Лисенка, що її присвячено сторіччю із дня народження легенди медицини, містить свідчення сотень людей, архівні матеріали та хроніки. Своїми свідченнями та порадами щодо того, як наблизитись до розгадки таємниці його особистості, допомагали родичі та, зокрема, донька Амосова Катерина Миколаївна. Це не просто біографічний фільм. Тут діє концепція трьох кругів – біографічний, у часі й у вічності. Пізніше це прозвучить у і у самій стрічці.

...Глядачів все більше.

Хтось ділиться очікуваннями щодо фільму, хтось читає програмку, хтось голосно репетує, що не пускають до зали.

Прийшла вже й донька українського хірурга. У розмові з нами Катерина Амосова емоційно сприймає питання щодо головної ідеї фільму: "Ми дуже зраділи, коли дізнались, що головна ідея створення фільму була така, що це має бути фільм про цінності".

Робота над документальною розповіддю про життя Амосова була нелегкою, каже Катерина Миколаївна: "Хвилювання додало очікування трейлера до фільму, бо він і мав створити остаточне уявлення про те, яким ким буде фільм".

На жаль, режисер Сергій Лисенко не був на прем'єрі фільму в листопаді 2013-го, але, як каже Катерина Амосова, це було його рішення: "Різні люди мають різне бачення. Він був прихильником такого більш мистецького погляду, нанизавши історію операцій хворих на решту подій без цитат, без голосу за кадром. Це було його бачення.

Але я теж маю право на своє бачення. Для мене й для батька інтелектуальна складова була дуже важливою. Я мусила докласти всіх зусиль, щоб наситити цей фільм інтелектуальною частиною щодо роздумів. А краще ніж за допомогою батькових текстів, це було зробити неможливо. Дякую Сергію, що він не кинув усе взагалі. Це розходилось з його думками, але я дякую йому, що він проявив певну мужність і співпрацював".

Основним посланням, серцевиною фільму Катерина Миколаївна вважає "цінності" :"Там є текст про те, що шлях України – це в Європу, а не з Росію. Батько це написав перед 2000 роком. І це є в нашому фільмі. І я пишаюся цим".

...Нарешті глядачі зайшли до зали. Ставлять додаткові стільці в проході, але охочим пропонують сідати навіть на підлозі. Западає пауза. Тиша.

З перших кадрів автори стрічки повідомляють, що вся їхня робота спрямована на те, що б розкрити таємницю невтомності та геніальності Амосова. Їхні пошуки пройдуть трьома колами: події – час – вічність. "Амосов. Сторіччя" – це роздум на основі фактів, хроніки, інтерв'ю з колегами та пацієнтами, уривків із щоденників Амосова.

Майбутній український хірург ріс без батька, прикладом йому була мати. Крізь усе життя він проносить прагнення самовдосконалюватись, показує систематичність у підході до кожної справи, дотримується суворого режиму у всьому, розраховує навіть їжу.

Ці ж високі стандарти він демонструє і в освіті. Навчаючись на п'ятірки в Архангельському інституті, паралельно викладає, а потім закінчує два складних курси в медінституті за рік. Згодом починає професійну практику, але все одне вважає, що йому недостатньо навантаження.

Війна робить Амосова сильним, адже функція сегрегації поранених – справа не з легких.

Після війни він працює в Москві в інституті Скліфосовського, але їде звідти працювати обласним хірургом у Брянськ. Прямо з екрану сам Амосов пояснює , чому: "Хирургом меня сделала война, а настояшим – Брянск. Здесь испытал хирургическое счастье, дружбу с подчиненными, потом такого не было". Саме тут, у Брянську, збирається плеяда видатних хірургів, у колективі яких Амосов продовжує робити відкриття та розвивати хірургічну справу.

 

Уся життя Амосова супроводжувало прагнення до нового. Наприклад, поїздка в Мексику стала одним із мотиваторів створювати нові апарати, покращувати технічну базу. Маючи інженерну освіту, Амосов майстерно реалізовує свої розробки.

Однак на фоні відкриттів і досягнень лікаря мучить, що не завжди вдається врятувати всіх; кожна смерть для хірурга – поразка: "Даже не так много делаю ошибок, не больше, чем раньше. Но вся система работает против. Вот, вчера опять поражение. Аневризма восходящей аорты, нужен протез на всю дугу. Запустили сердце, протез сначала держал кровь, а потом начал промокать. Да как. Примерно поллитра в минуту. Использрвали 14 литров крови, 7 часов оперировал. Столько напряжения, нервов – и все напрасно, потому что не имеем непромокаемых протезов, которые есть во всем мире... Освоили производство в СССР и делают вот такую вот дрянь", – щоденник-1973, з фільму.

Автори фільму весь час вплітають цікаві деталі щодо розробок Амосова. Наприклад, те, що перші клапани серця були зроблені з нейлонової сорочки, придбаної лікарем на власні кошти під час відрядження.

Від хірургічних досягнень розповідь переходить до інших захоплень лікаря – кібернетики, мети змоделювати організм людини, суспільства, а згодом і штучний інтелект: "Я не сомневаюсь, что искусственный интеллект самого высокого ранга, с воспроизведением всех функций человеческого интелекта, что он возможен", – каже сам хірург в одному з епізодів архівної зйомки.

Згодом Микола Амосов починає передавати свої думки іншим через книги та публічні лекції. Письменницьким досягненням могли позаздрити найвидатніші літератори.

"Думки і серце" було перекладено З0-ма мовами, а на лекціях збиралось стільки ж людей, скільки на зустрічах із Булатом Окуджавою.

Із часом Амосов припиняє постійну хірургічну практику, що пояснює в зверненні до колег: "Я ухожу не пораженный, в смысле хирургическом. Просто мне уже надоели эти бесконечные несчастья, эта бесконечная борьба за жизнь, плачущие родственники...Эти детишки, которых тут видишь в коридоре, а потом их вот тут докладывают. Я этого больше выносить не в состояниии. Моральный мой ресурс, как выражаются, исчерпан окончательно".

 

Але цей поворот – лише нова сторінка його досліджень. Амосов розпочинає експеримент із метою перемогти старіння організму: "В 92 году я перестал оперировать, когда мне стало много лет, почти 80. Я стал замечать, что я старею. Мне стало тяжело ходить, и вот я завел вот эту гимнастику. В течение 3-х месяцев я натренировался, и у меня эти явления старения почти совсем исчезли". Задумайтесь – лише у 80 років він починає помічати, що старіє!..

Як бекграунд, у стрічці постає епоха, де складно було висловлювати свої думки відкрито. Ті, хто страждали від утисків чи цензури, могли розраховувати на підтримку хірурга. Це могли бути слова або мовчазна підтримка – наприклад, виставка картин у інституті.

Усе більше Амосов задумається над цінностям та їх плеканням в людині:

"Беда, мне кажется, в том, что человек по природе недостаточно хорош. Детей нужно воспитывать на идеалах, заведомо преувеличивая достоинства человека. Если этого не делать, то продукт воспитания – взрослые – будут еще хуже. Общество требует отречения от эгоизма, то есть включение в понятие "себя" еще и других людей", – щоденник-1968, з фільму.

З метою дізнатись, що ж потрібно людям, зазирнути до них у душу, Амосов проводить соцопитування на основі анонімних бюлетенів і отримує 15 тисяч листів: "Я прилагаю силы к тому, чтобы определить, какое общество для нас сейчас было бы самое хорошее", – каже лікар.

 

А своє бачення щодо майбутнього України Микола Амосов викладає своїй книзі "Ідеологія для України". Те, що сказав Амосов, дуже символічно звучить саме зараз:

"Куда идти – только на Запад, к созреванию, к стандартам Северной Америки. В США стекаются умы со всего света. Притом, что они же, американцы – идеалисты: запрещают курить и убивать животных. Еще и выбирают умных президентов. На Россию заглядываться не стоит. Будуще ее туманно", – щоденник-1997, з фільму.

Особистий кодекс Амосов укладає й для хірургів: "Оперируй в том случае, если бы ты взялся оперировать своего сына, своего брата или свою мать. Если бы ты стал оперировать – значит, ты имеешь моральное право".

Дуже критичний і вимогливий особливо до себе, Микола Амосов іншої долі не жадає:

"Работал честно, денег не брал. Если бы можно было начать жизнь сначала, я бы выбрал то же самое: хирургию. И в дополнение – размышление над вечными вопросами философии: истина, разум, человек, общество, будущее человечества".

 

...Фільм закінчується уривками з інтерв'ю пацієнтів, яких врятував Амосов. На екрані з'являються світлини цих людей, які ніби мозаїкою складають образ Амосова:

"Я была первая с клапаном, потому то до этого еще не оперироваали, еще не вшивали"
"Мне говорили, моя операция была седьмая в мире"
"Він мене врятував, я ще народила 3 дітей і маю тепер шестеро онуків"
"Якби я його зустріла, то я, напевно, стала би на коліна"
"Операцію зробить за букет гладіолусів – це дещо означає, не те, що зараз, у наш час"

*   *   *

Після перегляду фільму всі охочі традиційно ставлять питання. Тематика різна. Чимало питань стосувалось особистості Амосова:

"Він був абсолютно аскетом, дуже жорстко себе тримав, тримав вагу, контролював холестерин ще задовго до того, як з'явились рекомендації. Небагато дозволяв собі алкоголю. У його щоденниках не було нічого особистого. Я розумію, що я не викликаю у вас довіри. Я людина упереджена, але я зараз не можу чогось назвати Вам. Він не був марнославним, був дуже самокритичним, доброзичливим. Мабуть, практично, ідеальна людина", – каже донька Катерина Амосова.

Режисер Сергій Лисенко пояснив причини відсутності: "Я очолюю технічний відділ, який займається субтитрами для всіх фільмів фестивалю. Якби я прийшов на показ, декілька фільмів лишилися б без субтитрів".

Щодо розбіжностей у баченні фільму, Сергій пояснює – це "більш продюсерська версія, ніж режисерська". Ніби дзеркально відображаючи слова Катерини Амосової, Сергій Лисенко відповідає, який же основний меседж "Амосова. Сторіччя": "Для мене це був фільм про цінності, як цінності людини творять його долю. Це найголовніше для мене. Що це за цінності – ми й намагались дослідити".

29 листопада 2013 року, тут, у будинку Кіно, відбулась прем'єра для родичів та колег Амосова, а 6 грудня стрічку показали на телебаченні.

"Колектив був для нього не меншим домом ніж родина. Ми з матір'ю чудово розуміли, що наше місце в житті батька – не номер один. Це номер два. І в певній мірі цей інститут хірургії – це мій брат. Я із цим виросла й продовжую жити далі", – каже пані Катерина.

Не може змовчати вона й про те, що наступного ж дня після прем'єри, уся Україна стала свідком жорстокого побиття студентів на Євромайдані, з якого пішов відлік революції: "Життя наше, усіх, і моє особисто, і моєї родини, абсолютно змінилась".

"Амосов. Сторіччя" – це фільм про цінності.

І дуже символічно у фільмі звучить питання: "А зачем нужно помнить Амосова?" – на яке професор Анатолій Криштоф відповідає: " Щоб бути людиною!"

powered by lun.ua