Життя європейців: соціальні протести в Греції 2010-2012 років

"Українська Правда. Життя" публікує наступну статтю із серії матеріалів, що розповідають про конкретні норми й практики життя громадян у ЄС.

Кожна публікація ґрунтується на одному, або двох інтерв'ю з жителями Європи, у якому вони вільно розповідають про свій досвід.

Цього разу – розповідь про перебіг подій у Греції під час соціальних протестів 2010-2012 років, їхнє підґрунтя та наслідки.

Розповідає Маргарита, археолог з Афін

На початку 2000-х років економіка Греції переживала добрі часи, тому дефіцит бюджету, який щороку зростав, не становив великої проблеми.

Однак вже в другій половині першого десятиліття третього тисячоліття темпи економіки сповільнилися, а 2008-го року – відбулася світова криза. Розміри зовнішнього боргу країни швидко досягли катастрофічних показників. Грецька влада звернулася по допомогу до МВФ та до ЄС, але умовою надання термінової допомоги по врятуванню економіки від дефолту цими інституціями була жорстка економія державного бюджету.

Саме скорочення соціальної програми викликало масові протести 2010-2012 років у Греції, які стали наймасовішими та найпотужнішими в Європі за останнє десятиліття.

Соціальна несправедливість як причина протестів

Масові протести в Греції почалися на початку березня 2010 року, коли прем'єр-міністр Папандреу оголосив зміст спрямованих на жорстку економію заходів, з метою виходу із ситуації заборгованості, у якій перебувала на той момент країна.

Ці заходи стосувалися насамперед урізання заробітних плат у державному секторі, скорочення пенсійних виплат та підвищення податків: податку на додану вартість, податку на багатство та податку на прибуток. "Люди були дуже незадоволені, тому що вони відчували, що ці методи є несправедливими та антиконституційними. Це призвело до того, що люди вийшли на вулиці", – розповідає Маргарита.

Соціальна напруга в Греції почала зростати двома роками раніше, коли в 2008 році, під час заворушень в Афінах, був убитий поліцейськими 15-річний Александрос Григоропулос: велика частина грецького суспільства оплакувала його смерть, "люди вбачали в цій смерті порушення миру та демократії", – каже Маргарита.

Після його смерті в Греції відбувалися не лише протистояння з поліцією, які виражали рівень обуреності греків, але також і мирні протести школярів та студентів, збори в парках та публічних місцях. Переважною мотивацією людей були свобода слова, солідарність та пряма демократія.

Основні вимоги протестувальників

На момент початку масового протестного руху греки вимагали демократії та соціальної справедливості. Більшість населення вважала, що запропоновані урядом заходи жорсткої економії були антиконституційними та такими, що руйнують грецьку економіку – адже унаслідок їх введення, помітна частина грецького суспільства опинялася за межею бідності.

Люди вважали, що нововведення позбавляли їх базових прав людини, як-от право на безкоштовну медицину та освіту та право на мінімальну заробітну плату, яка б була достатньою для гідних умов життя. "Люди виступали проти заходів, запропонованих ЄС та МВФ, але не обов'язково проти самих цих інституцій", – уточнює Маргарита.

Протести підтримувала переважна більшість населення, хоча не всі мали одностайну думку про те, що саме мало змінитися в країні.

"Багато хто, як і я, мріяв про суспільство, побудоване на демократичних принципах, діалозі, мирі та соціальній солідарності, а також на забезпеченні прав людини незалежно від кольору шкіри, релігії, статі та сексуальної орієнтації. Але водночас, серед протестувальників були й представники правих рухів та націоналісти, які також виступали проти соціальних утисків уряду", – каже Маргарита. Однак, таких була меншість.

"З власного досвіду, я брала участь у протестах навесні-влітку 2011 року, коли протести набрали форми "руху прямої демократії" на площі Синтагма в Афінах.

Моя родина – це люди лівих поглядів, і я ходила на різні протести ще з дитинства, а потім – студенткою разом із друзями, коли вчилася в університеті. Я завжди мріяла про кращий світ, світ миру та солідарності, і я погоджуюся з принципами прямої демократії.

Я думаю, що досвід на площі Синтагма переконав мене у тому, що люди можуть об'єднатися та мобілізуватися заради доброї мети, – навіть якщо немає надії, а уряд та поліція проти них".

Роль соціальних мереж

Зібрання на площі Синтагма в Афінах мали свій вебсайт. Там постійно оновлювалася інформація про різні новини та рішення, а також був форум, де обговорювалися рішення та висловлювалися різні погляди на проблеми.

Під час протестів на площі Синтагма в Афінах

Водночас, у ФБ існувала велика кількість груп, які запрошували людей приєднатися до протестів. Твіттер переважно використовували для гарячих новин про демонстрації, про маршрути та заблоковані вулиці.

Географія протестів

Хоча найбільші протести відбувалися в столиці Греції, в Афінах, дуже швидко до них долучилися й інші міста – Фесалоніки, Геракліон, Волос та інші.

В усіх містах, де відбувалися демонстрації, люди збиралися на центральних площах на віче, де втілювали ідеї прямої демократії.

Роль поліції

"Поліція діяла брутально", – розповідає Марина. Вони використовували сльозогінний газ та світолошумові гранати проти людей, а також вдавалися до використання всіх силових методів: побиття дубинками, кидання людей на землю, атаки за допомогою мотоциклів тощо: "Офіційної статистики щодо постраждалих немає. Але я думаю, що упродовж 2010-2012 років тисячі протестувальників отримали травми та сотні людей були заарештовані".

5 травня 2010-го року, під час першої масової демонстрації в Афінах стався трагічний випадок.

"Я тоді була закордоном, але із преси дізналася, що на вулиці вийшло декілька сотень тисяч протестувальників. Вони підпалили міністерство фінансів, а також відділення банку Marfin. Співробітники банку, усупереч попередженням про всезагальний страйк, того дня вийшли до роботу з побоювань, що їх звільнять.

Коли будівля загорілася, більшості працівників вдалося вийти, але троє людей загинули від задухи – їхні тіла знайшли після того, як загасили пожежу", – розповідає Марина.

"Пряма демократія" та продовження протестів у 2011 році

2011-го року протести та "пряма демократія" досягли піку. Люди вже відчули результати жорсткої економії та браку демократії, а уряд продовжував оголошувати усе нові заходи, спрямовані на економію.

"Люди були дуже злі, вони були готові боротися, – розповідає Марина. – Вони продовжували збиратися па площі Синтагма в Афінах, навіть усупереч тому, що протестувальників уже неодноразово била та переслідувала поліція. Люди відчували, що у них просто немає інших способів змусити владу почути себе, немає інших способів боротися за свої права".

Жорсткі протистояння поліції та мітингувальників у Греції

Політичні партії та протест

Протестний рух поділив політичні партії Греції на два табори.

Перший табір виступав за проведення референдуму, який би підтримав фінансову допомогу ЄС та МВФ та заходи жорсткої економії. Другий був проти референдуму.

Референдум підтримували три політичні партії: Pasok – Всегрецький соціалістичний рух; New Democracy – Нова демократія; та Democratic Left – Демократичні ліві. Водночас, інші три політичні партії не підтримували референдум: це партії Syriza – Коаліція радикальних лівих, Greek Communist Party – Комуністична партія Греції та Golden Dawn – Золотий світанок, націонал-соціалісти.

"Партії, які виступали за проведення референдуму, використовували медіа, для того щоб поширювати власні погляди та маніпулювати громадською думкою: вони фокусували увагу глядача на актах насилля на вулицях та замовчували вимоги протестувальників щодо миру, солідарності та соціальної справедливості", – розповідає Марина.

Партії, які виступали проти референдуму, по-різному реагували на протест.

Коаліція радикальних лівих Syriza намагалася озвучувати вимоги протестувальників у дискусіях у парламенті, і багато членів цієї партії приєдналися до протестувальників на вулицях.

Грецькі комуністи брали участь у протестах, але виходили на марші окремо від протестувальників – вони також не підтримували народних зібрань та вимог прямої демократії, тому що не погоджувалися із цими принципами та не могли їх контролювати.

"Неонацистська партія "Золотий світанок" виступала проти протестувальників та зборів, вони вимагали полювання на іноземців", – додає Марина.

Велика кількість протестувальників взагалі не довіряли жодній із політичних партій. Вони розуміли, що партії не представляють та не захищають інтересів людей; "їхньою мотивацією є лише бажання бути обраним, отримувати заробітну плату та привілеї", – підсумовує Марина.

2012-й: кінець протестів

Протести завершилися у 2012 році через репресії з боку грецької поліції. Багато хто із протестувальників втомився від щоденного перебування на вулиці та від бійок із поліцією.

Також були оголошені вибори, і люди сконцентрувалися на виборах, замість того, щоби продовжувати виходити на вулиці.

Вимоги протестувальників не були задоволені. Грецька криза ще більш поглибилася.

Ініціативу здійснено МГО "Інтерньюз-Україна" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження"