Жертва побиття харківського Майдану: Добре, що найтяжче постраждав саме я, а не інші

Відео з акції протесту 13 квітня в Харкові, де хлопця гамселить ногами жінка-лікар, нажахали та шокували всіх.

Біля 4-ої харківської лікарні невідкладної допомоги зустрічаю Христину, дружину того самого Володимира Силевича, якого жорстоко побили на сходах метро "Університет".

Дівчина щойно від чоловіка. Володимир переніс уже 2 операції, під час яких йому видалили проламану частину та осколок та видалили гематому. Невдовзі заплановано й третю операцію, де хлопцю вставлять осколок черепа.

Як каже Христина, гроші на лікування люди зібрали буквально за два дні. Хоча інформацію, що коштів на лікування достатньо, уже поширили, люди все одне продовжують дзвонити, питати, що потрібно.

Дівчина додає, що хоч чоловікові й краще, процес одужання триватиме довго:

"Он помнит лица, помнит друзей, где он преподавал, что рассказывал. Не помнит произошедшее. Вот эту драку иногда вспоминает. Мы рассказываем, и он вспоминает что-то... Майдан, ну не все…"

Володимир – кандидат технічних наук, що працює викладачем у ХАІ.

Дружина каже, що вперше чоловік прийшов на харківський мітинг після того, як дізнався про побиття студентів в Києві: "Постепенно пришло осознание того, что это надо, и надо сюда ходить. Это не то, чтобы ему кто-то сказал. Он ходил на митинги, помогал – ну, там аппаратуру загрузить. Есть время, после института вечером помогал все это время.

Последний месяц собирался Евромайдан редко. Он знал, что будут провокации, что может быть бойня, и говорил: "Я мужик, здоровый, могу выйти и стоять".

Знаете, Господь так решил, что он это вынесет…"

Сама Христина доглядає за маленькою дитиною, тому на мітингах була рідко. Виходила, щоб підтримати Євромайдан на початку: "Мы выходили, потому что знали, кто-то должен. Если бы мы тогда не выходили, вряд ли бы собралось большое количество людей".

Побитий Володимир (на фото ліворуч)

У контексті цих подій, на думку дівчини, головне – лишатись людиною, незалежно від поглядів чи вподобань: "Чтобы больше людей понимало, что происходит – это не какие-то бандиты – это просто люди, которые имеют свою позицию, которые не стесняются ее высказать. И вплоть до того, что они не боятся за это получить.

Вобщем, как сказал муж – а после первой операции он еще помнил, почему он попал в драку, он все это осознавал, – единственный у него был вопрос: "Сколько пострадавших?" Пострадавшие были, но немного... И говорит: " Есть какие-то тяжелые? – Нет, самый тяжелый – ты". Он говорит: "Ну, слава Богу, что это я…"

Христина Силевич, дружина побитого

Хоча Володимир і радіє, що інші не постраждали більше за нього, список побитих активістів довгий. Багато з них також лікуються в 4-й лікарні невідкладної допомоги.

...Нейрохірургічне відділення. Палата 413. Тут перебувають на лікуванні Володимир на Юрій. Обоє постраждали 13 квітня.

Володимир – аспірант-електротехнік. У результаті нападу чоловіків із георгіївськими стрічками, що кидались цеглою, хлопець отримав удар по голові. Цього тижня йому мають знімати шви, потім він продовжуватиме лікування, доки не зійде гематома.

Володимир долучився до харківського Майдану після того, як дізнався про побиття студентів у Києві. Переважно хлопець був серед активістів охорони Майдану в Харкові.

Наразі у Володимира одне бажання: "Сейчас я просто хочу жить в Украине – вот, собственно, и все. А остальное на второй план отходит…"

Сусід Володимира по палаті, Юрій, теж лікується тут близько тижня, має численні синці та забиття. Чоловік працював клепальником на авіазаводі, каже, що "трохи вміє пілотувати літак". Юрій зазнав ушкоджень через, як сам називає, "непотрібне геройство", коли він перегородив дорогу проросійським протестувальникам із криком "Стоп. Назад!"

На Майдані він з 16 грудня. Чому, пояснює так: "Во-первых, прежде всего, я давал присягу Украине. Я это понимаю. А во-вторых, я на стороне тех, за кем будущее".

Володимир та Юрій почуваються ліпше. Але ще певний час перебуватимуть у лікарні. Потім вони планують повернутися до звичного життя, але продовжуватимуть підтримувати активістів Майдану.

Не так давно всіх активістів відвідувала Ярина, член Координаційної Ради Майдану в Харкові.

Режисер за освітою, вона професійно займається КВК. Можливо, гумор і дає їй наснагу не опускати рук. Представляється мені вона просто: "Я – не дружина, не медсестра, не родичка. Та після того, як нас штурмували першого березня, вирішила робити, що можу для спільної справи".

Разом із мамою, пані Тетяною, вона допомагала активістам у Харкові як могла. Спочатку спілкувалась з людьми, пояснювала ситуацію, намагалась заспокоїти. А після зіткнень 1 березня, вони активно долучилась до збору коштів постраждалим.

Як виявилось, щоб стати жертвою побиття, не обов'язково брати участь у мітингах – достатньо в недобрий час проходити повз. Ярина каже, що траплялись випадки побиття перехожих, що не мали відношення до протестів.

Про зіткнення із проросійськими мітингувальниками розповідає з особливим надривом, згадує ситуацію підчас одного побиття, коли на неї разом з іншими майданівцями кинули скривавленого хлопця: "Він каже: "Слава Україні, ви – найкращі", – це такі слова, що викликають сльози, бо ти не знаєш, тебе тут зараз уб'ють або тебе зараз доставлять у каталажку. Бо, судячи по тому, хто зараз править у Харкові, нічого не змінилось. Усе так само, навіть гірше стало…"

Але навіть за всіх цих обставин, серед працівників ОДА знаходились люди, що переховували дівчат у своєму кабінеті, щоб їх не побили.

Ярина каже, що після такої кількості постраждалих вона закликає людей не наражатися на небезпеку й не проводити мітингів. Саме таке оголошення розміщено на сторінці спільноти в соціальних мережах.

Крім допомоги постраждалим, Координаційна Рада опікується кількома родинами біженців із Криму. Наприклад, чоловіку, що зазнав вогнепальних поранень у спину та ноги, має дружину кримчанку та трьох дітей, яким не може допомагати, бо перебуває на лікування. Крім того, родині заблокували утримання.

Мама Ярини, пані Тетяна, що завжди була поряд з дівчиною, знову нагадає про інформаційну війну, що й досі триває: "Очень много нагнетается в этой ситуации, в которой нас призывают к чему-то. Правительство – плохое. Вы заметьте, сколько пошло истерии, что все "не так", что "плохое правительство", "Аваков ничего не делает".

И смысл только в одном – сбросить правительство, свергнуть. Этого же Путин требует. Но если мы все сейчас начнем так говорить, то мы играем на руку Путину, только поможем ему".

Ярина з Тетяною щойно відвідали жертв побиття та нападів у лікарні. А зараз поспішають далі в справах, треба з багатьма людьми поспілкуватися, допомогти, вислухати.

Дружина постраждалого, Христина Силевич теж говорила про те, як важливо дослухатись один до одного, не забувати про прості цінності, незалежно від того, по який ти бік барикад: "Вот эта жесткость, которая была по отношению к человеку, не важно, с какой бы стороны он не стоял… Когда человека окровавленного, явно видно с пробитой головой, уже в полубессознательном состоянии, добирают другие – это жестокость.

Люди должны это видеть, должны знать, включать своё сознании – что человек, он ведь не один, живет в окружении, и должен относиться к людям по-человечески, как настоящий человек. Не такие зверские совершать поступки, быть человеком с большой буквы…"

Ольга Герман, спеціально для УП.Життя