Тест

Активіст Євромайдану: На Полтавщині нас била та грабувала міліція та спецпризначенці

12 квітня, в той час, коли на Донеччині орудували терористи і сепаратисти, у селі Чутове на Полтавщині міліція та спецпризначенці зупинили декілька автобусів із київськими активістами. Після кількохгодинниго побиття, знущання та грабунку, усіх повернули назад у сторону столиці.

Один із постраждалих - координатор громадського комітету люстрації "Ніколи знову" і активіст ряду інших організацій Сергій Бондар, не дивлячись на значні травми після зустрічі із підлеглими міністра Арсена Авакова, прийшов до ефіру hromadske.tv, щоб розповісти про те, що відбулось.

- Перше питання, як ти себе почуваєш?

- Як виглядаю, так і почуваю. Тому відразу прошу вибачення за свій вигляд та вимову - бо від травм ще дещо плутається в голові, деякі слова забуваються.

- Розкажи, власне, що трапилося? Ви прямували до Харкова на Марш єдності?

- Так, того дня у Харкові мав відбутися проукраїнський захід, організований активістами харьківського Євромайдану, і ми їхали їх підтримати. На межі Полтавської та Харківської області ми потрапили у засідку міліцейську, і майже половина активістів опинилася в руках місцевої міліції. Серед міліції, котра нас затримала, були представники "Соколу' і "Беркуту". Ми бачили їх шеврони. Нас годують тим, що "Беркут" розформований, проте це все фікція та обман. Також там були місцеві слідчі з полтавської і харківської, та працівники Служби безпеки України.

Ми їхали на автобусах та приватних авто. У моїй делегації було чоловік 50. Усі авто розбили вщент. Нас витягали через вікна. Очевидно, через двері у міліції запрошувати не прийнято. Я сидів у мікроавтобусі найближче до дверей. Вже метрів за сто до блокпосту ми бачили снайперів під деревами та велику кількість міліції. З обох боків дороги було поле, тому дікати було нікуди. Ми ще не розуміли, чи то сепаратисти. Сподівались, що наша міліція.

Як тільки ми зупинились, нас оточили чоловік двадцять, повибивали вікна і почали діставати людей. Я відкрив двері, мене витягли з машини я ще встиг сказати, що є помічником народного депутата Україні і покликав старшого. Страшого покликали. Я отримав тричі прикладом по обличчю і десь хвилин сорок був без свідомості, але уривками пам’ятаю, як з мене зрізали одяг, знімали годинник, зривали обручку, вивертали кишені і перебирали мої документи, серед яких і посвідчення журналіста. Прийшов до тями вже в автозаку.

- Скільки людей постраждало загалом?

- Травми отрималич чоловік 50 з Києва. Такі як у мене, ще сильніші і декому пощастило - трошки менші. Ще чоловік 30 це харьківські активісти і журналісти з Полтави, які приїхали з’ясувати що сталося. А коли міліція війшли в раж, то просто зупиняли авто і маршрутки, що прямували на Харків, і грабувала, била, вимагала гроші. Ось так чоловік 100 - 120 пройшло крізь цю мясорубку. Зі мною в автозаку був журналіст, випадковий пасажир з маршрутки, декілька активістів і, навіть, іноземці

Як ти думаєш, чому це сталося? Можливо, вас переплутали із сепаратистами?

- Нас не переплутали із сепаратисами. Це я точно можу сказати. Нас відразу, як тільки затримали, називали фашистами, бандерівцями, німцями. Чомусь місцевих міліціантів саме на цьому замкнуло і вони будували саме так усі звернення до нас.

Як ви ставитесь до заяв Авакова, який докоряє тим, хто їхав того дня до Харкова, називаючи провокаторами?

- До його заяв ніяк не можна ставитись Потрібно вимагати трибуналу для нього і його підлеглих. Тому що вони власноруч видають наказаи про утиски політично активних громадян, які здатні в майбутньому продіяти цій новій, умовно демократичній владі.

Чи правда, що ви були озроєні?

- Ніхто не був озброєним. Були лише засоби самозахисту - декілька щитиів, які ми везли самообороні Харкова, декілька касок. Можливо, ще газові балончики були. Але жодних коктейлів Молотова не було. Їхати вісім годин в одному траспорті з ними було б неможливо. Більше того, навіть якби вони були, хоча їх точно не було, українське законодавство їх не забороняє. Вони не є вибуховою речовиною, це просто запалювальна суміш.

Що маєте намір зараз з цим всім робити?

- Сподіваємося на повернення хоча б деяких наших особистих речей. На мені вижив лише ремінь. У інших навіть його не лишилося - ними зав’язували руки, коли не вистачало наручників. А взагалі, дуже шкода, що кроки теперішньої влади вібуваються лише по обличчям патріотів і захисників держави. Вони б того дня мали бути у Горлівці, у Макіївці, інших містах, а не бігати за нами по лісах. Вони мали б протидіяти сепаратистам. Кількість спцепідроздлів, яка була задіяна проти нас, могла б серйозно переломити ситуацію на Сході країни.

"Українська правда. Життя"