Художник і поранений мітингувальник. Ще дві вражаючі історії

15
3 березня 2014

Українські художники продовжують відвідувати поранених мітингувальнкиів у лікарні та замальовувати їхні історії.

Цього разу – історія художника-графіка з Києва та мешканця Калуша, що на Івано-Франківщині.

ВАСИЛЬ ГРОМОВИЙ

Художник-графік, 65 років, Київ. Постраждав від гранати

"Ми були на Інститутській вночі з 18 на 19 лютого. Мене врятувала жінка-медик. Вона була у зеленій курточці зі світлими косами. Коло виходу з метро Хрещатик.

 

Нас було семеро. Беркут кинув в нас кілька гранат. Три чи чотири, а, може, й більше. Вогнепальні гранати.

Нас семеро в оточенні. П’ятеро одразу пали мертвими, ми – також, але були живі. Приїхала машина Беркута забирати тіла і тут жінка-медик кинулася до нас й не дала Беркуту грузити нас у машину: "Вони живі, я вам їх не віддам. Вам мертвих мало, ви і живих хочете? Ви не можете мене вбити, я – медик"

Я би хотів побачити ії, жінку-медику, що врятувала нас".

 

Тетяна Войтович і Алевтіна Кахідзе розмовляли з Василем у Київській міській клінічній лікарні №17. Тетяна на місці створила портрет активіста у подарунок.

 

Алевтіна ілюструвала історію протистувальника, цей малюнок став листівкою, мета якої – знайти жінку-медика, що врятувала Василя.

СТЕПАН АНДРЕЙКІВ

Калуш, Івано-Франківська область, Постраждав від світло-шумової гранати 19 лютого вночі

"10 грудня приїхав на Майдан. Приїхав з Москви одразу, коли на Майдані побили студентів. Важно було дістати квитки. Їхав потягом: Москва-Белгород-Белгород-Харків.

Третя cотня Калуш, в якій також був Сергій Нігоян.

 

Наша Калуська сотня була там, де архангел Міхаїл на Майдані. Ми обороняли барикаду на Грушевського.

Я прийшов о 3 ночі з Грушевського, він співає гімн України, я питаю чи знає він гімн Вірменії, він дістав флаг Вірменії і почав співати. А ранком просинаюся – дивлюся хлопці мої сидять, голови нахилили, кажуть: "Серьогу вбили". От і все.

Я просто, щоб не було бюрократії, щоб Україна була прозора, хочу, щоб ви, молоді, приходили до влади.

22 січня Шалик ультрас Динамо піднімає тризуб, вони його обливають водою, водомет зливає його з барикади, а він зачепився гачком тризуба і співає "Ще не вмерла України".

Я плакав. Справжній герой.

 

Cправжній страх був з 18 на 19, коли горіли живі люди. Вони (Беркут) лише розказують, що кидали гранати, вони кидали в намети пляшки з Коктейлями Молотова або напалмом. Профспілки вони спалили напалмом, потім вони повидумували, що то Правий сектор спалив. Який там Правий сектор? Напалм, якщо його кидаєш у коридор чи відкитий простір, він сам шукає напрям.

Це спеціальні гранати, щоб запалювати всередині.

Вночі 19 лютого о 2 годині мене занесли у Михайлівський собор, потім я потрапив у лікарню. В мене була контузія від cвітло-шумової гранати, яка розірвалась коло голови. Мене викинуло з 5-ти метрової висоти біля Стели.

Вони вбивають найбільш активних. Хто перший йде – того і вбивають. Я робив те, що всі робили.

Я колись у книжках читав – як пахне смерть і не вірив. 18 лютого я зрозумів як пахне смерть. Це було страшно.

В лікарні треба бути ще 10 днів, а потім лікар сказав їхати в санаторій Одесу. Потрібно - 5000 грн.

 

Наша влада ділить портфелі, ми їм не потрібні. Тільки кияни носять та допомагають.

Я колись у 1994 році їхав у сезон на заробітки і зі мною їхав дід з Косова, ми шось з ним почали за політику і він каже таку фразу: "Справжня Україна буде тоді, коли помре останній комуніст. Коли твоє покоління помре – тоді настане Україна".

Я гордий за молодих. За тих ультрас "Динамо", які без нічого, без бронежилетів кидались у бій, голими руками виривали дубинки у Беркута. Ото були справжні герої".

Тетяна Войтович розмовляла зі Степаном у Київській міській клінічній лікарні №17. У подарунок художниця на місці створила портрет активіста.

Як вже розповідала "Українська правда. Життя" такі візити у лікарню відбуваються  у рамках мистецької ініціативи "Листівки з Майдану", яка має на меті допомогти психологічній реабілітації та прискоренню одужання хворих.

Разом з пораненими художники працюють над мистецьким втіленням їхніх історій з Майдану, які потім віддають постраждалим. А ще – набори листівок із роботами митців та дизайнерів, присвячені подіям на Майдані.

Ці листівки можна надіслати як звістку, опору та частку духу протестів своїм родичам, близьким та друзям до будь-якого куточка України або світу.

У рамках проекту "Листівки з Майдану" документуються історії постраждалих, їх також можна прочитати на спеціально створеному сайті.

Через соціальні мережі, засоби масової інформації, волонтерів та блог проектуpostcards-from-maidan.tumblr.comорганізатори хочуть допомогти відновити втрачені контакти та надати можливість протестувальникам дізнатися про долю один одного.

Всі охочі долучитися до проекту: художники, протестувальники в лікарнях та люди, що розшукують постраждалих, можуть звертатися до організаторів ініціативи - Платформи для сучасного мистецтва Kadygrob&Taylor.

Перша історія у рамках проекту була про волонтера медичної служби Майдану Олесю Жуковську. Наступна – про 56-річного Олександра Тонських з Полтави.

powered by lun.ua